Про природу моралі

Я дивлюсь на мораль наступним чином. По-перше, зручніше говорити про мораль окремого індивідууму, а не про суспільну мораль. Суспільна мораль - це якесь усереднення чи узагальнення моралей окремих осіб, причому її означення можна ще уточнювати різними способами і отримувати різні структури суспільної моралі при різних уточненнях...

Особа протягом свого життя змушена вибирати, як їй діяти. Звідки дізнатися, який із можливих варіантів поведінки вибрати? Особі доводиться мати усвідомлену чи ні теорію про це. Ця теорія і називається мораллю даної особи. У більш традиційному розумінні мораллю називають ту частину цієї теорії, яка містить набір заборон; інші міркування цієї теорії називають сенсом життя. Але мені зручніше говорити про цю теорію в цілому, ототожнюючи поняття "мораль" і "сенс життя".

Звідки береться ця теорія? З бажань особи, тобто з якихось психологічних чинників. Чомусь особі подобається мати саме таку мораль, яку вона має. Я зараз не аналізую детальніше, що впливає на цей вибір моралі. Ви можете сказати, що на це суттєво впливає вже сформована суспільна мораль, і я не заперечуватиму. Головне, що кожна особа має якусь свою мораль.

Аналізуючи детальніше мораль якої-небудь особи, можна дослідити, які принципи в цій моралі мають аксіоматичний характер, а які виводяться, як теореми. Адже особа обгрунтовує свої думки з моральних питань, користуючись якимись іншими моральними твердженнями. Щоб ця конструкція працювала, якісь моральні твердження повинні задаватись аксіоматично. В аксіоматиці моралі можуть бути присутні якісь цілі, прагнення або просто якісь правила поведінки. Хочу зауважити, що моральну аксіоматику майже завжди неможливо сформулювати настільки чітко, як аксіоматику математичної теорії; це я добре відчув, у тому числі на досвіді намагань сформулювати свою власну моральну аксіоматику.

Особа може застосовувати свою мораль не тільки для визначення, як їй діяти, а і для з'ясування абстрактного питання про те, чи правильно діє якась інша особа (з точки зору особи, яка це з'ясовує). Можна ставити і питання про те, наскільки правильною є якась певна мораль з точки зору якоїсь іншої певної моралі. Без задання моралі або моральної аксіоматики питання про хороше та погане не має змісту. Добро та зло - моральні поняття і не існують у природі поза межами моралі. Здається, саме про це софісти казали: "Людина - міра всього."

Тепер, якщо не втомилися, пропоную

ОПИСАННЯ ОСНОВНИХ АКСІОМАТИЧНИХ ПОЛОЖЕНЬ МОЄЇ МОРАЛІ

Описана нижче конструкція була сформульована в січні 1997 р. (після багаторічних роздумів на цю тему) і з тих пір не зазнавала істотних змін. Почну з того, що сформулюю ті 4 пункти, які я вважаю основними аксіоматичними положеннями моєї моралі; після цього подам не менш важливі коментарі до них.

1. Принцип свободи: треба прагнути, щоб з істотами відбувалося те, що вони хочуть.
2. Принцип тривалості життя: треба прагнути, щоб життя кожної вже існуючої істоти тривало якомога довше.
3. Принцип дотримання законів: треба дотримуватися законів, під юрисдикцією яких перебуваєш.
4. Принцип дотримання угод: треба дотримуватися домовленостей, які ти добровільно з кимось уклав.

Насамперед зверну увагу на принципову відмінність цієї конструкції від того, як будуються аксіоматичні конструкції в математиці. У математиці кожну аксіому слід сприймати як завжди (в межах даної теорії) абсолютно правильне твердження; аксіоми певної теорії виконуються всі і не можуть суперечити одна одній. А тут навпаки: далеко не завжди існує такий варіант поведінки, щоб жоден з перерахованих вище принципів не виявився порушеним. Так що іноді треба вибирати, якому з цих принципів надати перевагу. (Саме через це я вирішив, що доречніше називати ці пункти аксіоматичними принципами, а не просто аксіомами.)

За якими ж правилами я визначаю, в якому випадку який принцип є пріоритетним? Складанням систематичного викладу цих правил я ніколи не займався. Так що можна сказати, що я вирішую це питання в кожному випадку окремо; кожне таке рішення можна сприймати як аксіому, оскільки не сформульовано положень, з яких це рішення випливає. Втім, для окремих типів випадків я спроможний висловити аксіоми більш загального характеру про пріоритетність одних принципів над іншими, але я не обдумував, як виглядає повний список такого роду аксіом.

