Поезія та проза - 2

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Un.Known, 22 сер 2013.

?

Ваш вердикт

  1. Это светлый и добрый рассказ

    0 голосів
    0,0%
  2. Скорее хорош, чем плох

    0 голосів
    0,0%
  3. Никакой

    0 голосів
    0,0%
  4. Скорее плох, чем хорош

    0 голосів
    0,0%
  5. Его необходимо удалить, опасен

    0 голосів
    0,0%
  1. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Берегами священної річки, ні, не Ганги, а батька-Дніпра
    Українські сидять шиваїти і снує поміж них дітвора.
    У незмінній асані з тризубом, чи покурюючи чарас,
    Вони спльовують поміж зуби, кажуть інколи: «Геть, лоботряс!»
    В медитації невтручання бачать Вічність, що та суєта?
    Розумніші - у творчім мовчанні, хто мілкиший – тривожить вуста.
    Тайна скіфів, земля каннібалів, не страшний їм ні Чод, ні SS -
    Ініціація адом ними пройдена до небес.
    Їхня усмішка дійсно єдина, наче в Будди – розвіює страх,
    Ще не вмерла хоча Україна, але попіл її на чолах.
    По-тантричному: на шмашані неньки-матері в «Om Tat Sat»
    Українці сидять в спогляданні, і снує поміж них дітвора.

    Ольга Тимченко
     
    • Подобається Подобається x 5
  2. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Бували войни й військові свари
    Галагаги, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї -
    Було добра того чимало.
    Минуло все, та не пропало,
    Остались шашелі:гризуть
    Жеруть і тлять старого дуба...
    А од коріння тихо, любо
    Зелені паростки ростуть.
    І виростуть; і без сокири,
    Аж зареве та загуде,
    Козак безверхий упаде,
    Розтрощить трон, порве порфиру,
    Роздавить вашого кумира,
    Людськії шашелі. Няньки,
    Дядьки отечества чужого!
    Не стане ідола святого,
    І вас не стане, - будяки
    Та кропива – а більш нічого
    Не виросте над вашим трупом.
    І стане купою на купі
    Смердячій гній, - і все те все
    Потрохи вітер рознесе,
    А ми помолимося богу
    І небагатії, невбогі.

    Т.Шевченко
     
    • Подобається Подобається x 3
  3. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    Осінній день...

    Осінній день, осінній день, осінній!
    О синій день, о синій день, о синій!
    Осанна осені, о сум! Осанна.
    Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

    Останні айстри горілиць зайшлися болем.
    Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
    Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
    І плаче коник серед трав – нема мелодій...

    Ліна Костенко

    [​IMG]
     
    • Подобається Подобається x 6
  4. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Чомусь не знаю до пуття,
    Чого іще чекаю нині,
    Лише сполохане життя
    Фальшивить знов пісні осінні.

    Під ноги стежки - все не ті,
    У серце очі - не до скону,
    Мої месії - не святі
    І не годяться на ікону.

    Усе не так, як у людей,
    Свіча горить - стікає кров'ю,
    В молитвах зболених ночей -
    Моє розхристане безмов'я.

    О.Бик
     
    • Подобається Подобається x 3
  5. Про Рух і рухи Рухів за чотири роки без В’ячеслава Чорновола.

    Про те, що вбили Чорновола,
    Вже згадують тихцем, спроквола.
    Хтось вбивство те назвав терактом?
    Ви що, все трапилося раптом…

    Живий був небезпечний владі –
    Мав вплив великий у громаді,
    Бо правди шляхом йшов прямим,
    Сумлінням вибраний самим.

    Народу волі він волів,
    Бо вищий був на п’ять голів
    І честю й духом президентів
    Та їх дрібніших резидентів.

    Пече останніх небезпека,
    Що спалить їх законів спека.
    То ж вбити!!! (А когда зароем,
    Признаем мы его Героем!)…

    Що порішили, те й зробили.
    Наставили цим Руху вили:
    Нема й сліда від сили Руха,
    Є тільки розбрат і розруха.

