Поезія та проза

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Viktoria Jichova, 30 лис 2006.

Статус теми:
Закрита.
  1. Chaldon

    Chaldon Well-Known Member

    ابن الروسي. قصائد احترام عمر الخيام.

    Вот снова день исчез, как ветра легкий стон,
    Из нашей жизни, друг, навеки выпал он.
    Но я, покуда жив, тревожиться не стану
    О дне, что отошел, и дне, что не рожден.

    Будь все добро мое кирпич, один в кружало
    Его бы я отнес в обмен на пол бокала.
    Как завтра проживу? Продам чалму в плащ,
    Ведь не святая же Мария их соткала.


    Как надоели мне несносные ханжи!
    Вина подай, саки, и кстати, заложи
    Тюрбан мой в кабаке и мой молельный коврик;
    Не только на словах я враг всей этой лжи.
     
    • Подобається Подобається x 2
  2. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    С.Татчин

    Останній Із Мужикан

    /еклектична тема з аритмічним героєм/

    ۞
    Занурення в себе - це подорож в один бік,
    бо відтепер для соціуму вас нема.
    Уявляєте, посеред світу стоїть чоловік
    і перераховує все, що мав.

    Починає здалеку, загинає пальці,
    згадує скрипальку з музичної школи,
    о-о-у! як він віддавався отій скрипальці,
    щоб потім не бачитися ніколи!
    Перескакує на дитинство – рибалка, школа,
    потім академія, збройні лави...
    потім знов рибалка... і – жінка гола...
    як її... марина, орися, клава…

    Щось шепоче, збивається, починає спочатку,
    у куточках очей накопичує небо,
    мружиться в розпечену небесну печатку,
    марить несвободою... кіньми... степом...

    ***

    Ой летіла стріла
    востра,
    і попала стріла
    в острів.
    І зробилось мені
    млосно,
    бо наснились мені
    сосни.
    А між сосон – жива
    церква,
    в ній кохана – жива
    й мертва.
    І упала стріла
    поряд,
    і пробила стріла
    горе,
    що дивилось мені
    в очі...
    І за що це мені,
    Отче?

     
    • Подобається Подобається x 3
  3. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Стус


    Людина флюгер. Так. Людина флюгер.

    Людина флюгер. Так. Людина флюгер.
    підвладний вітрові, а не собі.
    Я знаю? Може, бог чуттями править.
    чуттями править, може, дика товч
    ще не оговтаних бажань людських.
    А ти живеш навпомацки - і тільки.
    Самопізнання - самозагасання.
    Триматися у власному сідлі -
    такі химери юності, що шкода
    і часу і себе і бога - теж.
    і вже. Вкипіла під ногами магма,
    й стверділа товщ і магма почувань,
    і прагнення стверділості - повтори.
    . . . А змучений повторами, натрудиш
    з"ятрілу душу. і нема тобі
    рятунку: прохромити твердь змертвілу
    і в море неспокійно увійти,
    щоб борсатися і, немов вітрило
    порожне, виповнитись шалом дня
    і вже покореному, поріднитись
    з безумством світу білого. Пливи
    і погинай, заблукане човенце.
    Як здумано життя чуттями править.
    Зухвало як - цуратися душі
    і навертати й повнитись. і вічно
    летіти в сонмі самопочезань.
     
    • Подобається Подобається x 4
  4. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ліна Костенко

    У драмі людській небагато дій:
    дитинство, юність, молодість і старість.
    Роби що хоч, ридай або радій.
    Неси свій хрест. Все інше - позосталість.

    Настане час - і піде всве в архів.
    Уламки долі винесе на сушу.
    Життя - спокута не своїх гріхів.
    Життя - це оббирання з реп'яхів,
    що пазурами уп'ялися в душу.

    Кричи, благай - епоха та глуха.
    Поет припав до папиних пантофель.
    Страшний суфлер підказує: ха-ха!
    Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.
     
    • Подобається Подобається x 5
  5. poetka

    poetka Дуже важлива персона

    :good:........

    ---------- Додано в 09:00 ---------- Попередній допис був написаний в 08:58 ----------

    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.
    Життя ішло, минуло той перон.
    гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.
    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним.
     
    • Подобається Подобається x 6
  6. Locke

    Locke невиправний реаліст

    Сильно сказано
    А хто автор цього вірша?
     
