Поезія та проза

Відповідь: муза форуму

Якщо говорити між нами... (М.Пономаренко)

Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
І казочка перша у світі,
І сонячна подорож в літо.
Найперші легенькі сніжинки
І сяюче диво – ялинка.
Від мами – і літери,
Й слово,
І зроблена разом обнова....
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.

Матусині очі (О.Мамчич)

На мене звернені очі:
Великі, карі, жіночі.
В своїй любові бездонні.
Магічні, як у Мадонни.
Добром налиті до краю.
Я з них наснагу черпаю.
За них я Богу молюся –
Кохані очі матусі.

вибачте що не мої, просто випадково натрапила, але так сподобались до сліз, що не могла не опублікувати.

 

Відповідь: Поезія та проза

ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш - це,по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце,мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Хай буде вік прожито як належить.
На жаль,від нас нічого не залежить.
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.
Отак,як є. А може бути й гірше.
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще,-
Не будь рабом і смійся, як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце,мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить,-
Принаймні вік прожити як належить.

ЛІНА КОСТЕНКО.

 

Відповідь: Поезія та проза

Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи - розтулена рана...
Ми хотіли й не знали - чого...
Од кохання безвольна і п'яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог - на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет-
Ти давно вже дружина другого,
я ж - відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос - і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

 

Відповідь: Поезія та проза

ЗИМА

Сном блакитним заснули поля,
і долини, і гори, й діброви.
Одягла білу шубу земля,
білу шубу зимову.

Одлетіли давно журавлі
У південні країни з журбою,
і заснуло зерно у землі,
щоб проснутись весною,

коли очі закриють поля,
затремтять і тополі, і клени,
й скине білую шубу земля
і одягне зелену.

 

Відповідь: Поезія та проза

Пісня про Львів
Слова: Наталя Криничанка
Музика: Наталя Криничанка

Маленький Лондон, крихітний Париж,
Покритий млою, ти тихенько спиш.
Не підберу для тебе кращих слів,
Ти мій єдиний, найдорожчий Львів.

Вже північ відбиває срібний бій,
А ти отут, мов місяць, мерзни й стій.
Трамвай десь там далеко заблукав,
Чомусь на мене він не зачекав.

І знову станеться історія така,
Мене не пустиш ти до літака.
Залишу все і знов сюди вернусь,
Собі на зло і на біду комусь.

Ой що ти робиш, любий, дорогий?
Який б не був, та все одно ти мій.
Чому ти плачеш і чому дощиш?
Який там Лондон і який Париж?

 

Відповідь: Поезія та проза

Зайди в цю вуличку, зайди
І поклонися низько.
Це так далеко від біди,
Та ні — це дуже близько.

Не чути гуркоту гармат,
Що б’ють в чеченські мури,
Та чути, як московський кат
Стріляє в скронь Петлюри.

Не чуть, як тисне на курок
Той, що не має пальця,
Та чути знов останній зойк
Євгена Коновальця.

Не чути, як горить Бамут,
Як стогнуть бетеери,
Та чути, як в землі десь тут
Пульсує кров Бандери.

Життя як смерть, і плач як сміх —
Така в нас доля мила.
Ця вулиця згадає всіх,
Кого Москва забила.

І не заб’ють її з лічби
Хахлацькі недотепи;
Вона знайде гроби й герби
Виговського й Мазепи.

Вона в Прибалтиці пройде,
Зачепить білоруса,
Вона згадає — хто і де
Вбив Литвина і Стуса.

Вона промчить, як маґістраль,
Через міста і весі,
І стане сонцем ця печаль
В кавказькім піднебессі.

Торкнеться до морів і зір,
До падолів облудства;
Вона пройде через Сибір,
Через Голгофу людства.

Вона ще зробить обертас
Через Базар і Крути
І зажада за все од нас
Стражденної покути.

Вона планету оббіжить,
Зітхне в бігу від болю;
Хто вмер за волю — буде жить,
Умре — хто вбив за волю!

Дмитро ПАВЛИЧКО

 

Відповідь: Поезія та проза

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув.
В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.
Розбився корабель. Горять Галапагоси.
І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада.
Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить:"Не стріляй!"

Не знає вже казок Шехерезада.
Над рейном не співає Лореляй.

Летить комета. Бавиться дитя.
Цвітуть обличчя, острахом не смерті.

Благословення кожна мить життя
на цих всесвітніх косовицях смерті!

* * * * * * * * * * * * * *

Шалені темпи. Час не наша власність.
Фантастика - не мріяв і Жюль Верн.
Кипить у нас в артеріях сучасність.
Нас із металу виклепав модерн.

Душа належить людству і епохам.
Чому ж її так раптом потрясли
осінні яблука,що сумно пахнуть льохом,
і руки матері, що яблука внесли?!

Л.КОСТЕНКО

 

Відповідь: Поезія та проза

http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=136188&postcount=124
http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=146907&postcount=153
http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=154210&postcount=173
http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=163788&postcount=192
http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=178392&postcount=208
http://forum.lvivport.com/showpost.php?p=200536&postcount=249
Найулюбленіша моя поетеса...

 

Відповідь: Поезія та проза

Моя також.
Мабуть,ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, -
20 вік! - а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся : і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

 

Відповідь: Поезія та проза

СУКИН СЫН

Снова выплыли годы из мрака
И шумят, как ромашковый луг.
Мне припомнилась нынче собака,
Что была моей юности друг.

Нынче юность моя отшумела,
Как подгнивший под окнами клен,
Но припомнил я девушку в белом,
Для которой был пес почтальон.

Не у всякого есть свой близкий,
Но она мне как песня была,
Потому что мои записки
Из ошейника пса не брала.

