ВІНОК ПРОЩАЛЬНИЙ «БАТЬКІВЩИНІ» Наближаються місцеві вибори. У Львові, вперше за останні 10 років «Батьківщина» не йде на вибори. Замість її кандидатів буде балотуватись збірна команда шахраїв набрана перевертнем Іваном Деньковичем, родичем колишнього зама Тимошенко по кадрам, а до цього колишнього зама по кадрам Лазаренко, а до цього колишнього першого секретаря І-Франківського міськкому КПУ Федорчука. У політичному житті Львова партія «Батьківщина» вмерла, як вмерла вже колись «Громада». То ж дозвольте розповісти історію цієї партії. Адже серед засновників «Батьківщини» був мій батько, а я сам став членом «Батьківщини», коли вона на Львівщині не налічувала і десятка членів… У грудні 1992 голова Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської облдержадміністрації, колишній викладач марксизму-ленінізму Дніпропетровського університету. Олександр Турчинов створив громадське об’єднання «Громада», яке нібито повинно було відродити «Громаду», 60-тих років 19 сторіччя Шевченка, Куліша і Драгоманова ( це Марсельєза Громади вірш «Ще не вмерли України» стала нашим Гімном). Він користувався підтримкою представника Президента у Дніпропетровщині Павла Івановича Лазаренко, з яким його познайомив колишній комсомольський шеф, а тепер голова правління створеного ним Українського відділення Російського «Приватбанку» Сергій Тигіпко. Коли ж у 1994 Лазаренко очолив владу Дніпропетровщини, до «Громади» приєднались дрібні об’єднання правого політичного сектору. От саме тоді, в січні 1995 Дніпропетровські комуністи, соціалісти та інші ліві об’єднались в «Союз миролюбних сил «Батьківщина», головною метою якого була боротьба з націоналізмом. Головою організації обрали одного з творців радянської «Сатани», академіка, ректора Дніпропетровського університету Володимира Федоровича Пріснякова. У грудні 1995 «Батьківщина» була зареєстрована, а вже в 1996на неї почались репресії. Не продовжили контракт з ректором і викладачами університету, які були серед засновників «Батьківщини». Так актив «Батьківщини» було знищено і вона замовкла на довгі роки, поки на літній конференції 1999 її не відновив і не очолив колишній секретар Дніпропетровського обкому КПУ Віктор Драченко. На конференцs]ии було вирішено перетворити громадське об’єднання у партію і провести у грудні її установчий з’їзд. Тим же літом перший замісник голови «Громади» Павла Лазаренко спочатку розіслав всім організаціям «Громади» наказ від імені Лазаренко(який і сном і духом про це не відав) голосувати проти Симоненка за Кучму. А через місяць після цього надіслав у первинні організації «громади» лист про її саморозпуск, хоч таке рішення повинен приймати з’їзд а не замісник голови партії. Майже вся Політрада правої «Громади» терміново вступила в «Батьківщину» і коли в грудні 1999 провели її установчий з’їзд, Драченко заявив про самовідвід і головою партії обрали колишню Голову тіньового Кабміну Громади Юлю Тимошенко, а її замом по кадрам став колишній зам.по кадрам Лазаренка – Федорчук. Так з ним розплатились за зраду і знищення «Громади». Якщо «Громада» йшла на вибори під гаслом «Геть Кучму», то «Батьківщина» обрала союз з владою заради реформ. Я в жовтні 1999 по проханню сусіда – редактора «Вільної України» Євгена Шевціва брав інтерв’ю у голови бюджетного комітету ВРУ Юлі Тимошенко, заодно передав їй і свої думки про розвиток агросектору України. Саме від її помічника Шаго я й дізнався про те, що актив «Громади» перейшов до «Батьківщини» і що у Львові офіс Батьківщини знаходиться на заводі «Ремо», де Голова ЛОО працює комерційним директором. Так я познайомився з Олександром Білоусом і тут же подав йому заяву про вступ в «Батьківщину». Партію було створено в грудні 1999, а з січня 2000 нам прийшли партквитки. От тільки ми вже не проти Кучми виступали, а за перебудову господарки. Я, як і в Громаді відповідав за зв’язок з іншими партіями. Виступав на мітингах.