Крім того, кожний з перерахованих вище 4 принципів сам по собі сформульований нечітко (особливо два перших). Так що проблема не тільки в тому, як узгоджувати різні принципи, а й у тому, як саме трактувати кожний із них. Вирішення цього питання відбувається цілком аналогічно до описаного вище, тобто за допомогою низки різноманітних несистематизованих роз'яснень, а також рішень ad hoc; усі ці роз'яснення та рішення можна сприймати як аксіоми.

Хотілося б іще описати декілька найважливіших роз'яснень, які стосуються як уточнення принципів, так і питань про пріоритетність одних принципів над іншими.

Формулювання кожного з перших двох принципів одразу викликає питання, що робити, якщо (для 1-го принципу) бажання різних істот взаємно суперечливі або (для 2-го принципу) життя однієї істоти можна подовжити за рахунок скорочення життя іншої істоти. Щодо цього деякі найголовніші приблизні роз'яснення виглядають так:
1. Інтереси більш свідомих істот важливіші від інтересів менш свідомих істот. Детальніше (але теж не повністю) це розписано на початку моєї статті "Про перспективи утвердження прав тварин", яку я маю намір розмістити на цьому форумі дещо згодом.
2. Принцип часткового егоїзму: свої інтереси дещо важливіші від інтересів інших істот. Цей принцип застосовується переважно при здобуванні якихось благ, але, як правило, не може виправдовувати дії, які позбавляють когось уже здобутих благ.

Про 3-й принцип (дотримання законів) хочу сказати, що він у більшості випадків визнається пріоритетним над усіма іншими принципами. Але не завжди. Наведу список причин, через які допускається (але не предписується) порушувати 3-й принцип, віддаючи перевагу іншим принципам:
1. Законодавець (обо інший орган влади) особливо грубо порушив 1-й або 2-й основний аксіоматичний принцип моєї моралі, видавши той закон (або інший правовий акт), про порушення якого йдеться.
2. Революційна ситуація: виникає реальна можливість змінити владу незаконним шляхом, причому в результаті очікується особливо суттєвий прогрес щодо ступеня дотримання владою 1-го та 2-го основних аксіоматичних принципів моєї моралі.
3. Склалося так, що даний закон (або інший правовий акт) є таким, що фактично не діє в тій частині, про порушення якої йдеться.
4. Фізична неможливість дотриматися правового акта, колізія між різними правовими актами та інші труднощі, які вирішуються в межах юриспруденції, так що в цьому випадку порушення по суті й не вважається порушенням.
5. Слід також зазначити, що незнання закону морально виправдовує його порушення (хоч, як відомо, не звільняє від відповідальності).

Ще деякі цікаві речі про 3-й і 4-й основні аксіоматичні принципи моєї моралі. Раніше я не думав, що включу щось подібне в аксіоматику. Здавалося природним доводити корисність дотримання законів та угод як чинників стабільності, яка допомагає реалізувати цілі, поставлені в моральних аксіомах. Але я ніяк не міг розробити обгрунтованих правил про те, в яких випадках усе-таки допустимо порушувати закони. Спостерігалося якесь таке незваріння мізків... І врешті-решт я дійшов висновку, що краще сховати ці проблеми на рівні аксіоматики. Саме цей висновок був головною плідною ідеєю, яка призвела до створення описаної вище стабільної конструкції.

 

Відповідь: Про природу моралі

Як каже Мих :"буков багато",будьте попроще и люди к Вам потянутся

 

Відповідь: Про природу моралі

Вони існують поза межами Вашого світогляду і не вкладуються в ОСНОВНІ АКСІОМАТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ВАШОЇ МОРАЛІ

 

Відповідь: Про природу моралі

Ще й як вкладаються: те, що відповідає моїй моралі, - це добро; а що суперечить їй - це зло.

 

Відповідь: Про природу моралі

Це вже було, не Ви винахідник. По Леніну морально все, що сприяє перемозі комунізму.

А взагалі, навіщо тема?:rolleyes:

 

Відповідь: Про природу моралі

Степанич, невже зовсім нудьга вас обсіла? я не подужав за цю величезну купу добре вимішаних букв узятися

 

Відповідь: Про природу моралі

:D Та я теж не читав! Кілька перших рядків. А відреагував на конкретний допис.

 

Відповідь: Про природу моралі

ох, полегшало! а то вже переживати за вас став...