    Коли із Рухом Рух не в ладі,
    То це на користь тільки владі,
    Вже скільки голосів-позицій
    Здали за владних пропозицій?

    … Що вам у Руховій руїні,
    І що у “Нашій Україні”,
    Де Рухи зовсім не рухливі,
    Підвласні спеці, мряці, зливі…
     
  6. Oxid

    Oxid Well-Known Member

    імміґрант зонг

    немає нічого тривалішого за ці речі
    немає нічого ріднішого за ці муки
    на виїзді з міста сніг ляже на плечі
    торкнувшись йому лиця наче жіночі руки

    дорогою перегоном котиться поїзд на захід
    плачуть губні гармонії з адресами сірниками
    плач повоєнна європо хай будуть тобі мов закид
    сумні чоловічі бари набиті мандрівниками

    бо він уже не повернеться навіть коли захоче
    вода усіх океанів йому вимиває очі
    бо він не приїде назад і що з нього можна взяти
    серед блаженної пам’яті червоних п’ятдесятих

    окрім готичних контурів завчених ним абеток
    окрім гранат і листівок окрім птахів таблеток
    пам’ять про нього дбає пам’ять рахує лічить
    в одну й ту саму ріку снаряд не влучає двічі

    вулиця затихає здригаються пальці посуд
    смирення втрапляє в тіло мов пробиває вістрям
    коли приходить смерть коли зостається осад
    коли останнє ім’я видихуєш разом з повітрям

    бо смерть наче білий цукор обліплює зуби ясна
    зі смертю приходить терпіння спускається і дається
    і починається тиша тиша раптова вчасна
    в якій не чути нічого навіть власного серця

    Сергій Жадан
     
  7. А я не буду

    Все у них схвачено,
    На них завязано,
    За них проплачено,
    Где надо – смазано.

    А я не буду под их дудку плясать,
    А я не буду по законам их жить.
    Пусть разверзнутся хоть все небеса,
    Я не дам им себя низложить.

    Всё по понятиям,
    Всё для приятелей –
    Взлёты и снятия.
    Кучка предателей.

    А я не буду под их дудку плясать,
    А я не буду по понятиям жить.
    Пусть разверзнутся хоть все небеса,
    Не позволю себя им лошить.

    Чуть кто проколется –
    Сразу списание.
    Все на них молятся
    По расписанию.

    А я не буду под их дудку плясать,
    А я не буду их молитвами жить.
    Улечу на ПМЖ в небеса,
    Там закладывая виражи.

    А я не буду под их дудку плясать,
    А я не буду им гадать-ворожить.
    Улечу на ПМЖ в небеса,
    Там закладывая виражи.
     
  8. Ошибка пРезидента

    Не сложу никак себе цены:
    Мы конкретные с тобою пацаны -
    На законы, правосудие плюём,
    Пусть хоть что там Юра о своём.

    Даже если в чём-то он и прав,
    Но достал уже Луценкин гордый нрав.
    Хоть свидетели талдычат: «Нет вины»,
    Мы его посадим до «Воны».

    Лобань с Вовком так вот рассуждал,
    Прокурор с судьёй – образчик для кидал.
    Допустив сей вопиющий прецедент,
    Совершит ошибку пРезидент.

    Хоть ты, Вовк судья, белугой вой,
    Видит лживость обвинений и слепой.
    Ну никак не подтверждаются они,
    Как ты их за уши ни тяни!

    Лобань сам то – совесть, честь? Да вздор,
    Столько просит у суда наш прокурор?
    «Лишь» четыре года с половиною –
    На Луценко мчат лавиною.

    Да, посадка Юрия странна –
    Правосудия не видит вся страна.
    Допустив сей вопиющий прецедент,
    Совершит ошибку пРезидент.

    Три в одном, а может быть все пять:
    Посадить, отнять, ограбить, сдать, распять…
    Власть имущие народ имеют свой,
    Несогласных ждет одно – конвой.

