Подарунки предків

Почнемо тему з одноїменної статті:

Людмила Огнєва

ПОДАРУНКИ ПРЕДКІВ​

"Наші предки давні українці були справжніми екологами. Вони передали нам Божі дарунки: українську мову, землю, традиції і звичаї збереження рівноваги в Природі."

Галина Хоткевич, музикознавець,
писанкарка, автор "Зеленої книжечки"
​

Дуже популярна сьогодні в суспільстві тема соціально-економічної кризи. Та якби ж то вона була одна! Існують ще і екологічна, і етнічна, і демографічна, і оздоровча. Варто було б замислитися над причинами цих явищ.

Доля подарувала мені зустріч зі Марією Петрівною Грицай. Вона завідує відділом Геронтології в Українському інституті екології людини. Про напрямок своєї діяльності вона говорить:

"В пошуках виходу ми звертаємося до правитоків нашого народу – тих часів, коли розумні батьки вчили дитину вітатися і розмовляти з Природою, Сонечком, Вітром, Водою, Землею, Травами, Деревами, птахами, звірами, з усіма сущими в світі. Втрата скарбів історичного минулого дорівнює втраті майбутнього. Найбільший наш скарб – глибинно мудра традиційна звичаєва культура, що промовляє до нас через словникове багатство української мови, пісні, річне обрядове коло" (…)
"Ми знаходимося на підходах по розкриттю практичного значення українського національного одягу, пісні, вишивки, творів ужиткового мистецтва, звичаєвого річного кола, свят для збереження і відновлення здоров'я народу" (з виступу на науково-практичній конференції "Буття українців" у Києві в Українському домі 21 травня 2005 р.).

Далі пані Марія, посилаючись на наукові дослідження, стверджує, що наші предки сприймали світ не 4-х вимірним способом (три координати простору та час). У них існувало 8 і більше рівнів світосприйняття:

"5-й рівень – розвинене яснобачення з усвідомленням дії різних сил у людині, просторі, часі;
6-й – ясний слух і розуміння мови всіх істот і сил природи;
7-й – ясне осязання структури, форми і устрою істот, простору і часу;
8-й – ясний інтуїтивний зв'язок з Божественним світом, відповідальність за його розвиток".

Символом восьмивимірного світосприйняття є дуже поширений мотив восьмикутної зірки. Його українські майстри перенесли і на рушники, і на сорочки, і на писанки, і на килими.

Отже, герої давніх билин, казок, пісень, колядок, які спілкувалися з Природою – не є фантазією нерозвинених народів.

Наведу кілька прикладів розмови з Природою.

В обжинковій пісні зверталися до ниви:
Ой нивонько, нивонько, верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали, то ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькі, як лебідь білесенькі.

Переходячи в нову хату, господиня вибирала жар із старої печі, шанобливо, звертаючись до Вогню, як до предка: “Ходімо, дідусю, на нове місце!” А перенісши його в нову хату, заговорювала: “Огонь-багач, не йди од нас! Хто тебе буде звати – не йди з хати!”

А ось – у колядці - розмова між дібровою та звіром:
– Чого ж ти шумиш, гей дубровонько?
– Бо в мені є чудноє звіря, сиве оленя...
Ой ходить за ним можний панонько…

Воно ж йому каже:
– Ти за мнов не ходи,
Не труди собі рожну лаєньку
Ой зійду ж бо я в туги-луги,..
На бистрії води.
Там ти мене ймеш,
Там ти мене вб'єш.

Відомі й розмови зі Сонцем:
Ярославна – світла постать “Слова про Похід Ігоря” – промовляла до Сонця: “О Світле й пресвітле Сонце, для всіх ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?”
Зверталася вона і до Вітру.

Навесні діти зверталися до Сонечка:
“Ой, ти Сонечко, засвіти.
Землю нашу Матінку пригорни”.

Цар Володимир Мономах у своїй “Науці” дає дітям настанови: “Щоб не застало вас сонце в постелі… Віддавши досвітню похвалу Богові, а потім при сході Сонця, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю”.

Та й до Сокола зверталися по пораду :
А в соколонька двір в острозі…
А в тім острозі зелений явір,
А в тім яворі сильне гнізденько,
А в тім гнізденьку сив сокіл сидить.
Сив сокіл сидить жалібно квилить.
Їхав панич і хотів застрілити його, але сокіл сказав:
Не стріляй мене, красний молодче,
Красний молодче, премудрий стрільче!
А тобі я стану в пригодоньці,
Загадну тобі три загадонці,
Три загадонці – три городеньки:
В першім городці коні сідлати,
В другім городці – бояри брати,
В третім городці собі панну взяти,
Собі панну взяти, із нею жити.

