Прогноз Ілларіонова про вторгнення чи спецоперації Росії в Україні - наскільки реально

Bambook · 3 лют 2014

http://www.youtube.com/watch?v=cfy5OE5FwTE

З одного боку, кажуть, Ілларіонов - від природи доволі песимістичний, може перебільшувати.

З іншого боку, не сприймати його серйозно тяжко. Передивився кілька старіших відео з ним по ситуації в Україні - доволі добре володіє фактами, цікавий аналіз.

Зрештою, коли таке говорить людина, яка була " в темі" у російській владі - це насторожує.

Правда, є сподівання, що це лише спосіб тиску на опозицію, аби була більш зговірливою в переговорах.
Принаймні, я, послухавши Ілларіонова, замислився, а чи не цим керуються опозиціонери, продовжуючи переговори попри "кидок" із "амністією".

Dzeko · 3 лют 2014

Реально звичайно, шо тут думати. Як задумка. Само-собою що Майдан - це революція проти Путіна, а не Януковича. Якщо впаде Янукович, на його місце в війні стане Путін.

На практиці - скоріш всього жодна російська дивізія в мороз не заведеться і тим паче не доклигає своїми Т-62 до України. В Західну Україну вони не попруться, обмежаться планами аншлюсу Криму, Миколаєва і Донбасу (можливо Доба допоможе в Харкові).

Паралельно перекриють газ (або по 800$ за куб), нарахуюь штраф 100 трильйонів за недобір, цукерки перестануть купувати, митницю на замок, депортують заробітчан.

Boris_Kiev · 3 лют 2014

План реальний. Передбачалося вторгення після закінчення олімпіади (Гриценко). Побачивши розиток подій, "гусепілот" вирішив, що не варто чекати і вирішив прискоритися. (Іларіонов)
Допогепи не просто так заворушилися.
Тепер, коли Європа, США і Канада поставили питання більш конкретно, карлик-педофіл знову розгубився. Але "вікно" (у часі) обмежене, треба дотиснути на рівні депутатів.

Нехай москальський маргінес читає наші "відкриті джерела", мордується з перекладом.

Bambook · 4 лют 2014

Допам, Гепам, Цековим варто пригадати:

«Зачистки України» для «чистильників» закінчуються однаково, – історик про Харків

Схоже, у Кремлі не переймаються знаходженням нових політтехнологій упокорення України. Путінська Росія, яка «встає з колін», з параноїдальною впертістю намагається відновити двічі впродовж ХХ ст. вже зруйновану імперію. Потужна пропаганда – створення мережі агентури – розкладання за її допомогою силових структур та владних органів колишніх колоній – обіцянки «мільйонів років щастя» народам цих країн – створення «п’ятої колони» з парамілітарними структурами – перехід до прямого втручання, ледь замаскованого «независимым Цхинвалом» та «Украинским фронтом». Такий фронт знову створений – через 95 років після свого попередника, і також у Харкові.

Про це у публікації «Кремлю та його пахолкам потрібна Україна без українців?» пише публіцист, політолог, історик, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський на «Радіо Свобода».

На початку він зазначає, що коли більшовики та їхні союзники наприкінці 1917 року не змогли здобути більшість на Всеукраїнському з’їзді рад у Києві, їхні делегати притьмом переїхали до Харкова, об’єдналися там із членами збільшовизованих рад міст Слобожанщини, Донеччини та Луганщини і проголосили себе єдиною законною владою Української Народної Республіки.

«А оскільки жодних шансів здобути контроль на всій території УНР вони не мали (як засвідчили вибори до Установчих зборів, за більшовиками йшло приблизно 10% люду), то закликали на допомогу «братню Росію»…, – пише автор. – І – поїхало-покотилося. Вслід за газетною тріскотнею про «озвірілих націоналістів» пішли в бій «добровольчі» загони під прапорами і від імені «харківської УНР». Почалася війна, яку дехто називає російсько-українською, а варто було б назвати «совєтсько-радянською. Або першою колоніальною війною більшовиків, які ринули упокорювати найважливішу для метрополії бунтівну провінцію Російської імперії…».

А наприкінці 1918-го більшовики, підкреслює Сергій Грабовський («які завоювали було УНР, та були звідти викинуті, причому не німцями-австрійцями, а, як засвідчив у листі до Леніна один із нечисленних українців у керівництві КП(б)У Володимир Затонський, «повсталим українським народом»), знову ринули до України, і знову через Харків.

«З різномастої публіки були сформовані «дивізії» та «бригади» (простіше кажучи – червонопрапорні бандформування), об’єднані під егідою «Украинского фронта» та «уряду» номінально незалежної «Украинской Социалистической Советской Республики». І знову більшовикам удалося завоювати значну територію України, і знову їх викинув геть повсталий український народ, – йдеться у публікації. – І лише з четвертої спроби, запровадивши НЕП й українізацію…, більшовики змогли таки взяти під свій контроль більшість території України, віддавши решту іншим державам. А Харків зробили столицею УСРР. Та все одно Україна залишалася, за словами такого компетентного експерта, як Сталін, «слабкою ланкою» більшовицької імперії. І тоді був ініційований Голодомор вкупі з нищенням української інтелігенції, української церкви та української кооперації…».