  7. poetka

    poetka Дуже важлива персона

    Ліна Костенко
     
    • Подобається Подобається x 1
  8. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Василь Симоненко

    Ходжу. Сиджу. Лежу. І скнію.
    Мовчу. І часом шаленію
    Від власних гадок і гидот.
    Не задавлю у серці змія —
    Він ссе і ссе собі помиї
    З моїх бездонних нечистот.

    О чому я такий порожній,
    Такий дурний і "невозможний",
    Що сам себе убити рад?!
    Чи не тому, що мускул кожний
    Із тиші рветься в світ тривожний
    Під вітровій і зорепад?

    Де ж ті одні-єдині руки,
    Що в час досади і розпуки
    Мене сховають в свій овал?
    Нема їх! Лише вітер грюка
    Та смуток мій, Нудьга і Мука
    Ведуть свій звичний карнавал.
     
    • Подобається Подобається x 4
  9. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ігор Римарук

    Сиві гриви зірниць,
    вузлувата дорога...
    Чую клич: "Озирнись!"
    Озиратись - на кого?

    Лиш опока золи -
    золотими степами,
    що всуціль заросли
    соляними стовпами.

    Під копитом змина
    понадземна відплата
    і старі письмена,
    і нові письменята.

    Незатуплений гнів
    підтинає коріння.
    До комонних огнів
    промовляє каміння.
     
    • Подобається Подобається x 2
  10. poetka

    poetka Дуже важлива персона

    Наревілась Муза із собою.
    Натягнула штивну тятиву,
    І по свіжих ранах каменів
    Випустила плетену косу
    Наревілась…..
    Згорбилась, завмерла,
    Спопеліла криками сичів,
    Серед ночі строфами роздерла
    Військо загартованих мечів.
    Наревілась в повні груди…
    Кінець байці…
    Крізь асфальт,ще тятива жива!
    Я?- не я! це лише мої пальці
    Позамерзали гріючи життя.

    ---------- Додано в 09:13 ---------- Попередній допис був написаний в 09:10 ----------

    Синиці сміх і віхоли незгода
    По грудях скрапує останній сніг
    Ховає голову в коліна птаха біла
    Бо бігла милі а за нею біль
    Бо бігла….
    Потрощила крила
    Наздоганяючи блакитний грім
    і стала птаха біло-синя
    із ранами сочивими аж до колін
    і стала птаха
    оченятами до неба
    затихла музика в смарагдах блискавиць
    здається більшого вже їй не треба
    танцюючи серед орлиць
    Та ні ж бо не вмирала…
    Несла весь світ,… свій жаль із вирваним корінням
    вапняні стіни й душі що нетлінні…
    несла і нас ,бо ми живі й донині
    в сипучих ранах кольорових рас
    І раз у раз лікуючи коліна
    Виймала з тіла тінь,
    Бо та її аж до кісток боліла.
     
    • Подобається Подобається x 4
  11. сотник

    сотник Well-Known Member

    Марта Тарнавська

    ЕРОТИКА
    Немов весінній вітер надлетів
    і радісну в серця приніс відлигу!
    Благословенне будь, тепло двох тіл,
    що топиш самоти бездонну кригу.

    Так з надр землі пробившись, джерело
    дає розлив гамованій напрузі.
    Будь, життєтворче радісне тепло,
    супутником найкращої з ілюзій.

    Яка у сонця весняного міць,
    що зрушує життя нового повінь!
    Ключі до незбагненних таємниць
    в теплі простої людської любові.


    VAE VICTIS
    Торкнись заліза цих старих гармат:
    вони й твою перерішили долю.
    Тут монументи слави промовляють
    усмішкою іронії й погорди:
    для переможених немає місця,
    вимазують їх кров’ю і болотом
    з історії, із пам’яті людської…
    Невже на віки вічні?

    Глянь довкола:

    на полі битви — золота пшениця:
    це дозріває щедрим урожаєм
    насичений полтавською землею
    анахронізм сучасного століття —
    живий тріумф останньої з імперій.

    ---------- Додано в 11:03 ---------- Попередній допис був написаний в 10:48 ----------


    Ассоциация. Хорошо помню позднюю осень 1943г., когда вошли в наше украинское село советские солдаты. Со слов матери, среди них было несколько, что с гордостью говорили о себе: "Мы чалдоны!".
     