Сокіл вчить, як треба поділити громаду, щоб у суспільстві був лад.
У староукраїнців був реальний поділ дозрілої молоді на дві групи (молодецьке і дівоче), а старші люди та діти творили окреме зборище. І у колядці йде мова про три городки: старих людей – господарський городок, де можна коня дібрати, – другий – молодецький, де можна весільних бояр замовити, а третій городок дівоцький, де можна подругу вибрати не для іграшки чоловічої, а щоб з нею жити.

(Далі буде)​

 

Подарунки предків
(продовження, поч. #1)​

Сьогодні вчені досліджують: які духовні закони розвитку були закладені в традиції і звичаї в давні часи. А ще кілька десятків років тому про це заборонялося й думати. Тому-то ми втратили здоров'я нації.

Марія Петрівна Грицай завідувачка відділом Геронтології в Українському інституті екології людини у доповіді "Давньоукраїнська відична наука про оздоровлення душі, тіла, Природи" (на конференції "Буття українців", яка відбулася в Києві в Українському домі 21 травня 2005 р.) говорить:
"Відична індійська культура має давньоукраїнські витоки. Матеріальним доказом слугує манускрипт, якому понад 5000 років. Приніс його в Індію з берегів Дніпра давньоукраїнський мудрець-відун Цараки (Чараки - на санскриті), щоб зберегти ведичні знання від навали кочових племен, які, як сарана наступали на високорозвинену давньоукраїнську цивілізацію.
В наш час, постчорнобильський, індійські історики і лікарі звертаються до української інтелігенції: "Повертайте відичні знання в Україну!"

Про силу духовності і знань давньоукраїнської цивілізації свідчать і записи засновників Києво-Печерської Лаври.

Звідки ми можемо черпати ці знання?
Вони втілені і передаються в народі через звичаєву культуру. Треба тільки зрозуміти, розшифрувати те, про що нам говорять предки.

В журналі "Соціоніка, ментологія і психологія особистості" ( №5, 2003, с. 79-81) Л. Літровник доводить, що на карпатських тарелях зображена найскладніша з відомих у світі космогонічна концепція найдавніших знань.

Ми знаходимося на підходах по розкриттю практичного значення українського національного одягу, пісні, вишивки, творів ужиткового мистецтва, звичаєвого річного кола, свят для збереження і відновлення здоров'я народу"

(далі буде)​

 

А давайте для интереса сравним эпидемиологические показатели 1985 года и 2009 например? Деньги надо в систему здравоохранения вкладывать и жизненный уровень поднимать, а не мракобесием бесплатным заниматься - и здоровье у людей появится.

 

Подарукнки предків
(закінчення)

Вплив уславлення на людину та Природу. ​

Цар Володимир Мономах у своїй “Науці” дає дітям настанови: “Щоб не застало вас сонце в постелі… Віддавши досвітню похвалу Богові, а потім при сході Сонця, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю”.

З правічних часів дійшла до нас традиція уславлення.
Коли оминула біда і віруючі, і атеїсти автоматично прославляють Бога вигуком: "Слава Богу!" На рівні підсвідомості вони відчувають як знайти живильну силу. Предки передали нам і те, коли саме відбувається обмін енергією між космосом і людиною.

Володимир Мономах вчить уранці тричі прославити Бога. Прошу звернути увагу на те, коли вперше треба дати хвалу Богові: "Віддавши досвітню похвалу Богові".
Лікувальні зела збирають вдосвіта, деякі обрядові дії також відбуваються перед сходом Сонця, і Володимир Мономах пропонує проводити славлення у цей час. Чому?

За 7 хвилин до сходу Сонця різко змінюється спектр електромагнітних низькочастотних полів, що оточують людину. Це обумовлено дією сходу Сонця на іоносферу. (Б.Владимирський, Н.Темурьянц. Влияние солнечной активности на биосферу-ноосферу. - Москва. 2000).
Це довів японський вчений М.Тамаката своїми двадцятирічними слідженнями.