 

Відповідь: Про природу моралі

Якраз незрозуміло. Більшість від кого? І пропонуєте, щоб кожен вирішував свої моральні сумніви голосуванням? А брати абсолютну більшість чи відносну? А якщо буде рівність голосів?

Звісно, не винахідник. У кожного своя мораль, і в Леніна теж, і так було завжди.

Як і всі теми: бо автору хочеться про це поговорити.

 

Відповідь: Про природу моралі

+1!!!

 

Відповідь: Про природу моралі

Ну, а якщо їх 12, і "любий шеф" 5, "ви ще тут?" 4, а "шановний колега" 3? Будемо проводити 2-й тур? А якщо натомість усі по 4?:D

 

Відповідь: Про природу моралі

а думка цікава!
на форумі є дописувач Пупер - він теж любитель новостворень....
До речі, "незваріння шлунку" у вас теж супроводжується заміною сантехніки?

 

Відповідь: Про природу моралі

Ні, краще випити кефіру.

 

О природе морали

Я дивлюсь на мораль наступним чином. По-перше, зручніше говорити про мораль окремого індивідууму, а не про суспільну мораль. Суспільна мораль - це якесь усереднення чи узагальнення моралей окремих осіб, причому її означення можна ще уточнювати різними способами і отримувати різні структури суспільної моралі при різних уточненнях...

Особа протягом свого життя змушена вибирати, як їй діяти. Звідки дізнатися, який із можливих варіантів поведінки вибрати? Особі доводиться мати усвідомлену чи ні теорію про це. Ця теорія і називається мораллю даної особи. У більш традиційному розумінні мораллю називають ту частину цієї теорії, яка містить набір заборон; інші міркування цієї теорії називають сенсом життя. Але мені зручніше говорити про цю теорію в цілому, ототожнюючи поняття "мораль" і "сенс життя".

Звідки береться ця теорія? З бажань особи, тобто з якихось психологічних чинників. Чомусь особі подобається мати саме таку мораль, яку вона має. Я зараз не аналізую детальніше, що впливає на цей вибір моралі. Ви можете сказати, що на це суттєво впливає вже сформована суспільна мораль, і я не заперечуватиму. Головне, що кожна особа має якусь свою мораль.

Аналізуючи детальніше мораль якої-небудь особи, можна дослідити, які принципи в цій моралі мають аксіоматичний характер, а які виводяться, як теореми. Адже особа обґрунтовує свої думки з моральних питань, користуючись якимись іншими моральними твердженнями. Щоб ця конструкція працювала, якісь моральні твердження повинні задаватись аксіоматично. В аксіоматиці моралі можуть бути присутні якісь цілі, прагнення або просто якісь правила поведінки. Хочу зауважити, що моральну аксіоматику майже завжди неможливо сформулювати настільки чітко, як аксіоматику математичної теорії; це я добре відчув, у тому числі на досвіді намагань сформулювати свою власну моральну аксіоматику.

Особа може застосовувати свою мораль не тільки для визначення, як їй діяти, а і для з'ясування абстрактного питання про те, чи правильно діє якась інша особа (з точки зору особи, яка це з'ясовує). Можна ставити і питання про те, наскільки правильною є якась певна мораль з точки зору якоїсь іншої певної моралі. Без задання моралі або моральної аксіоматики питання про хороше та погане не має змісту. Добро та зло - моральні поняття і не існують у природі поза межами моралі. Здається, саме про це софісти казали: "Людина - міра всього."

 

Варто також зауважити, що багато хто виводить мораль з релігії. Це по суті означає, що моральною аксіомою людина робить твердження типу: "Треба прагнути потрапити в рай". І оскільки людина вірить, що в рай потрапляють ті, що діють згідно з приписами певної релігії, то її мораль включає ці приписи.

 

ОПИСАННЯ ОСНОВНИХ АКСІОМАТИЧНИХ ПОЛОЖЕНЬ МОЄЇ МОРАЛІ

Описана нижче конструкція була сформульована в січні 1997 р. (після багаторічних роздумів на цю тему) і з тих пір не зазнавала істотних змін. Почну з того, що сформулюю ті 4 пункти, які я вважаю основними аксіоматичними положеннями моєї моралі; після цього подам не менш важливі коментарі до них.

1. Принцип свободи: треба прагнути, щоб з істотами відбувалося те, що вони хочуть.
2. Принцип тривалості життя: треба прагнути, щоб життя кожної вже існуючої істоти тривало якомога довше.
3. Принцип дотримання законів: треба дотримуватися законів, під юрисдикцією яких перебуваєш.
4. Принцип дотримання угод: треба дотримуватися домовленостей, які ти добровільно з кимось уклав.