( Майже одночасно з ЛОО утворилась незалежна міська організація «Батьківщини» на чолі з головою Ради помічників депутатів Анатолієм Забарило. Білоус мотався по районам і довів численність ЛОО майже до 9000. Забарило не їздив, та численність ЛМО досягла біля 12000. Та в 2001 році, задля «підвищення авторитету партії на місцях», головами обласних організацій керівництво вирішило поставити нардепуків. Терміново для цього перевели з ПОРП у Батьківщину професора Ромовську, тещу Забарило. Та ЛОО блискуче програли вибори 2002, зате мером став рекомендований ЛМО Буняк, який і забрав Забарило у мерію. На його місце по рекомендації Федорчука обрали депутата міськради, директора школи №18 Івана Деньковича, якого тут же прийняли в партію. На жаль, у бюро ЛОО після програшу виборів почались чвари і звинувачення Ромовської у всіх смертних гріхах. Вона не витримала і подала заяву про відставку. На її місце Федорчук перевів Івана Деньковича. На місце Деньковича у ЛМО ми одноголосно обрали красуню-розумницю Мілю Подляшецьку, голову найбойовішої районної організації. Обрали, не чекаючи рекомендації Федорчука. Ясно, що і у нього, і у Деньковича були інші плани на цю посаду. Денькович рідко виїжджав до районів. всю роботу робили районні голови, обрані ще Бвлоусом. Та поступово, на обласних конференціях ці голови були замінені на вірних Деньковичу. А потім настав час Майдану. Мілечка Подляшецька поїхала на Майдан, організовувати разом з Парубієм побут. Домовилась з Кирпою про виділення потягів. Одним з таких потягів на Майдан виїхав і мій син, який був там з Мілею від початку, до перемоги Майдану. Вони чесно мерзли, відстоюючи перемогу Ющенка та Юлі. Денькович в цей час, на всякий випадок повернувся до школи. Поки Міля і активісти воювали на Майдані, Денькович провів кілка розширених засідань Політради і замінив склад бюро ЛОО і ЛМО на "своїх людей». Коли ж Міля переможницею повернулась з Майдану, її чекало два удари. Помер батько. Коли ж вона була на похоронах, скликали позачергове об’єднане бюро ЛОО і ЛМО, на якому виключили її з партії. Справа в тому, що невдоволені напливом у партію перекинчиків з СДПУ(о) та НДП , Майданівці з Одеси, Дніпропетровська, Донецька та Львова поїхали в Київ і влаштували демонстрацію під вікнами Юлиного Кабміну з вимогою до Юлі очистити партію від перекинчиків. У відповідь Юля дала вирішила звільнитись від тих, хто привів її до влади, а значить, міг у неї ту владу і відібрати. То ж коли Міля , яка через смерть батька, ніякого відношення до тієї демонстрації під Кабміном не мала, поїхала до Юлі, та її не прийняла. Вслід за Мілею були виключені з партії і всі ветерани-активісти та Майданівці. Їх місце зайняли перекинчики з партій влади. Мене виключили у травні 2005. За виключення голосували члени бюро, які стали ними і членами партії у 2005, після перемоги Майдану. Голова Галицького бюро Тарас Вовк говорив за мене, що я думаю і яку мету маю. А Людмила Козак заявила, що перебуваючи в партії я можу виносити сміття з хати, поза неї буду нейтралізований. Що ж партія очистилась. Стала зовсім іншою. Стала «Білим братством». На місце Мілі Федорчук з Деньковичем "обрали" Лозинського, якого вичистили з мерії з-за підозри у корупції. Я не знаю, як тепер живе «Батьківщина». В останнє опублікував про неї нарис «Бізнес-партія з вулиці панормальних явищ» і забув про неї. Я позапартійний вільний журналіст, власкор тижневиків «Технічна газета»(Луганськ» та «Cascad»(Балтімора) і онлайн-видань «Інтерліт»(Мінськ), «Русский переплёт»(Москва), «Хроно»(Петербург), «Россия в Красках»(Ієрусалим). Нині ж нагадала старе