    За сезоном следует сезон,
    Несогласный всё в Лукьяновском СИЗО.
    Долго тянутся и следствие, и суд,
    Знаем, эти правды не снесут.

    Коль посадят Юру, будет бунт
    Против главной клики и всех местных хунт.
    Допустив сей вопиющий прецедент,
    Совершил ошибку пРезидент!


    2012
     
  9. Oxid

    Oxid Well-Known Member

    Проза і поезія - Сергій Жадан :)

    Дні стали не так короткими, як тривожними. Бувають такі часи, коли час просто зникає, його перестають відчувати, натомість лишається загальна атмосфера – атмосфера напруги, атмосфера злості, відчуття того, що довкола тебе відбуваються події, невід'ємною частиною яких ти є

    Життя - це веселе перетягання линви.
    З одного боку її тягнуть янголи.
    З іншого - адвокати.
    Адвокатів більше.
    Але і послуги їхні коштують дорожче.
     
  10. Bambook

    Bambook Persona non grata

    Любов к отчизні

    так вона поглинає нас,
    пристрасть, що мучить і глючить
    як комп”ютерний вірус
    з підступно жіночною назвою
    так віднайдений в небі над Одером
    маленький пташиний ключик
    відмикає довгу, як гуцульська колядка,
    дорогу nach Hause
    і все те, що затримується на сітківці ока,
    і все те, що помічаєш периферійним зором:
    щоразу гладші митники,
    дедалі розмитіші правила
    та, як і досі, нікого не цікавлять наші декларації

    і хоч птахи і далі літають безперешкодно високо,
    і хоч сонце Заходу так само обнадійливо жевріє,
    мушу сказати тобі, Україно:
    застерігайся, дівчинко,
    у твоїх стосунках з Європою
    надто багато рожевого

    Галина Крук
     
    • Подобається Подобається x 1
  11. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Синку,
    не читай книжок з нашої історії —
    не припадай до криниці нашого
    історичного досвіду:
    ні "Літопису Руського",
    ні "Літопису" Самійла Величка,
    ні "Літопису Самовидця",
    ні "Історії Русів",
    ні "Історії України-Руси" М. Грушевського,
    ні "Історії України" Д. Дорошенка,
    ні "Історії України" Ореста Субтельного —

    жодної історичної книжки не читай,
    а надто добре написаної
    Ніхто із наших національних героїв
    в усій нашій історії
    у своїх прагненнях здобути волю України
    не дійшов до звершення своїх змагань —
    ні одна наша казка не закінчилася весіллям:
    ніби пішла киця по водицю
    та й упала у криницю,
    але
    котик не біжить рятувати
    та за лапку витягати.
    Упала у візантійську криницю,
    викопану печенігами біля
    Дніпровських порогів,
    киця Святослав;
    упала у переяславську криницю,
    викопану православним єдиновірцем Олексієм,
    киця Хмельницький;
    упала у полтавську криницю,
    викопану зрадником на користь Москви Носом,
    киця Мазепа;
    упала у петербурзьку криницю,
    викопану московським імператором Петром,
    киця Полуботок;
    упала у соловецьку криницю,
    викопану російською імператрицею Катериною,
    киця Калнишевський;
    упала у паризьку криницю,
    викопану чекістським найманцем Шварцбардом,
    киця Петлюра;
    упала у мюнхенську криницю,
    викопану кагебівським скритовбивцею
    Сташинським,
    киця Бандера.
    Не читай історичні книжки,
    читай натомість казки
    і ти будеш знати,
    як здобути волю України,
    сину мій,
    котику мій!

    В. Голобородько
     
  12. У житті я що накоїв,
    Бо ж і правда потерпає
    Від байдужості людської,
    Як від мене їй тропа є?

    [FONT=&quot][/FONT]
     
  13. Oxid

    Oxid Well-Known Member

    Г.Чубай

    ВЕРТЕП

    Nihil semper suo statu manet.
    Ніщо не лишається постійним
    у своєму становищі.