Никогда она их не читала,
И мой почерк ей был незнаком,
Но о чем-то подолгу мечтала
У калины за желтым прудом.

Я страдал... Я хотел ответа...
Не дождался... уехал... И вот
Через годы... известным поэтом
Снова здесь, у родимых ворот.

Та собака давно околела,
Но в ту ж масть, что с отливом в синь,
С лаем ливисто ошалелым
Меня встрел молодой ее сын.

Мать честная! И как же схожи!
Снова выплыла боль души.
С этой болью я будто моложе,
И хоть снова записки пиши.

Рад послушать я песню былую,
Но не лай ты! Не лай! Не лай!
Хочешь, пес, я тебя поцелую
За пробуженный в сердце май?

Поцелую, прижмусь к тебе телом
И, как друга, введу тебя в дом...
Да, мне нравилась девушка в белом,
Но теперь я люблю в голубом.

 

Відповідь: Поезія та проза

 

Відповідь: Поезія та проза

И.Тургенев (1818-1883)

В дороге

Утро туманное, утро седое,
Нивы печальные, снегом покрытые,
Нехотя вспомнишь и время былое,
Вспомнишь и лица, давно позабытые.

Вспомнишь обильные страстные речи,
Взгляды, так жадно, так робко ловимые,
Первые встречи, последние встречи,
Тихого голоса звуки любимые.

Вспомнишь разлуку с улыбкою странной,
Многое вспомнишь родное далекое,
Слушая ропот колес непрестанный,
Глядя задумчиво в небо широкое.

 

Відповідь: Поезія та проза

В пустелі сизих вечорів,
в полях безиежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!

не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.

Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.

 

Відповідь: Поезія та проза

Каждый выбирает по себе
Женщину, религию, дорогу,
Дьяволу служить или пророку,
Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя
Слово для любви и для молитвы
Шпагу для дуэли, меч для битвы
Каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает для себя
Щит и латы, посох и заплаты
Меру окончательной расплаты
Каждый выбирает для себя.

 

Відповідь: Поезія та проза

Улюблений вірш...

Евтушенко Евгений Александрович

Всегда найдется женская рука


Всегда найдется женская рука,
чтобы она, прохладна и легка,
жалея и немножечко любя,
как брата, успокоила тебя.

Всегда найдется женское плечо,
чтобы в него дышал ты горячо,
припав к нему беспутной головой,
ему доверив сон мятежный свой.

Всегда найдутся женские глаза,
чтобы они, всю боль твою глуша,
а если и не всю, то часть ее,
увидели страдание твое.

Но есть такая женская рука,
которая особенно сладка,
когда она измученного лба
касается, как вечность и судьба.

Но есть такое женское плечо,
которое неведомо за что
не на ночь, а навек тебе дано,
и это понял ты давным-давно.

Но есть такие женские глаза,
которые глядят всегда грустя,
и это до последних твоих дней
глаза любви и совести твоей.

А ты живешь себе же вопреки,
и мало тебе только той руки,
того плеча и тех печальных глаз...
Ты предавал их в жизни столько раз!

И вот оно - возмездье - настает.
"Предатель!"- дождь тебя наотмашь бьет.
"Предатель!"- ветки хлещут по лицу.
"Предатель!"- эхо слышится в лесу.

Ты мечешься, ты мучишься, грустишь.
Ты сам себе все это не простишь.
И только та прозрачная рука
простит, хотя обида и тяжка,

и только то усталое плечо
простит сейчас, да и простит еще,
и только те печальные глаза
простят все то, чего прощать нельзя...

 

Відповідь: Поезія та проза

ОЛЕНА ТЕЛІГА

Життя

Зловіщий брязкіт днів, що б'ються на кавалки,
І жах ночей, що затискають плач.
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Розквітли квіти? Зараз, чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім'ята,
Сліпа, безкрила — сунеться на дно.

А ти її лови, тримай, тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним — живи!

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, мов нитка провідна.
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити,
Його пізнавши глибоко, до дна.

 

Відповідь: Поезія та проза

Михаил Лермонтов. Лето 1841.

1
Нет, не тебя так пылко я люблю,
Не для меня красы твоей блистанье:
Люблю в тебе я прошлое страданье
И молодость погибшую мою.
2
Когда порой я на тебя смотрю,
В твои глаза вникая долгим взором:
Таинственным я занят разговором,
Но не с тобой я сердцем говорю.
3
Я говорю с подругой юных дней,
В твоих чертах ищу черты другие,
В устах живых уста давно немые,
В глазах огонь угаснувших очей.

 

Дівоча дурість

Твоя квартира. Перший поверх.
Навпроти дитмайданчик.
Ти прихилилась до вікна...
сумна така.
Знайшла ілюзію в чужому голосі,
який дзвенить
впереміш з скрипом гойдалки,
з дівочім сміхом
не твоїм.
Бачиш, він сидить на лавці
з іншими.
А ти малюєш на вікні метеликів.
кожний - таємниця.
Ховаєш очі від сорому
відомому тільки тобі.
А серце, шалене, б'ється
у тілі хворому,
що вмерло від бажання і жаги.
Блукають сині очі його тілом:
вуста, немов березові бруньки
от-от вибухнуть,
плечі мають свій голос...
ти чуєш? Вони кличуть
у обійми.
У тебе безсоромнний погляд.
А ти малюєш метеликів.

 

Відповідь: Поезія та проза

Ваш вірш?

 

Відповідь: Поезія та проза

Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.

Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и еще -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.

Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
Или - когда железом по стеклу.

Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово "честь" забыто,
И что в чести наветы за глаза.

Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне и неспроста.
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.

Я не люблю себя, когда я трушу,
Обидно мне, когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю,
Пусть впереди большие перемены,
Я это никогда не полюблю.