програма «Доміно» у «Zik» 10.10.10, на якій одночасно були Мілечка Подляшецька. Іван Денькович та Іван Стецькович. Той самий Стецьвович, якого ми прийняли на конференції в члени Батьківщини за те, що він розшукав адресу офісу по Інтернету, тут же був запрошений, а не делегований на конференцію, тут же прийнятий в партію і тут же рекомендований Денговичем у Політраду. На передачі вони ледь не поскублись,під зневажливу посмішку Мілі, яка добре пам’ятала. Як «чесний» Стецькович не пускав її осінню 2005 на фестини біля Підкаменю, які проводились під патронатом правих партій, у тому числі і «Батьківщини», яка на той час з лівої стала правою. Зараз у Львові на вибори йде «Деньківщина» замість «Батьківщини». Адже Деньковича давно вджже виключили з партії за зраду. Та він львівським заврич-судом заборонив проведення конференцій, то ж конференції, проведені навіть за участю Тимошенко, виявились нелегітимними ( хто їй заважав дати нашим «чесним» суддям пару мільйонів і відмінити заборону проведення конференцій?), як нелегітимним виявилось і обрання головою ЛОО Романа Ілика. Те ж саме сталось і з Київською, Одеською та іншими парторганізаціями, де сама Юля санкцію вала у 2005 виключення з партії Майданівців і заміну їх перекинчиками. Тепер ці перекинчики знову перекинулись до партії влади. Колись Юля з першим секретарем Івано Франківського міськкому КПУ Ярославом Федорчуком поховала Громаду, а с серетарем Дніпропетровського міськкому Віктором Драченко перетворила лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина» у партію, то праву, то лівоцентристську, то взагалі ніяку. Тепер і цю партію у судовому порядку можуть відібрати у неї клони, створення яких вона сама санкціювала у 2005. Володимир Сиротенко(Вербицький) Правнук автора «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля»
ВІНОК ПРОЩАЛЬНИЙ «БАТЬКІВЩИНІ» Наближаються місцеві вибори. У Львові, вперше за останні 10 років «Батьківщина» не йде на вибори. Замість її кандидатів буде балотуватись збірна команда шахраїв набрана перевертнем Іваном Деньковичем, родичем колишнього зама Тимошенко по кадрам, а до цього колишнього зама по кадрам Лазаренко, а до цього колишнього першого секретаря І-Франківського міськкому КПУ Федорчука. У політичному житті Львова партія «Батьківщина» вмерла, як вмерла вже колись «Громада». То ж дозвольте розповісти історію цієї партії. Адже серед засновників «Батьківщини» був мій батько, а я сам став членом «Батьківщини», коли вона на Львівщині не налічувала і десятка членів… У грудні 1992 голова Комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської облдержадміністрації, колишній викладач марксизму-ленінізму Дніпропетровського університету. Олександр Турчинов створив громадське об’єднання «Громада», яке нібито повинно було відродити «Громаду», 60-тих років 19 сторіччя Шевченка, Куліша і Драгоманова ( це Марсельєза Громади вірш «Ще не вмерли України» стала нашим Гімном). Він користувався підтримкою представника Президента у Дніпропетровщині Павла Івановича Лазаренко, з яким його познайомив колишній комсомольський шеф, а тепер голова правління створеного ним Українського відділення Російського «Приватбанку» Сергій Тигіпко. Коли ж у 1994 Лазаренко очолив владу Дніпропетровщини, до «Громади» приєднались дрібні об’єднання правого політичного сектору, адже створений західноукраїнськими комуністами «РУХ за перебудову»(потім , просто, РУХ) на Сході не користувався популярністю. От саме тоді, в січні 1995 Дніпропетровські об’єднання комуністів, соціалістів та інших лівих об’єднались в лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина», головною метою якого була боротьба з націоналізмом. Головою організації обрали одного з творців радянської «Сатани», академіка, ректора