    Латинська мудрість




    1

    Наша потужна цивілізація, яка досконало
    вміє грати в карти і танцювати наймодерніші
    танці.

    Наша потужна цивілізація, яка почуває себе
    інтелектуально відгодованою коровою, якщо їй
    вдається з першого погляду відрізнити картини
    Пікассо від полотен Рембрандта ван Рейна.

    Наша потужна цивілізація, яка сьогодні
    безмежно ощасливлена автоматом для прода-
    вання ґудзиків, дивовижною самопискою, яка в
    разі потреби може відкоркувати пляшку, водне-
    вою бомбою в енне число мегатонн, новітнім
    кінодетективом у 25 серій і свіжим анекдотом із
    серії «Вірменське радіо відповідає».

    Ах, ця безмежно щаслива цивілізація! Які
    попри все не забуває про те, що вона є найвищим
    виявом всесвітнього прогресу, і рухається.

    Так, саме рухається!

    Пішки. В авто. В катафалку. В трамваї. В таксі.
    рухаючись, встигає:

    відвідати пивний бар,
    напівголосу покритикувати позаочі свого
    начальника,
    влаштувати скандал дружині,
    розв'язати два-три кросворди...
    Чуєте?!
    Вона рухається!!!
    ЧУЄТЕ?!!

    Вирує світ, сміється, плаче, виє.
    Кружляють видива, веселі і сумні.
    Іде вертеп, без поділу на дії,
    Хіба що з поділом на ночі і на дні.

    Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
    І правда топиться в брехні чи не щодня.
    Невже і я впаду у нього й зникну
    Безболісно, безлико, навмання?

    Впаду туди, де безум всьому пастир
    Й пасе держави, душі і слова.
    О Боже мій, не дай мені упасти,
    Бо обертом іде вже голова.

    Бо вже і дням, і ночам моїм боляче.
    О Боже мій, спаси і одведи
    І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
    І від отих, набравших в рот води.

    Й від тих, за брехні лаврами заклечаних,
    Й від тих, що ні сюди і ні туди,
    Й від ідолів старих і новоспечених,
    Й від пустослів'я, Боже, одведи!

    ...Затьмила голови тупі лакузоманія —
    Пофіміамлять і чекають, хто подасть.
    І душу кожен з них, неначе мантію,
    Перешива по-модному «под власть».

    Поглянь! Навколо видимо-невидимо
    Тих язиків, танцюючих стриптиз!
    І котяться землею дикі видива
    Парадів, маскарадів, танців, сліз.

    І пустота безмірна щогодини
    Вже цілий світ береться осягти.
    Як жить мені, якщо я ще людина,
    Якщо мені від себе не втекти?

    Якщо і дням, і ночам моїм боляче!
    О Боже мій, спаси і одведи
    І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
    І від отих, набравших в рот води...

    ...О Боже мій, куди ж мені?.. Куди?..

    2

    Жаркого дня липневого втікаю по вулиці
    міській, біжу від себе, біжу від слів страшних,
    якими мушу я про щоденну втечу говорити.

    А вулиця уся — суцільна втеча. Бо буде дощ,
    бо хмари насувають. А вулиця уся—суцільна
    втеча. І всі біжать... Чи ж тільки від дощу?

    Один втіка від себе сьогоденного, а другий
    доганя себе вчорашнього, і всі тікають-поспі-
    шають...

    Хто від себе, хто до себе, хто від когось, хто
    до когось, хто ні від кого, хто ні до кого. І разом
    всі втікають від дощу...

    Так щодня: в суєті, в круговерті годин
    люди втікають від себе й до себе,
    втікають до книг, до дружин, до картин,
    втікають під воду, під землю, на небо,
    втікають в ненависть, в любов, у кіно,
    в карти, в більярди, в лото, в доміно,
    в салати, в борщі, у котлети і в торти,
    в кашкети, в манжети, в комоди і в шорти;
    від чорта до Бога,
    від Бога до чорта,
    із ночі до ночі,
    із рання до рання,
    втікають у крик, утікають в мовчання,
    втікають в чекання, в безсоння, в прогнози,
    втікають у сміх, у мовчання, у сльози...