    • Подобається Подобається x 5
  12. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Володимир Шинкарук

    Середній вік


    Я жив без печалі, пишався собою,
    Та ось несподіванка сталась зі мною.
    Я був добрим батьком, я був чоловіком,
    Тепер я – особа середнього віку.

    Середній вік...
    Кидаю на себе погляд...
    Середній вік...
    І досі не можу втямить:
    Ну, як вузенька талія
    Й широкий мій світогляд
    Так швидко помінялися
    Місцями!?.

    Середнє у мене здоров'я й зарплата,
    Середній город, і подвір'я, і хата.
    Колись, якщо вдасться дістати кредити,
    Середнє авто собі зможу купити.

    Середні у мене думки і бажання,
    Середній і зріст мій, і світосприймання.
    Якщо ж у калюжу я впасти повинен,
    Я в неї впаду точно по середині...

    Літа пролітають, як потяг навстрічний,
    Стою я, мов пам'ятник середньовічний.
    Ось тільки цей пам'ятник, в тому вся справа,
    Не охороняють закон і держава...
     
    • Подобається Подобається x 2
  13. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    В.Шинкарук

    ПРИТЧА ПРО ЛІЛІПУТА
    За О.Кронгаузом


    Скінчилась вистава, погасли вогні,
    Затихли і оплески, і сміх дитячий.
    Циркач-ліліпут у щасливому сні
    Велетнем раптом себе побачив.

    Одразу маленьким став його дім,
    В якому так довго він був нещасливим,
    Тепер ліліпута вважають усі
    Великим і добрим, і справедливим.

    Не чує він слів, тих, що гострі, як ніж,
    Отруйні, неначе зміїні жала,
    Бо ті, що сміялись над ним раніш,
    Чи то полякались, чи заповажали...

    Вражає усіх його вигляд і зріст,
    Тепер йому заздрить ледве не кожен,
    І тільки одне в нього, як і раніш, –
    Костюм підходящий купити не може.

    Скінчилась вистава, погасли вогні,
    Затихли і оплески, і сміх дитячий.
    Циркач-ліліпут у щасливому сні
    Велетнем раптом себе побачив.

    Та ранок вітрила підняв голубі,
    Кімнату у сонячне світло закутав...
    Шкода, що ваін велетнем снився собі,
    Бо як прокидатись йому ліліпутом...


    ---------- Додано в 14:52 ---------- Попередній допис був написаний в 14:48 ----------

    Темносірий екран вікна,
    Миють землю холодні роси,
    Де учора була весна,
    Там сьогодні осінь.

    Жаль, мені жаль,
    Очі спогадом давнім
    Зволожені,
    Заблудилась моя печаль
    Посеред осені...

    Ще тремтить на твоїх устах
    Та усмішка, що пахне літом,
    Тільки осінь, мов жовтий птах,
    Пролітає над білим світом.

    Нам ще довго чекать весни,
    Слухать вітру тривожні звуки,
    Не збуваються в осінь сни,
    Не закінчуються розлуки.

    ***

    Я руками серце стис,
    Мабуть, викинь на сміття
    Чи спали цей останній лист,
    Він спізнився на півжиття...

    Час осені, час дощу
    І наша розмова остання...
    Я ще ніколи не чув,
    Щоб так кричало мовчання...

    Ми втомились від розмов
    Без початку, без кінця...
    Я так довго до тебе йшов,
    І спізнився на все життя...

    Я ще ніколи не чув,
    Щоб так кричало мовчання...

    ***

    Півжиття, наче мить, пройшло
    І в душі знову йдуть дощі.
    Це самотнє чуже вікно,
    Наче сонце, світить мені...

    День догорів неохоче,
    Умився дощем і вітром,
    Вікно це злякалось ночі
    І спалахнуло світлом...

    Подивлюсь на чужий вогонь,
    Про печалі забуду на мить,
    Сива втома торкнулась скронь,
    Вже не плаче душа, а болить.

    Зшита зорями височінь
    Ввижається знов мені
    Та знайома до болю тінь
    У високім, як мрія, вікні...

    Скільки довгих минуло літ?..
    Скільки випито бід до дна?..
    Я колись на щасливий світ
    Теж дивився із цього вікна...

    ***

    Куди ця дорога? – питає сліпий...
    Куди ця дорога? – питає сліпий...