Насамперед зверну увагу на принципову відмінність цієї конструкції від того, як будуються аксіоматичні конструкції в математиці. У математиці кожну аксіому слід сприймати як завжди (в межах даної теорії) абсолютно правильне твердження; аксіоми певної теорії виконуються всі і не можуть суперечити одна одній. А тут навпаки: далеко не завжди існує такий варіант поведінки, щоб жоден з перерахованих вище принципів не виявився порушеним. Так що іноді треба вибирати, якому з цих принципів надати перевагу. (Саме через це я вирішив, що доречніше називати ці пункти аксіоматичними принципами, а не просто аксіомами.)

За якими ж правилами я визначаю, в якому випадку який принцип є пріоритетним? Складанням систематичного викладу цих правил я ніколи не займався. Так що можна сказати, що я вирішую це питання в кожному випадку окремо; кожне таке рішення можна сприймати як аксіому, оскільки не сформульовано положень, з яких це рішення випливає. Втім, для окремих типів випадків я спроможний висловити аксіоми більш загального характеру про пріоритетність одних принципів над іншими, але я не обдумував, як виглядає повний список такого роду аксіом.

Крім того, кожний з перерахованих вище 4 принципів сам по собі сформульований нечітко (особливо два перших). Так що проблема не тільки в тому, як узгоджувати різні принципи, а й у тому, як саме трактувати кожний із них. Вирішення цього питання відбувається цілком аналогічно до описаного вище, тобто за допомогою низки різноманітних несистематизованих роз'яснень, а також рішень ad hoc; усі ці роз'яснення та рішення можна сприймати як аксіоми.

Хотілося б іще описати декілька найважливіших роз'яснень, які стосуються як уточнення принципів, так і питань про пріоритетність одних принципів над іншими.

Формулювання кожного з перших двох принципів одразу викликає питання, що робити, якщо (для 1-го принципу) бажання різних істот взаємно суперечливі або (для 2-го принципу) життя однієї істоти можна подовжити за рахунок скорочення життя іншої істоти. Щодо цього деякі найголовніші приблизні роз'яснення виглядають так:
1. Інтереси більш свідомих істот важливіші від інтересів менш свідомих істот. Дещо детальніше (але теж не повністю) про це написано на початку моєї статті "Про перспективи утвердження прав тварин" (див. http://ostrovforum.net/showthread.php?t=1248 ).
2. Принцип часткового егоїзму: свої інтереси дещо важливіші від інтересів інших істот. Цей принцип застосовується переважно при здобуванні якихось благ, але, як правило, не може виправдовувати дії, які позбавляють когось уже здобутих благ.

Про 3-й принцип (дотримання законів) хочу сказати, що він у більшості випадків визнається пріоритетним над усіма іншими принципами. Але не завжди. Наведу список причин, через які допускається (але не предписується) порушувати 3-й принцип, віддаючи перевагу іншим принципам:
1. Законодавець (обо інший орган влади) особливо грубо порушив 1-й або 2-й основний аксіоматичний принцип моєї моралі, видавши той закон (або інший правовий акт), про порушення якого йдеться.
2. Революційна ситуація: виникає реальна можливість змінити владу незаконним шляхом, причому в результаті очікується особливо суттєвий прогрес щодо ступеня дотримання владою 1-го та 2-го основних аксіоматичних принципів моєї моралі.
3. Склалося так, що даний закон (або інший правовий акт) є таким, що фактично не діє в тій частині, про порушення якої йдеться.
4. Фізична неможливість дотриматися правового акта, колізія між різними правовими актами та інші труднощі, які вирішуються в межах юриспруденції, так що в цьому випадку порушення по суті й не вважається порушенням.
5. Слід також зазначити, що незнання закону морально виправдовує його порушення (хоч, як відомо, не звільняє від відповідальності).

Ще деякі цікаві речі про 3-й і 4-й основні аксіоматичні принципи моєї моралі. Раніше я не думав, що включу щось подібне в аксіоматику. Здавалося природним доводити корисність дотримання законів та угод як чинників стабільності, яка допомагає реалізувати цілі, поставлені в моральних аксіомах. Але я ніяк не міг розробити обґрунтованих правил про те, в яких випадках усе-таки допустимо порушувати закони. Спостерігалося якесь таке незваріння мізків... І врешті-решт я дійшов висновку, що краще сховати ці проблеми на рівні аксіоматики. Саме цей висновок був головною плідною ідеєю, яка призвела до створення описаної вище стабільної конструкції.