    Втікають під карнизи, під погони,
    під ліжка, в бомбосховища, в закон.
    Не розбереш, де втеча, де погоня
    і до яких молитися ікон?

    І до яких із них ходити каятись,
    яким хулу нести, не каяття?
    ...Чи на землі таких, що не втікають,
    нема давно? І втеча — то життя?
    Невже вся суть в безладній біганині?
    Невже вона усьому голова?
    Невже якийсь Всевишній Паганіні
    на скрипці світу втечу награва?!

    І щодня в суєті, в круговерті годин
    люди втікають від себе й до себе,
    втікають до книг, до дружин, до картин,
    втікають під воду, під землю, на небо,
    втікають до лісу, на Марс, до пітьми,
    щоб бути людьми чи не бути людьми.
    Втікають у подвиг, у лють, у провину.
    Додому.
    До Криму.

    В кафе.

    В домовину.

    З

    Все втечі та втечі. Погоні і втечі.
    А потім — до світу, від карт і від зречень,
    від пива, з футболу, з кіно, з домовини
    вертають до світу якось безневинно,
    вертають, не мовивши навіть «прости».
    А світу немає куди утекти.
    А світові — голо!
    А світові — босо!
    Тиради.
    Укази.
    Промови.
    Доноси.

    Танці.
    Ракети.
    Паради.
    Кастети.

    Торговці.
    Шпики.
    Генерали.
    Естети.

    Джаз-банди.
    Футболи.
    Космоси.
    Нації.

    Боги.
    Півбоги.
    Парт-ор-
    гані-за-ції!

    Персони.
    Парсуни.
    Кінозірки.

    Голгофи.
    Освєнціми.
    Соловки.

    Дачі.
    Собори.
    Кремлі.
    Мозолі.
    Владики на небі.
    І
    на землі.

    Гроші.
    Отрути.

    Вина.
    Єлеї.
    Гробниці єгипетські
    і
    Мавзолеї!

    Роги і німби.
    Тюрми і Грати.
    Ідоли.
    Плітки.
    Авто і гармати.

    Кодекси карні.
    А також — моральні.
    Кайдани модерні
    із картами гральними.

    І
    безхребетна
    пихата
    еліта —

    усе це для світу,
    для білого світу!

    Для світу — тиради!
    Для світу — доноси!

    А світові — голо!
    А світові — босо!

    Диктатори, диктатори, диктатори —
    погоничі великі: «Цоб-цабе».
    Диктатори, диктатори, диктатори
    щодня диктують світові себе.

    О, скільки їх возноситься і падає!
    І скільки їх плює у наш Дніпро!
    І прославляє світ своєю владою,
    і одягає у своє добро.

    ...Все продиктовано і все перефарбовано
    і удостоєно належної ціни:
    за сумніви, за мислі закатовано!
    І за холуйство — вбрано в ордени!

    Все продиктовано і все перефарбовано
    і узаконено, що думати — це гріх!
    Муштровано усе, перемуштровано,
    і в ранґи роботів возведено живих!

    ...А цю трикляту мислячу породу
    всю до ноги зітерти б далебі!

    І стільки ворогів було в народу,
    що й весь народ був ворогом собі!

    5

    А світ — вертеп.
    Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть,
    щонайважче — у ньому залишатися собою, від
    перших днів своїх і до останніх не бути ні
    актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках
    облудних, а лиш собою кожної години, а лиш
    собою кожної хвилини, з лицем одвертим
    твердо йти на кін...

    Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних
    страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з
    інопланетців колись в своїм щоденнику
    запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І
    населя її силенна сила ходячих шлунків —
    п'ющих і жующих. Які лише жують, лише
    ковтають. Лише ковтають і жують — і більш
    нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти,
    вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації,
    і одні одного їдять, й самі себе...»

    Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних
    страхіть боюся більше?!
    — Боюсь цього «ковтають і жують»!

    ...Як вечір землю синьо охопив,
    як зорі в небо з'їхались на віче,
    в мою кімнату тихо уступив
    один знайомий тихий чоловічок.

    — Здоров, приятелю, то як тепер живеш?
    Я чув, сливеш писателем великим? —
    ...Єхидна усмішка, мов колесо криве,
    перекотилася його іконним ликом.—

    Я чув, що преш ти часто на рожен,
    звиняйте, заради якихось «істин»,
    забувши давню приповідь: «Блажен,
    хто їсть тоді, коли захоче їсти».

    Нащо тобі тягар чиїхось мук?
    Нащо тобі душі чиєїсь хвища?
    І нащо те, що далі твоїх рук,
    і те, що голови твоєї вище?

    ...Він плів ще довго блудливі слова,
    що зависали сірим павутинням.
    Крутилась ця платівка ненова,
    аж доки стало в мене вже терпіння.

    Нащо тобі тягар чиїхось мук?
    Вже надто ви розумні всі та горді...
    І хоч він був і далі моїх рук,
    та я йому вліпив-таки по морді!

    І він до виходу заквапивсь, заспішив
    І — з-за дверей, із темряви, із ночі
    він із погрозою до мене прошипів:
    — Блажен, хто їсть тоді, коли захоче'

    6

    А ніч попереду й позаду...
    Ми йдем. Вперед а чи назад?
    ...Парадоксальна суть парадів,
    і замість правди — сто півправд.

    Хоч правда й пів... Зате ж їх «много»
    тих правд-калік напівживих.
    А жвавий ум, хоча й убогий,
    щодня виплоджує нових.

    Модернізує, досконалить
    півправди ті, мов лімузин...

    Одна не встигне доконати —
    як є десяток узамін!

    Тоді зохлялій кажуть: «Годі»,—
    та нишком вводять іншу в двір,
    ще й розмальовану по моді —
    в таку попробуй не повір!

    ...Навіщо ж крик? Навіщо ж гамір?
    Чого ж ми хочемо усі?!
    Боги лишаються богами,
    зійшовши в Кремль із небесі!

    Хто ж ми такі? Що буде завтра?
    Куди йдемо? Вперед? Назад?
    А що, як завтра динозаври
    наш зустрічатимуть парад?

    Тоді аж вибухне грозою
    прокльон, зневіра й каяття:
    —Та ми ж прийшли до мезозою
    замість ясного майбуття!

    Тоді, як наша цивілізація спала й диви-
    лась блаженні сни про авто, які їй належать,
    про дачі, які їй належать, і про зорі, які поки
    що їй не належать (уві сні вона дуже жалку-
    вала, що не можна кожної зірки зокрема
    обгородити парканом і прив'язати біля неї
    сторожового пса),— от тоді я виніс їй вирок.

    Цивілізація цього не бачила у своєму
    блаженному сні. Вона лише вранці прочи-

    тала в газеті, що я її зневажаю, і висловила
    принагідне декілька цікавих думок:

    а) «Я свою дачу збудував власними
    руками і за чесно зароблені гроші...»

    б) «Куда сматрелі учітеля, когда іщо
    етот автор учілся в школє?!»

    в) «Я розумію, що це, може, й так. Але
    раптом проти цілого світу заявити
    таке, то треба бути або великим
    диваком або ж божевільним».

    А потім цивілізація взяла мою поему і на
    своїх всепоїдаючих зубиськах довго хрумтіла
    епітетами й метафорами, довго ображалась і
    жувала, жувала, жувала, доки не з'їла всю до
    крапки.

    І пішла, блаженно погикуючи,
    запивати її
    пивом.
     
    • Подобається Подобається x 1
  14. Agaton

    Agaton Well-Known Member

    бажано, щоб не збулося
    Jacek Kaczmarski
    28.2.1982

    Майже рівно 22 роки тому...
     