    Куди ця дорога? – питає сліпий
    Й до неба підводить погашені очі,
    А в небі холоднім лиш місяць німий
    І тиша, закутана в темряву ночі.

    Куди ця дорога? – питає сліпий...
    Куди ця дорога? – питає сліпий...

    Куди ця дорога? – слова намочились в росі,
    Куди ця дорога? – і сіється зоряний бісер.
    Дерева стоять глухі і сумні,
    На їхнім гілляччі повісився вітер.

    Куди ця дорога? – питає сліпий...
    Куди ця дорога? – питає сліпий...

    Мовчали далекі тривожні світи,
    Для когось нові визначалися строки, –
    І знав лише Бог, що лишилось пройти
    Сліпому до прірви останні два кроки...

    Куди ця дорога? – питає сліпий...
    Куди ця дорога? – питає сліпий...
     
    • Подобається Подобається x 3
  14. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ліна Костенко

    Я знаю дивну річ: на світі є людина,
    Що береже несказані слова.
    І може, це любов, і може, це єдина.
    А може, й просто так, сама розрив-трава.
    Мільйони слів звучать!... І змінюють подобу.
    Проступить гіркота, як сіль на Сиваші.
    Роки собі ідуть. Мовчання ставить пробу.
    Несказані слова... Незримий скарб душі...
     
    • Подобається Подобається x 4
  15. suziria

    suziria Well-Known Member

    [COLOR="DarkOliveGreen"]Історія. Нова редакція.[/COLOR]

    Змінився час - змінилися і люди.
    Навіть слова вже мають інший смисл.
    Життя перемальовує етюди,
    Які були написані колись.

    Перекидаючи поміж роками міст,
    Десь зовсім трохи, десь наполовину
    Напівтони доповнюють картину -
    І та втрачає свій первинний зміст.

    Цікаво знати, що ж там далі буде,
    І хто правіший: вчені чи круп"є,
    І що про нас тоді напишуть людям -
    Як вкаже хтось чи як насправді є?

    А.Черняхівський
     
    • Подобається Подобається x 3
  16. Saszko

    Saszko Well-Known Member

    Jan Rybowicz

    "Narkotyk życia"



    Narkotyk głupoty,
    najpotworniejszy narkotyk głupoty.
    jakże upokarzająca bezsilność wobec głupoty a z nią zła.
    Narkotyk dewocji, przesiąknięty kadzidłem
    narkotyk fanatyzmu,
    te lśniące oczy
    rozszerzone przekonaniem
    o posiadaniu jedynej prawdy,
    wyłączności
    Narkotyk władzy,
    narkotyk kultu jednostki
    opium tyranii
    - okrutni narkomani
    odurzeni boskością
    Narkotyki chemii, narkomani destylacji,
    alkoholizm, lekomania, uzależnienia,
    te skrzywienia, perwersje, warius
    Narkotyk seksu, ta kobieca używka:
    Eros, Eros, Eros
    i wszystkie jego odbicia
    w krzywych zwierciadłach pożądania
    Narkotyk nienawiści.
    wrząca plazma nienawiści
    niewidzialny laser
    spalający wszystko,
    wszystkich:
    nienawidzącego
    i jego ofiarę,
    spalający siebie
    Narkomani zła,
    chore bestie zła,
    nienasycone gnomy
    pożerające piękno
    jak ciemność pochłania
    dopalający się ogień,
    ta wieczna fala mroku
    goniąca uciekające słońce:
    ciemne, zacięte twarze narkomanów zła,
    wąskie przymrużone oczy,
    zaciśnięte usta,
    przewrotne myśli
    Bezsenni narkomani odwetu,
    zemsty,
    zastawiacze pułapek,
    o których nie pamiętają,
    ustawiacze setek, tysięcy zapadni,
    w które sami wpadają
    Najkrócej działający narkotyk kłamstwa,
    najpowszechniejszy,
    niedoskonała proteza
    najgorszej prawdy,
    narkotyk przezroczysty jak tlen,
    dostępny jak tlen,
    jak tlen niezniszczalny
    Narkotyk chciwości:
    więcej, więcej, więcej,
    narkomani o wspólnym nazwisku; Daj!
    uleczani przez śmierć