Згадавши історію, Сергій Грабовський зауважує, що схоже, у Кремлі не переймаються пошуками нових політтехнологій упокорення України: «Путінська Росія, яка «встає з колін», з параноїдальною впертістю намагається відновити двічі впродовж ХХ століття вже зруйновану імперію. Потужна пропаганда – створення мережі агентури – розкладання за її допомогою силових структур та владних органів колишніх колоній – обіцянки «мільйонів років щастя» народам цих країн – створення «п’ятої колони» з парамілітарними структурами – перехід до прямого втручання, ледь замаскованого «независимым Цхинвалом» та «Украинским фронтом».

Такий фронт, пише історик, знову створений – якраз через 95 років після свого попередника, і також у Харкові. Офіційно він зветься «громадською організацією», проте біля його витоків стоїть чинна влада в особі сотень місцевих організацій Партії регіонів та Харківської облдержадміністрації.

«Ясна річ, що «фронтовики» взяли собі російський імперський символ – так звану «георгіївську стрічку». Ясна річ, що виступи на форумі лунали «мовою Леніна і Путіна». Ясна річ, що, як і 95 років тому, «фронт почне зачищати й очищати українську землю від тих, хто прийшов сюди з окупаційними планами», – як заявив на зібранні організаторів об’єднання глава Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, а для цього буде створена «фронтова народна гвардія» (називати ці загони «червоною гвардією», як колись, не випадає – надто вже вожді «фронту» не схожі на «пролетарів усіх країн»), – зазначає Грабовський. – Але є і різниця: КПУ ввійшла до «Украинского фронта» як другорядна сила, а лідерами є відверті прихильники (ймовірно, й агенти) відновлюваної імперії «кремлівських чекістів». І головне: виявляється, наразі окупували Україну… українці, і від них її треба зачищати. «Купка оскаженілих націоналістів, спустившись з Говерли, озброївшись не лише сценарієм, а й кийками, вирішила, що вони і є той єдиний український демос, який здатний продукувати національну ідею і проголошувати її від імені всього українського народу», – заявив згаданий уже Добкін. «Сценарій» же цей, звісно, «написаний не в Україні», а тут діють лише «доморощені виконавці». Що ж, ніякі П’ятакови, Квірінґи й Кагановичі не додумувалися оголосити українців «окупантами України», як це роблять нинішні вожді «фронту».

А слова щодо бажання «мирно вирішити сьогоднішнє протистояння в суспільстві», «зберегти мир і не допустити громадянської війни та кровопролиття» на вустах харківських «фронтовиків», наголошує автор, теж не нові – «саме так говорили місцеві більшовики, розгортаючи тим часом тодішніх тітушків, які на початку 1918-го, взявши Київ, улаштували там різанину – й повторили цей же подвиг на початку 1919-го за аналогічних обставин…».

Сергій Грабовський зауважує: сторонньому спостерігачеві може здатися, що протистояння в Україні має етнічний характер.

«Справді, і в 1917-18 рр., і нині серед харківських «вождів» етнічних українців – одиниці. Насправді все значно складніше. Агапієв, Дельвіг, Кравс, Поджіо, Отмарштайн, Бізанц, Сінклер, Сафонов, Кудрявцев, Ніконов, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – це далеко не повний список військової еліти УНР та ЗУНР із не дуже, скажімо так, типовими для українців прізвищами, яка зі зброєю протистояла тоді «Украинскому фронту», всім цим коцюбинським-дибенкам-боженкам-антоновоовсієнкам. Але ж належність до української нації якщо й визначається кров’ю, то не її «чистотою», а готовністю пролити цю кров у самовідданій боротьбі за свободу України. Так було у роки Української революції, не змінилася ситуація й зараз», – наголошує історик.

Та у ці дні, підкреслює Грабовський, «коли Кремль – за словами вельми поінформованого колишнього радника Путіна Андрія Ілларіонова – приступив до форсованого здійснення своїх планів розколу та (за можливістю) поглинання України, кожен сам вирішує, ким він є – українцем чи малоросом, визволителем країни від імперської шушвалі і кримінальних зграй чи виконавцем плану «Україна без українців».

«Однак варто нагадати, що отамани «дивізій» та «бригад» створеного Москвою «Украинского фронта» були ще у 1918-19 роках майже всі розстріляні за наказами Кремля. Надто нестямно вони грабували та вбивали. А «ідейні» члени маріонеткових «харківських урядів» майже всі пішли у розстрільні підвали НКВС чи вкоротили собі віку під загрозою неминучого арешту дещо пізніше – у 1934-38 роках. Бо в очах володарів імперії навіть їхні заповзяті українські пахолки видавалися «небезпечними сепаратистами»…, – підсумовує автор у завершальній частині публікації, яку називає «Чим закінчуються «зачистки України» для самих «чистильників».

Нагадаємо, на позачерговому Всеукраїнському з’їзді керівників первинних організацій у Харкові ухвалено рішення про створення Всеукраїнської громадської спілки «Український фронт».

Політики від опозиції говорять, що так званий «Український фронт», створений за ініціативи голови Харківської ОДА Михайла Добкіна, – технологія розколу в країні. Її використовували, зокрема, й під час Помаранчевої революції 2004 року.
Натисніть, щоб розгорнути...

Увійти або зареєструватися

Прогноз Ілларіонова про вторгнення чи спецоперації Росії в Україні - наскільки реально

Bambook Persona non grata

Dzeko Well-Known Member

Boris_Kiev Дуже важлива персона

Bambook Persona non grata