Дніпропетровського університету Володимира Федоровича Пріснякова. У грудні 1995 «Батьківщина» була зареєстрована, а вже в 1996на неї почались репресії. Не продовжили контракт з ректором і викладачами університету, які були серед засновників «Батьківщини». Мій батько, професор кафедри історії університету, всесвітньо відомий медієвіст. Був викинутий у 1996 на 70-гривневу пенсію. Така ж доля чекала його побратимів, членів «Батьківщини» з других вузів. Батько вимушений був прийняти запрошення з Армавірського Держпедуніверситету і переїхав до Росії. Те ж саме вимушені були зробити і інші викладачі. Так актив «Батьківщини» було знищено і вона замовкла на довгі роки, поки на літній конференції 1999 її не відновив і не очолив колишній секретар Дніпропетровського обкому КПУ Віктор Драченко. На конференцs]ии було вирішено перетворити громадське об’єднання у партію і провести у грудні її установчий з’їзд. Тим же літом перший замісник голови «Громади» Павла Лазаренко спочатку розіслав всім організаціям «Громади» наказ від імені Лазаренко(який і сном і духом про це не відав) голосувати проти Симоненка за Кучму. А через місяць після цього надіслав у первинні організації «громади» лист про її саморозпуск, хоч таке рішення повинен приймати з’їзд а не замісник голови партії. Майже вся Політрада правої «Громади» терміново вступила в «Батьківщину» і коли в грудні 1999 провели її установчий з’їзд, Драченко заявив про самовідвід і головою партії обрали колишню Голову тіньового Кабміну Громади Юлю Тимошенко, а її замом по кадрам став колишній зам.по кадрам Лазаренка – Федорчук. Так з ним розплатились за зраду і знищення «Громади». Якщо «Громада» йшла на вибори під гаслом «Геть Кучму», то «Батьківщина» обрала союз з владою заради реформ. Я це розповідаю не з пліток. З 1989 я був членом Конституційно-демократичної партії, програма якої була розроблена Академіком Сахаровим. Та коли керівництво партії у 1994 підтримало на Президентських виборах Кучму, а член Політради професор Гриньов навіть написав для нього передвиборчу програму, я скликав конференцію ЛОО і ЛМО і на них ми прийняли рішення про саморозпуск ЛОО та ЛМО Конституційно-демократичної партії. То ж, коли в 1997 у Львові була заснована «Громада», то я вступив до неї. За два з половиною роки, що я був у ЛОО Громади, змінилось три керівника – Іванюта, Пахолюк Слобода. Кожного попереднього голову знімали не ми, а Федорчук. Та от у 1999 Конституційний суд визнав другий термін президентства кучми першим і він знову пішов на вибори, провівши голову Громади Павла Лазаренко на літак до американської тюрми. По телефонограмі Федорчука був скликаний актив Громади і від імені Лазаренко(який в своїй комфортабельній буцегарні і слухом і духом про це не відав) було зачитано наказ голосувати не за Симоненка, а за Кучму. Взагалі то, ніхто з Громадівців і так не збирався голосувати за Симоненка, але голосувати за головного ворога «Громади» Кучму, це вже було занадто! Люди підходили до столу й кидали свої партквитки. А потім прийшло повідомлення від Федорчука про саморозпуск «Громади». Я в цей раз як раз по завданню сусіда – редактора «Вільної України» Євгена Шевціва брав інтерв’ю у голови бюджетного комітету ВРУ Юлі Тимошенко, заодно передав їй і свої думки про розвиток агросектору України. Саме від її помічника Шаго я й дізнався про те, що актив «Громади» перейшов до «Батьківщини» і що у Львові офіс Батьківщини знаходиться на заводі «Ремо», де Голова ЛОО працює комерційним директором. Так я познайомився з Олександром Білоусом і тут же подав йому заяву про вступ в «Батьківщину». Він запропонував мені взяти участь в установчому з’їзді, але їхати у Київ треба було за свій рахунок. Міжвузівський агроконсорціум, заснований нами при Агроуніверситеті збанкрутував після ліквідації основних замовників – колгоспів та радгоспів. Від фермерів моєму неприбутковому агро-інжінірінговому науково-технічному центру Агроінтех гроші за виконані роботи не поступали, то ж на виїзд до Києва у мене коштів не було. Поїхало 7 чоловік на чолі з Білоусом. Партію було створено і з січня 2000 нам навіть прийшли партквитки. От тільки ми вже не проти Кучми виступали, а за перебудову господарки. Я, як і в Громаді відповідав за зв’язок з іншими партіями. Виступав на мітингах.