    • Подобається Подобається x 1
  15. Oxid

    Oxid Well-Known Member

    к. х. б.

    Тарас Григорович Шевченко
    зітхнув поважно й непричетно
    дістав годинника старого
    і рушив повагом в дорогу

    він йшов врочисто тихим містом
    в пивницях пиво пив імлисте
    стріляв цигарку в перехожих
    такий живий такий несхожий

    дівчата парфумами вкриті
    просили в нього закурити
    їм отвічав не вельми чемно
    Тарас Григорович Шевченко

    він врешті втік із цього міста
    він зник із сяючого місива
    і в черешневій квітній піні
    його зустріли перші півні

    Сергій Жадан
     
  16. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    Висамітнів день...

    Висамітнів день. Висмоктали сили,
    висотали біль.
    Все тобі — чуже. Все тобі — немиле.
    Все гірке тобі.
    А немудре все! Хоч би дотягти,
    та бодай — до краю.
    Світ — уже не світ. Ти — уже не ти.
    (Хто із вас — конає?)
    Хочеш — задушись. Можеш — утечи
    сам од себе.
    Скільки не волай, скільки не кричи,
    а — порожнє небо.
    Хто б тебе почув? Хто б тебе схотів
    зрозуміти?
    Висохло перо. І мулькавий стіл
    слізьми — змитий.
    (1966)
    В.Стус
     
    • Подобається Подобається x 4
  17. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    Пісенька з варіаціями

    І все на світі треба пережити.
    І кожен фініш - це, по суті, старт.
    І наперед не треба ворожити,
    і за минулим плакати не варт.

    Тож веселімось, людоньки на людях.
    Хай меле млин свою одвічну дерть
    Застряло серце, мов осколок, в грудях.
    Нічого, все це вилікує смерть.

    Хай буде все небачене побачено.
    Хай буде все пробачене пробачено.
    Хай буде вік прожито як належить.
    На жаль, від нас нічого не залежить.

    А треба жити. Якось треба жити.
    Це зветься досвід, витримка і гарт.
    І наперед не треба ворожити.
    І за минулим плакати не варт.

    Отак, як є. А може бути й гірше.
    І може бути зовсім, зовсім зле.
    А поки розум од біди не згірк ще, -
    не будь рабом і смійся, як Рабле!

    Тож веселімось, людоньки на людях.
    Хай меле млин свою одвічну дерть
    Застряло серце, мов осколок, в грудях.
    Нічого, все це вилікує смерть.

    Хай буде все небачене побачено.
    Хай буде все пробачене пробачено.
    Єдине, що від нас залежить, -
    принаймні вік прожити як належить.
    Ліна Костенко
     
    • Подобається Подобається x 2
  18. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    terRen,

    Медный грохот, дымный порох,
    Рыжелипкие струи,
    Тел ползущих влажный шорох...
    Где чужие? Где свои?

    Нет напрасных ожиданий,
    Недостигнутых побед,
    Но и сбывшихся мечтаний,
    Одолений - тоже нет.

    Все едины, всё едино,
    Мы ль, она ли... смерть - одна.
    И работает машина,
    И жуёт, жуёт война...

    1914
    З. Гиппиус
     
  19. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    Боюсь, что не прочитали.
    Главною подсказку, 1914.
    Мы пытаемся от той беды отмыться.
    Дай вам Бог пройти это скорее, нежели нам...
    Искренне.

    ---------- Додано в 11:39 ---------- Попередній допис був написаний в 11:37 ----------

    terRen, зачем за придурка держишь?
    Думаешь тупой зомби?
    Я больше вас переживаю, да кому, нах, это нужно???
     
  20. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    *****
    Мне старый человек сказал,
    И я навек запомню эту фразу:
    «Не могут быть красивыми глаза,
    Которые не плакали ни разу…
    Не может быть красивою душа,
    Которая ни разу не страдала…
    А человек красив только тогда,
    Когда есть сердце,
    А не кусок металла".

     
Tags:
а де твій аватар? :)