Поезії Андрія Пророка

Спомини вийшли на парад,
Всі стали в ряд,
У довгий ряд
Одні так лагідно пестять,інші - болять,
Ох як болять...
хоч за вікном осінній час,я гріюсь біля вас
Ви,як сліди давних зірниць
Заграв ясних і блискавиць
І,хоч журливі ви не раз,
Радію я,що маю вас...
Хоч за вікном осінній час
я гріюсь біля вас...

 

Відповідь: Поезія та проза

Це, мабуть, власні вірші?

 

Відповідь: Поезія та проза

На жаль,природа на мені спочила.Це вірші мого батька.

 

Відповідь: Поезія та проза

Та чого ж спочила? Може, віршів і не пишете, зате співаєте. (на фото бачила)

 

Відповідь: Поезія та проза

Колись співав.Тепер не до співу

 

Відповідь: муза форуму

Питає тополя в широкого поля,
Чи тямить,як степом було,
Як вихор знамена скликав на роздоллі,
А небо орлами гуло

Питає в ріллі тонкостебле колосся,
Чи тямить,як пахне полин,
Як сивій розлуці вимраючи сльози
Прощався із матірю син...

То ж там,де в снопах волошки відцвітали
І колеться нині стерня
Зводилась колиска твоя,рідний краю,
У січах,вогнях і піснях

 

Відповідь: муза форуму

Як били сполох по степах гармати
І рвали,нашу неміч вікову
В очах у кожного стояла мати
А сурми грали пісню бойову

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай

Ковтали нас бездоннії могили
І сивіла в розпуці голова
Ми падали,лиш мріями стелились
Крізь кулі нам матусині слова

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай

Нехай буяє нині чорна рута
На наших,недоспіваних серцях
Ми трощимо завзято давні пута
Щоб підхопили внукові серця

Йди сину мій,за цвіт вишневий свій,
За рідний край і лицарський звичай
(пісня)

 

Відповідь: муза форуму

Ізольдо,я вже про це колись говорив,природа на мені спочила.Це вірші і пісні мого батька(вже покійного).У мене цілий архів його пісень,віршів,новел.На жаль,немає можливості їх опублікувати,то я деякі,хоч в такий спосіб надрукую.У нього багато пісень стало народними.По весіллях грають пісні "Ми зустрілись навесні","В гори прийди до мене".
Літа,як коні топчуть наші душі
І мрій троянди під копита мруть
А ми безсило споглядати мусим
Як в сиву безвість нас вони несуть...

 

Відповідь: муза форуму

Обов'язково друкуйте. Такі вірші не повинні зберігатись в архіві.
Ви гідний син свого батька вже через те, що вшановуєте його память та виросали розумною цікавою людиною. Заперечення не приймаються, бо буду думати, що нариваєтесь на комплімент

 

Відповідь: муза форуму

Коли на гори я дивлюсь
Думок нема
І слів нема
Я просто плачу і сміюсь...
Не знаю, за що їх так кохаю
Згадаю - і знов до них вертаю

Вершин смарагдові вінки
Ялиць безмежний хоровод
Гривасті спінені хребти
Чарують,
По серці вік мандрують
Сумую,
Коли трембіт не чую.

Коли стихає водограй,
В яругах губляться вітри
Я пісню прошу - покружляй
Хоч нині
Ще там,де плаї сині
по милій,барвистій полонині

 

Відповідь: муза форуму

Посивіло літо на очах,
Розлетілись світом коси білі...
Літо вже побачило той шлях,
Яким скоро вдарять сніговії...
Надійшла безмежна тиха мить -
Журавель поглянув в небо синє
І злякалось літо - полетить
І нічим не спиниш ключ тужливий

 

Відповідь: муза форуму

Читала, ледь сльози на очі не найшли. Співзвучне з моїм настроєм. Дуже гарний вірш

 

Відповідь: муза форуму

Лілю,вірші дійсно мого тата,але дописую їх сюди,бо він,на жаль ніде не друкувався.:agree:


Нема вершини без снігів,
Немає пісні без кохання,
Не6має щастя без борні,
Нема надії без страждання.

Немає зла без супостата,
Нема меча без мужніх рук,
Немає кривди без розплати,
Нема звитяг без чорних мук.

Як на шпилі немає снігу -
то не вершина,а горб порослий,
А як немає любові й гніву -
То не людина - просто постать.

 

Відповідь: муза форуму

Був колись веселий час,
Сонце в гості йшло до нас,
Крізь вишневий цвіт
На світанні літ
Соловї вітали нас.
Оченята сині,вихор у чуприні
Й море загадкових мрій
Ой,які ж ви милі
Навіть в згадці сивій
Недосяжні давні дні.

Далеко,далеко
Забрали лелеки
Дитинство від нас у вирій.

Горнеться до наших скронь
Ласка матірних долонь,
Кличуть нас вони,
Просять з давнини
Й серце обійма вогонь
Ні,то лиш здалося,сніг вже у волоссі,
Сніг,а не вишневий цвіт
Облетіли градом,буйним листопадом
Роки з почорнілих віт.

Далеко,далеко забрали лелеки
Дитинства коханого слід...

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка

Я питаю тебе,мамо,у думках
Чом у тебе завше пісня на вустах?
Навіть в хвилі сумовиті,ти уміла веселити
Наші серця.

заспівав би тобв,мамо,як колись,
Лиш пісні десь по дорогах розбрелись,
Я би мчав за їх луною,скрізь шукав їх між росою
Тільки б знайшлись...

О,пригадай мені той колисковий наспів
Там ліки чарівні і вир вогнів
Там пульс невинних мрій,
Дитячий сонячний сміх,
Так нині треба мені весни взимі.

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка


Андрій Пророк

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка

Ой,сину,хлопче,мій
Як розповім тобі,
Що сивина рясна
Хай не весна,не май,
Та ще не скрізь
Лежить в покосах жито,
Хай вже сорок,треба в світі жити,
А,прожити годі нам без тепла.
Тобі також,як тінь,
Майнуть десятки років,
Без любові теж не ступиш кроку.
Раз - до щастя стежечка заросла.

Хіба слова знайдеш,
Щоб і для тебе теж
У кільканадцять літ
Відкрився світ.
Ти б зрозумів,як часто
Губим світлі душі,
Раним серце,ніби так і мусим
І падем,бо зламані два крила.
Хоч ти зумій,для інших
Щедро засіяти,навіть в сорок
Ніжність дарувати
Може б доля сонячною була...

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка

Пане Ромку, така чудова й глибока, проймаюча лірика!

Дуже Вам дякую, що Ви їх опублікували.

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка

Дякую,Черешенько !

 

Відповідь: Поезії Андрія Пророка

Ох,як же забув я дитинство своє
Чи осінь для згадок тепла не дає?
Чи,може лелеки забрали думки
Кудись поміж сиві роки...

Акорд колискової в росах затих,
Бо роси студені в садах золотих
Хоч золото щире - то босі сліди
Пропали під ним назавжди...

Я в мами питав про ту згублену мить
Розказує рідна - та пам’ять мовчить.
А серце віщує німий листопад
І сил нема глянуть назад...