    Lecz także najpiękniejszy narkotyk miłości.
    Narkotyk śmierci
    - ochładzający gorączkę życia,
    chłodny i lśniący jak szron
    I narkotyk druku,
    pisania.
    Narkotyk ksiąg,
    silniejszy od miłości,
    najwierniejszy,
    dozgonny,
    nieszkodliwy narkotyk liter.
    Narkotyk rozmów,
    gadania,
    które zatrzymuje czas,
    natchnieni narkomani gadulstwa
    Narkotyk poznania,
    niebezpieczny i obosieczny
    narkotyk poznania,
    nienasyceni narkomani szukania,
    roztrząsania
    i docierania do sedna.
    które rozczarowuje.
    Narkotyk pracy,
    pozwalający zapomnieć narkotyk pracy,
    narkomanie pracy i roboty,
    usypiającej monotonii
    i zabijającej wrażliwości harówy,
    radosny narkotyk tworzenia
    i wariacki narkotyk
    przemieszczania bez celu materii

    I narkotyk narkotyków - życie,
    i narkomani życia - my wszyscy,
    i wszystkie narkomanie
    Narkotyk nienazwany
    i posiadający wszystkie nazwy,
    niewidzialny i będący wszędzie,
    obecny i poszukiwany,
    za darmo,
    kosztujący za dużo,
    nie wiadomo, co to,
    tu i tam,
    obok,
    tam gdzie nas nie ma
    i gdzie jesteśmy,
    i poezja,
    i brak poezji,
    religia i pogaństwo,
    obłęd,
    głód i przesyt,
    ucieczki,
    i powroty,
    i znów być tam,
    samobójstwa,
    walka i pokój,
    napięte sytuacje,
    bezruch.
    po prostu dzień i noc,
    tęsknota,
    wyłączenie się,
    nagle i nieoczekiwane wyłączenie.
    radość,
    smutek.
    pogonie,
    perpetuum mobile światła
    bez którego wszechświat byłby tylko bagnem
    bez początku i końca,
    jeden jedyny świetlik tylko przez sekund
    w całej wieczności,
    ciemności,
    czerni,
    mroku
    Narkotyk życia,
    które łapiemy w garść,
    a kiedy rozwieramy palce
    nie ma tam nic
    jak by było wodą,
    którą chcieliśmy zatrzymać i mieć,
    tarcie,
    łoskot kamiennej lawiny
    będący muzyką Boga
    i uporządkowany
    ludzki hałas muzyki,
    geniusz Pendereckiego,
    słuch absolutny
    Korodujący narkotyk życia,
    rdza pracująca cicho jak światło.
    A więc potem śmierć,
    narkotyk śmierci
    narkotyk śmierci,
    o którym nic nie wiem,
    narkomani śmierci nic nie mówią,
    strzegą zazdrośnie tajemnicy,
    więc chyba także jest coś wart.
    I wszystkie inne narkotyki
    z tego wiersza
    i spoza niego - życie!
     
    • Подобається Подобається x 1
  17. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Василь Стус

    Мов жертва щирості - життя


    Мов жертва щирості - життя,
    мов молодечих крил
    пружнавий тріск, як небуттям
    укрився суходіл.
    Ти ще на кінчику пера
    возносишся увись.
    а вже пора ? Давно пора.
    Спадаючи, молись.
    Як жертва щирості, як кат
    оговтаних бажань,
    переминай за гранню грань,
    чекаючи розплат -
    за те, що марнував свій вік,
    надміру неба праг,
    що був людині чоловік,
    і друг, і брат, і враг.
    і я найперше помолюсь
    і вдруге помолюсь
    і втрете помолюсь.
    і в смерть
    з землею поріднюсь.
     
    • Подобається Подобається x 5
  18. Chaldon

    Chaldon Well-Known Member

    Johann Wolfgang Goethe "Erlkoenig"

    Wer reitet so spaet durch Nacht und Wind?
    Es ist der Vater mit seinem Kind;
    Er hat den Knaben wohl in dem Arm,
    Er fasst ihn sicher, er haelt ihn warm.