"Досвітня похвала Богу" є ніщо інше як молитва.
Ця давня традиція наших предків привернула увагу вчених.
Марія Грицай про роль молитви говорить:
"Слово «молитва» нашими пращурами застосовувалося в тому випадку, коли потрібно було чогось позбутися.
В етимологічному словнику української мови слово «молитва» походить від «молити», «молитовний», «випроханий у Бога молитвами».
Є в нашій мові слово «немола» - той, хто не молиться, невмолимий - от його треба вимолювати. Там же знаходимо слово «молибіг», що означає «жайворонок, який допомагає молити Бога».

Сучасні наукові дослідження Українського інституту екології людини, Санкт-Петербурзького інституту мозку людини РАН, японського вченого Ямото Масари доводять позитивний вплив уславлення і молитви на людину та Природу.
Нам довелось фіксувати за допомогою приладів ефект зменшення забрудненості землі радіонуклідами після читання уславлення і молитов до Бога.
Широко відомі дослідження канд. біологічних наук Т. П. Решетнікової, яка з 1984 року впродовж десяти років вела науково-дослідницьку роботу при Науково-технічному товаристві радіоелектроніки і зв'язку ім. О. С. Попова.
В роботі брали також участь канд. біологічних наук Є. Луцишина, канд. хімічних наук Т. Тернова, канд. сільськогосподарських наук О. А. Кочина та понад п'ятдесят осіб різних професій, двадцять з яких мали яскраво проявлені екстрасенсорні здібності, на даний час їх називають «псі-оператори».
Перший дослід був з насінням пшениці п'ятирічної давності, яка мала погане проростання. Частина зерна, яка була залишена для контролю, була висіяна в землю для проростання одночасно з зерном, на яке індивідуально діяли псі-оператори (екстрасенси) і з третьою порцією зерен, на яку було колективно подіяно славленням і молитвою до Бога операторами.
Результати трьох посівів були разючі. Перший - контрольний, який не мав впливу славлення і молитви до Бога, дав дуже рідкі, маленькі, ослаблені стебла, а індивідуальна дія псі-операторів дала кращу, але не високу схожість. Третє поле посівів після колективного впливу славлення і молитви дало сильні густі й високі стебла.
Аналогічні дослідження проводились з радіоактивно забрудненими зернами пшениці.
Тут контрольні посіви - без радіаційного ураження зерен проросли найкраще. Друге поле, де для посіву застосовувались зерна, які попередньо були радіаційно уражені, опромінені (10 крад), дало дуже слабенькі, малі поодинокі стебельця. Третє поле, де для посіву використали зерна захищені славленням і молитвами до Бога і також опромінені - 10 крад радіаційного ураження дало хорошу схожість і міцні стебла, які були тільки на декілька сантиметрів нижчі за контрольні.
Праці французького дослідника Луї Керврана з вивчення спонтанної трансмутації, - перетворенню хімічних елементів в природі - показали, що живі системи здатні за допомогою своїх ферментів виконувати обмін протонами всередині різних атомних ядер і переводити одні хімічні елементи в інші.
Професор теоретичної фізики Олівер Коста де Бюргард , отримавши дані Керврана, теоретично обґрунтував можливість ферментативного нейтрино і зет-бозонів. Праці Керврана оцінюються авторитетними вченими як революція у фізиці, його монографії про трансмутацію в біології і геології перекладені мовами розвинених країн.
Отже, до чого з надзусиллями підходить сучасна наука, було відомо віруючим пращурам, які з глибини часів передали нам відичну науку з розумінням славлення, молитов і пісень - як духовного стрижня в житті людини.
Наші давньоукраїнські пісні, - стародавні веснянки, колискові, пісні річного обрядового кола - це пісні славлення, які дають образне сприйняття будови світу.
Ми провели дослідження про вплив веснянок на здоров'я дітей і підлітків.
Дослідження проводились за участю гурту під орудою народної артистки України Валентини Ковальської «Чумацькі діти». Застосовувався метод біогальваніки - це вимірювання стану людини по 12 інформаційних каналах за відсутністю зовнішніх джерел живлення. Аналізувався стан таких інформаційних систем:
1. Легень і каналів, які доставляють кисень.
2. Перикарду, який координує роботу серцево-судинної системи.
3. Серця і всієї серцево-судинної системи.
4. Тонкого кишечника.
5. Каналу трьох обігрівачів.
6. Каналу товстого кишечника.
7. Селезінки і підшлункової залози.
8. Печінки.
9. Нирок.
10. Сечового міхура,
11.Жовчного міхура.
12. Шлунку.
У всіх дітей після виконання веснянок зріс рівень інформаційно-енергетичного стану органів і систем організму".

