дорогі форумляни,хочеться почути Вашу думку- що може відчувати людина повертаючись у місця,де колись була щасливою?і чи легко дається таке повернення? на такі роздуми наштовхнуло досить відоме висловлювання - *не варто повертатися туди,де був колись щасливий*
Повертатись туди легко, а от покидати після повернення це місце дуже важко. Кожного разу все важче і важче..
По-різному буває: є місця, куди повертаюсь, згадую свої щасливі миті там і, наче, набираюсь нових сил, тому йду звідси теж щасливою. А є місця, з якими також маю щасливі моменти, однак усвідомлення того, що їх вже не повернеш (наприклад, людини більше нема...) є болісним, тому в такі місця не люблю дуже часто повертатись, радше минаю їх...
А мені нагадався вірш... Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю не приносить. Але душа не вірила, і я Таки поїхав. І для мене досить. Я те містечко пішки обходив. Я знав його, як власний досвід знають. Звучав для мене золотий мотив Далеких днів, які не забувають. А потім я постукав у вікно, І вийшла ти, і стала, і впізнала, І налила у келихи вино, І випили, і так мені сказала: "Дарма ти їхав. І зайшов дарма. Я вже не та. І не плекай ілюзій. Що одішло - того навік нема, - Забудьмо все, розстаньмося, як друзі". І я лишив невипите вино, І ти на груди впала у риданні, І довго-довго золоте вікно Світилося за мною у тумані. Ну от і все. Чудна душа моя Утерла сльози і сказала:досить. Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю не приносить.
місця де я щаслива - це мій дім... а мій дім там, де моє серце... тому я була колись щаслива і тут і там.. все повязане з важливими подіями в житті.. чи повертатись? часто розчаровуюсь, коли бачу що це місце вже мені чуже... іноді - коли воно не таке рідне, як здавалось раніше.. а місця, які проносяться через усе життя... там хочеться бути завжди...
куда уходіт дєтство, в какіє городА.... і ґдє найті нам срєдства, чтоб вновь попасть туда.... Двічі в одну річку.... не ввійдеш, - каже народна мудрість....
залежить з ким і за яких обставин туди повернутись. І не факт що при повернені це місце буде означати для людини те що і колись і може не викликати попередніх відчутів. А що до мене, то я відчуваю легенький сум коли повертаюсь в місця де мені було добре. Стараюсь найти хвилинку побути там сама, посміхнутись і відпустити спогади.
не знаю де мені вже написати, але мені то дуже болить і якшо не скажу то зійду з глузду.. розійшлась з хлопцем. його ініціатива... довго мучалась і мучаюсь..не можу з ним говорити й бачити його...аже взагалі зла така стаю...але коли згадую то тіко хороше...не знаю чого воно так..і чо мене так крутить...але шось мені зле з того... хочу заховатись..хочу щоб мене заховали...і любили...а не...не люблять....щось тіко ходять і очками всякі світять..але ніц крім тілесного задоволення обіцяти не хочуть... а я то так не хочу...хочу по-справжньому... шо робити? га?(( ну так розревітись хцеться, а й того вже не можу...просто вже говорять тільки очі..і глибокий у них сум...я поглинулась за останній рік в глибоку депресію.. батьки розвелись. собака померла. робота змінилась. друзі розїхались.. кохання нема.. ні..я не жаліюсь...ні в якому разі...просто кажу..що зле і хочу розради...або ж просто якогось слова..."що все буде добре..." (с) Вакарчук.
Не думаю, що так. Навпаки, якщо людина десь була щаслива, то повертаючись на це місце, вона знову переживає моменти щастя у своїх спогадах. Це аж ніяк не пригнічує людину, а навпаки окрилює її.
"Повернутись" кудись неможливо. Навіть якщо припустити, що в тому місці нічого не змінилось і все залишилось таким, як ви це пам"ятаєте (що, звичайно, малоімовірно), все рівно, ви вже будете дивитись на всі ці речі іншими очима. Ніколи не повертайтесь в ті місця, де ви були щасливі. Доки ви не повернулись, ваше минуле живе у вашій пам"яті. Якщо ви опиняєтесь там знову - все руйнується. (с).приблизний переказ з "Автобіографії" А.Крісті
Я так по собі поняв, шо треба з вірою терпіти. І проблема не лише власне у самих проблемах, а й у тому, що часто нам бракує віри і її місце посідають тривоги, а чи вийдемо ми нарешті з цієї чорної смуги, чи здолаємо ці перешкоди, чи існує взагалі якийсь просвіт у нашому житті. Не знаю, чи він існує, але деколи набагато легше стає те все зносити, коли відчуваєш у собі віру. Тоді проблеми об'єктивно стають простішими, легшими, а дріб'язкові взагалі зникають. Говорю наче толково, але де її взяти, ту віру? Звідки й коли вона приходить? Якогось алогоритму не запропоную, бо для мене це конкретний випадок, можливий лиш для мене в моїх умовах. Проте все таки можна порадити "не грузитись", не думати про зле і не зациклюватись на тому, що зара не все окей. Усвідомити, що тривати вічно твоє нещастя не може, бо щастя як таке існує, це реальність, яку ми бачимо на прикладах, тому вона може бути реальністю і для нас (якщо ми є реальність). Один знайомий лікар сказав, що хвороби від дурості. Мій тато деколи каже, що нещастя від дурної голови. А деколи каже, що від великого розуму. В обох випадках тато має на увазі одне і те саме. Сам потерпаю від власного чванства. Фе, блін. Почалось моралізаторство.....
залежно від власного настрою (настрой, mood) під час повернення. Якщо взагалі чуєш себе щасливим, то коли вернешся в "те" місце, спомини зігріють, збадьорять, порадують. А якщо зараз вважаєш себе нещасливим, жалкуєш за минулим, то й від споминів кращих часів занудить, замлоїть, серце стисне і стане жалко себе. Ой, як сопливо:shy:
Странная особенность души В прошлое все время возвращаться, Памятью ушедших в вечность жить, В прошлое за счастьем обращаться... И тому, что БЫЛО, приносить В жертву то, что есть сейчас и будет... Но за эту жертву не осудят, И прощенья не за что просить... И закрыв ладонями глаза, В прошлое идут за счастьем люди... Только нет и никогда не будет Той дороги, что ведет назад... ...и живут в угаснувшем "вчера", в одиноком холоде осеннем, те, кто ищут счастье и спасенье в пепле догоревшего костра...