    "Mein Sohn, was birgst du so bang dein Gesicht?"
    "Siehst, Vater, du den Erlkoenig nicht?
    Den Erlenkoenig mit Kron` und Schweif?"
    "Mein Sohn, es ist ein Nebelstreif." --

    "Du liebes Kind, komm, geh mit mir!
    Gar schoene Spiele spiel` ich mit dir;
    Manch bunte Blumen sind an dem Strand;
    Meine Mutter hat manch guelden Gewand." --

    "Mein Vater, mein Vater, und hoerest du nicht,
    Was Erlenkoenig mir leise verspricht?"
    "Sei ruhig, bleib ruhig, mein Kind!
    In duerren Blaettern saeuselt der Wind." --

    "Willst, feiner Knabe, du mit mir gehn?
    Meine Toechter sollen dich warten schoen;
    Meine Toechter fuehren den naechtlichen Reihn
    Und wiegen und tanzen und singen dich ein." --

    "Mein Vater, mein Vater, und siehst du nicht dort
    Erlkoenigs Toechter am duestern Ort?"
    "Mein Sohn, mein Sohn, ich seh` es genau,
    Es scheinen die alten Weiden so grau."

    "Ich liebe dich, mich reizt deine schoene Gestalt;
    Und bist du nicht willig, so brauch` ich Gewalt." --
    "Mein Vater, mein Vater, jetzt fasst er mich an!
    Erlkoenig hat mir ein Leids getan!" --

    Dem Vater grauset`s, er reitet geschwind,
    Er haelt in den Armen das aechzende Kind,
    Erreicht den Hof mit Muh` und Not;
    In seinen Armen das Kind war tot.

     
    • Подобається Подобається x 4
  19. сотник

    сотник Well-Known Member

    Олена Теліга


    Махнуть рукою! Розiллять вино!
    Хай крикне хтось — хай буде завiрюха, —
    Ах, як я хочу вiднайти вiкно
    У сiрiм мурi одностайних рухiв!

    А в тiм вiкнi нехай замерехтить
    Чиєсь обличчя — вперте i смiливе,
    Щоб знов життя — надовго чи на мить —
    Розколихалось хвилею припливу.

    Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
    Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
    Де очi iнших, очi ворогiв
    Не домiшали яду чи полину.

    I в душнiй залi буде знов рости
    Така дитинна й божевiльна мрiя:
    Що задля мене хтось зумiє йти
    Крiзь всi зневаги — так, як я умiю!
     
    • Подобається Подобається x 4
  20. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Марина Соколян

    Належне – бути в рівновазі,
    А дійсне – пошук власних вад.
    Належне – мати все й відразу,
    А дійсне – низка прикрих втрат.
    Належне – жити задля інших,
    А дійсне – втратити себе.
    Належне – що не день, то ліпше,
    А дійсне – гірше, ніж тепер.
    Належне – вірити й любити,
    А дійсне – множити майно.
    Належне – повнокревно жити,
    А дійсне – вдовольнятись сном...


    ---------- Додано в 22:18 ---------- Попередній допис був написаний в 21:54 ----------

    В.Шинкарук.

    Чорно-біле кіно

    Від образ не заплачу,
    Що було, те було,
    Мої спогади, наче
    Чорно-біле кіно,
    Все минуло учора,
    Серце не відболіло.
    Стало біле, як чорне,
    Стало чорне, як біле.

    Чорно-біле кіно...
    Почорніла від ран
    Та душа, що була,
    Наче білий екран.

    Білі хмари пророчі
    На кордоні століть,
    Мені випалить очі
    Чорним полум’ям ніч,
    Літо тихе й несміле
    У тепло не загорне.
    Стало чорне, як біле,
    Стало біле, як чорне.

    Б’ється втомлений вітер
    У холодне вікно,
    Вже не дивляться діти
    Чорно-біле кіно.
    В небі грози поспіли,
    Час для грому і шторму.
    Стало біле, як біле,
    Стало чорне, як чорне.

    ***
    Ще не б’є моє серце на сполох

    Спогад згорів...
    І вітер розвіяв попіл...
    Світ від дощу
    Наскрізь промок,
    Я заспіваю тобі, а потім...
    Ми поплачемо вдвох...

    З неба впаде
    Літа рудий осколок,
    Стане в душі
    Тепло на мить.
    Ні, ще не б’є
    Серце моє не сполох,
    А тільки болить...

    Знаю, життя безкоштовно
    Не дасть пораду,
    Стоїть за дверима сива зима.
    Так, я покличу в гості радість,
    Печаль прибіжить сама.

    Спогад згорів...
    І вітер розвіяв попіл...
    Світ від дощу до нитки промок,
    Я заспіваю тобі, а потім...
    Посміємося вдвох...
     
    Останнє редагування: 4 лис 2010
    • Подобається Подобається x 1
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)