Доцент донецької консерваторії Олена Тюрікова займається дослідженням українського фольклору зі студентських років. Найцікавішу частину її записів складають пісні, збережені українськими поселенцями в Сибіру (Томська обл..). Коли прийшов час розшифрувати записи, виявилося, що не вистачає нот для передачі всіх звуків".

Багатство звукової палітри української мови відзначає і Марія Грицай: "Сучасний алфавіт з 33-х літер є дуже скороченим порівняно навіть з 45 літерами, поданими Іваном Федоровим, потрібно відродити найбільше багатство – мовне, бо те, що з мовою – те й з людьми відбувається.
Автодидактика стверджує, що кожна мова має акцент на певному енергетичному центрі людини. Багатство звукової палітри української мови дає силу людині, тому що українська мова дає змогу відкрити верхні центри людини.
В індійських школах діти впродовж трьох років (у 6-8 класах) вивчають мову санскриту - прадавню українську.
Важливо, щоб і у нас майбутні педагоги були обізнані з нею.
Історична лінгвістика повинна посісти чільне місце".
Вплив українського національного одягу на здоров'я людини.
Продовжимо розповідь Марії Грицай про її дослідження. за участю працівників музею ім. Івана Гончара та дитячого гурту "Чумацькі діти" (керівник – нар. артистка України Валентина Ковальська)
Мова піде про вплив національного одягу на здоров'я дітей і дорослих.
"Вимірювання проводилися на спеціальній апаратурі за методами: біогальванічним та біоелектрографії.
Після виконання пісень-веснянок діти були продіагностовані. Потім вони одягнули на 15-20 хвилин українські національні сорочки і їх знову продіагностували. "Якщо пісня дає стрімко підйом інформаційно-енергетичного стану, то українські національні вишиті сорочки вирівнюють показники, наближаючи їх до фізіологічної норми. (…)
Ми побачили, що велике значення має якість, колір тканини, з яких вироблений одяг та символи, зображені на ньому. (…)
А от наші українські широкі штани схожі на шаровари з домотканого полотна в два рази збільшили загальний рівень енергетики вже через 30 хвилин після того, як хлопець його одягнув.
Шаровари повторюють енергетичний кокон людини, не обрізуючи його ні з боків, ні з низу".
Марія Петрівна Грицай виявила негативну дію брюк на стан здоров'я дівчаток-підлітків. "З відичної науки відомо, що жінки не тільки анатомічно, а й інформаційно-енергетично мають відмінну від чоловіків будову, тому дівчаткам і жінкам бажано носити спідниці або довгі, нижче колін, елементи одягу і поєднувати їх із брюками" – радить науковець.
Дійсно, у східних народів жінки поєднують брюки з довгими сукнями.

Підсумок, який сам по собі виникає, – один: в наш час, коли Природа страждає, від хижацькі налаштованої людини, треба повертатися до давньоукраїнської відичної звичаєвої науки і широко інформувати людей про те, що наші пращури були високоосвіченими людьми.

 

Вирусы и бактерии тоже должны впечатлиться достижениями пращуров? А если не секрет какова была средняя продолжительность жизни при Ярославе Мудром? Или Вам всё равно - жить 35 лет или 60?

 

Мені вже тільки 74

 

Ну так Вы и не при Ярославе Мудром живёте. Наверное и больницу посещали, хотя бы раз, и лечили Вас там не соблюдением режима ( что настоятельно рекомендуется и сейчас), а медикаментами о которых пращуры понятия не имели. Да и землю Вы деревянной мотыгой не долбили ежедневно. Потому и дожили .

 

На лікування фінансових збережень не було і немає.
Головне: любити життя і людей.

Ісповідую три принципи:
1. Уникати насилля: жити за законами Природи
2. Не поспішати, мати терпіння.
3. Вибирати шлях, на якому стоїть Ангел-хоронитель

Це всім відомо з дитинства.

Знаєте ж казочку про курочку рябу?

Вона була не чорна, не біла та й не руда, а ряба. Тому, що символізувала зоряне небо. А яйце, з якого постав світ, зрозуміло, було золотим.
Простим смертним створити світ несила. Дід і баба ніколи б не розбили б яйце. Тільки природа, символом якої є мишка, може одним дотиком розбити те яйце. Висновок: не треба насилля.

Другий - з казки про "Яйце-райце". Якби чоловік не розбив яйце, раніше ніж було йому наказано, то й не втратив би свою дитину.