(На фото я між Головою «Батьківщини» Біловусом та головою «Молодої Батьківщини» -Шмигельським. Майже одночасно з ЛОО утворилась незалежна міська організація «Батьківщини» на чолі з головою об’єднання помічників депутатів Анатолієм Забарило. Білоус мотався по районам і довів численність ЛОО майже до 9000. Забарило не їздив, та численність ЛМО досягла біля 12000. Та в 2001 році, задля «підвищення авторитету партії на місцях», головами обласних організацій керівництво вирішило поставити нардепуків. Терміново для цього перевели з ПОРП у Батьківщину професора Ромовську, тещу Забарило. Та ЛОО блискуче програли вибори 2002, зате мером став рекомендований ЛМО Буняк, який і забрав Забарило у мерію. На його місце по рекомендації Федорчука обрали депутата міськради, директора школи №18 Івана Деньковича, якого тут же прийняли в партію. На жаль, у бюро ЛОО після програшу виборів почались чвари і звинувачення Ромовської у всіх смертних гріхах. Вона не витримала і подала заяву про відставку. На її місце Федорчук перевів Івана Деньковича. На місце Деньковича у ЛМО ми одноголосно обрали красуню-розумницю Мілю Подляшецьку, голову найбойовішої районної організації. Обрали, не чекаючи рекомендації Федорчука. Ясно, що і у нього, і у Деньковича були інші плани на цю посаду. Тим часом Буняк віддав «Батьківщині» під офіс приміщення колишньої контори М’ясоторгу в самому центрі міста по вул. Івана Франко. Якщо раніше у обласної і міської організацій «Батьківщини» були різні приміщення( у ЛОО трикімнатна спочатку по вул. Стефаника , а потім по Нечуй-Левицького) то тепер вони обидві зайняли приміщення по вул. Івана Франка. Денькович рідко виїжджав до районів, хіба що у батьківську Турку. Всю роботу там здійснювали районні голови, обрані ще Бвлоусом. Та поступово, на обласних конференціях ці голови були замінені на вірних Деньковичу. А потім настав час Президентських виборів 2004. Настав час Майдану. Мілечку Подляшецьку ( вона мені у дочки годиться, тому не можу її звати Емілею Володимирівною) зробили координатором дій з іншими партіями і вона поїхала на Майдан,
Прощавай "Батьківщино", ч.2 організовувати разом з Парубієм побут. Домовилась з Кирпою про виділення потягів. Одним з таких потягів на Майдан виїхав і мій син, який був там з Мілею від початку, до перемоги Майдану. Вони чесно мерзли, відстоюючи перемогу Ющенка та Юлі. Денькович в цей час, на всякий випадок повернувся до школи, на тиждень з’їздивши до рідних у Турку. Поки Міля і активісти воювали на Майдані, Денькович провів кілка розширених засідань Політради і замінив склад бюро ЛОО і ЛМО на своїх «людей». Коли ж Міля переможницею повернулась з Майдану, її чекало два удари. Помер батько. Коли ж вона була на похоронах, скликали позачергове об’єднане бюро ЛОО і ЛМО, на якому виключили її з партії. Справа в тому, що невдоволені напливом у партію перекинчиків з СДПУ(о) та НДП , Майданівці з Одеси, Дніпропетровська, Донецька та Львова поїхали в Київ і влаштували демонстрацію під вікнами Юлиного Кабміну з вимогою до Юлі очистити партію від перекинчиків. У відповідь Юля дала вирішила звільнитись від тих, хто привів її до влади, а значить, міг у неї ту владу і відібрати. То ж коли Міля , яка через смерть батька, ніякого відношення до тієї демонстрації під Кабміном не мала, поїхала до Юлі, та її не прийняла. Вслід за Мілею були виключені з партії і всі ветерани-активісти та Майданівці. Їх місце зайняли перекинчики з партій влади. Мене виключили у травні 2005. За виключення голосували члени бюро, які стали ними і членами партії у 2005, після перемоги Майдану. Голова Галицького бюро Тарас Вовк говорив за мене, що я думаю і яку мету маю. А Людмила Козак заявила, що перебуваючи в партії я можу виносити сміття з хати, поза неї буду нейтралізований. Що ж партія очистилась. Стала зовсім іншою. Стала «Білим братством». На місце Мілі Федорчук з Деньковичем "обрали" Лозинського, якого вичистили з мерії з-за підозри у корупції. Я не знаю, як тепер живе «Батьківщина». В останнє опублікував про неї нарис «Бізнес-партія з вулиці панормальних явищ» і забув про неї. Я позапартійний вільний журналіст, власкор тижневиків «Технічна газета»(Луганськ» та «Cascad»(Балтімора) і онлайн-видань «Інтерліт»(Мінськ), «Русский переплёт»(Москва), «Хроно»(Петербург), «Россия в Красках»(Ієрусалим). Нині ж нагадала старе програма «Доміно» у «Zik» 10.10.10, на якій одночасно були Мілечка Подляшецька. Іван Денькович та Іван Стецькович. Той самий Стецьвович, якого ми прийняли на конференції в члени Батьківщини за те, що він розшукав адресу офісу по Інтернету, тут же був запрошений, а не делегований на конференцію, тут же прийнятий в партію і тут же рекомендований Денговичем у Політраду. На передачі вони ледь не поскублись,під зневажливу посмішку Мілі, яка добре пам’ятала. Як «чесний» Стецькович не пускав її осінню 2005 на фестини біля ТуроджуПідкаменю, які проводились під патронатом правих партій, у тому числі і «Батьківщини», яка на той час з лівої стала правою. Зараз у Львові на вибори йде «Деньківщина» замість «Батьківщини». Адже Деньковича давно вджже виключили з партії за зраду. Та він львівським заврич-судом заборонив проведення конференцій, то ж конференції, проведені навіть за участю Тимошенко, виявились нелегітимними ( хто їй заважав дати нашим «чесним» суддям пару мільйонів і відмінити заборону проведення конференцій?), як нелегітимним виявилось і обрання головою ЛОО Романа Ілика. Те ж саме сталось і з Київською, Одеською та іншими парторганізаціями, де сама Юля санкцію вала у 2005 виключення з партії Майданівців і заміну їх перекинчиками. Тепер ці перекинчики знову перекинулись до партії влади. Колись Юля з першим секретарем Івано Франківського міськкому КПУ Ярославом Федорчуком поховала Громаду, а с серетарем Дніпропетровського міськкому Віктором Драченко перетворила лівий «Союз миролюбних сил «Батьківщина» у партію, то праву, то лівоцентристську, то взагалі ніяку. Тепер і цю партію у судовому порядку можуть відібрати у неї клони, створення яких вона сама санкціювала у 2005. То ж кладу прощавальний вінок «Батьківщині», створеній Героєм соціалістичної праці, одним з творців могутньої «Сатани», ректором Дніпропетровського університету, академіком Володимиром Федоровичем Пресняковим, вкраденої перекинчиками – комуністами колишнім секретарем з пропаганди та ідеології Дніпропетровського обкому ВЛКСМУ Олександром Турчиновим, та колишніми секретарями міськкомів КПУ Федорчуком і Драченко. Ту «Батьківщину» мого батька я завжди буду згадувати незлим тихим словом, як згадував і батько у далекому Армавірі, де і помер почесним громадянином міста, полковником Російської Армії ( за те, що колись врятував від Сибіру Карела Войтиллу і його друзів-семінаристів, батько так і залишився майором. По представленню воєнних років особисто Путін надав йому звання підполковника, а потім полковника Російської армії)… Володимир Сиротенко(Вербицький) Правнук автора «Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля»