Третій - з основ християнства. Від народження Бог дає людині свобідну волю: живи як хочеш, вибирай який хочеш життєвий шлях. Але тільки на одному тебе охороняє твій Ангел. Як попасти на той шлях?
Жити за Божими законами.

 

Роберт Стешенко, шахтар
м. Донецьк

Присвячується вчителю Ярославу Гомзі, політв’язню, одному з засновників Гельсін-ської групи на Донеччині
​

ГЕНЕТИКА​

Українці — генетично ввічливі та скромні люди.
Стародавній наш славнозвісний князь Святослав (яке чудове ім`я!) звертався до супротивників, попереджаючи: «Іду на Ви».

Традицію звертатися на «Ви» зберегли княжі спадкоємці – запорожці. Більш того, у листі, наприклад, до свого ворога — турецького султана вони пропонували вжити поцілунки. Ось ці делікатні рядки з того відомого листа: «А день такий у нас, як і у Вас, поцілуй за те ось куди нас». Як дотепно, витончено та влучно вказано місце для цмоків! Яких лицарів знищила імператриця – повія!

Але ж «ще не вмерла» (і не вмре!) природна доброзичливість українців. У своєму гімні вони ворогів ласкаво називають «вороженьками», порівнюючи їх не з якимось брудом, а з росою. На весь світ сьогодні лунають приємні, як на мене, слова: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці».

А як зворушливо (навіть волосся дибки стає) звучало звернення галичан-захисників свого краю до різноманітних зайд-загарбників: «Прошу, Пане, до гіляки». (Гіляку прикрашав зашморг). Зверніть увагу, яка подвійна, європейська ввічливість: «Прошу», «Пане»…
Хіба можна порівняти ці «високі» слова рядових вояків із брутальною обіцянкою сусіднього підполковника-нікчеми поважним білобородим кавказьким аксакалам: «Будєм мочіть в сортірах».

А українська скромність?! Немає їй аналогів у світі!!!
Із безлічі прикладів наведу лише декілька.
Не всі знають, що Москву збудував київський князь Юрій Довгорукий (до речі, похований він у … Києві), пам’ятник якому стоїть у білокам`яній. Зверніть увагу: Довгорукий! (не Дліннорукій!), тобто українськими довгими руками збудовано столицю сусідам.

Українці не претендують на збудовані ними інші князівські міста: Ярославль, Владімір тощо. (Ось чому «Киев — мать городов русских»!). Ті ж, що розплодилися в новобудовах, назвавши себе старшим (за матір) братом, верещать: «Віддайте нам Севастополь!». А при відкритті у сусідів пам’ятника Ярославу Мудрому президент Росії називає його «первым русским князем-реформатором»!? Хіба можна порівняти велич духу творців із хамством невдячних!?

Або іншій приклад. Київський князь Невський (той, що звільняв землі від тевтонських лицарів, від татаро-монгольської навали), чи міг думати, які «вовчики» виростуть на тих землях і як вони будуть «тузлити» його неньку…

Розглянемо сучасність. Крим. Тут під тепле сонечко сповзлися з усієї імперії та розплодилися генерали, адмірали, кдбісти, міліцейські «добродії», комуністична чиновницька верхівка. Годують їх степові землероби-українці. П`ють вони свячену дніпровську воду. Води в Криму не вистачає тому, що більшість її, незважаючи на прислів`я: «Не плюй в криницю…», випльовується аж до Київського водосховища, бо ті «великороси», що мають зріст 1,5 м разом з вухами та кепками, щоб доплюнути, вилазять на кораблі братнього нам народу.

Дивовижна, безмірна, необмежена, доведена до краю українська скромність!
От що воно таке, генетика!

 

Я не просто прошу, пані, а навіть перепрошую... З потрійною ввічливістю... Це ви все серйозно?

Людство з болем та кров"ю, але розвивається... І тільки деякі людські особини залишаються в Середньовіччі... Вони ним живуть і дихають. Біль і кров людства - то їх щастя і життя...

 

А може Ви з Маріуполя ?

 

Наскільки серьозно? Треба запитати у пана Роберта. Це не вигадана особа, а реальна людина з мого кола. Такий собі велетень з душею ангела. Ми, між собою, звемо його "генофонд", бо ця тема - його коник.
А він завжди називає себе шахтарем. То - фах, а посада - директор шахти.

До речі, а коли жили лицарі?

---------- Додано в 23:12 ---------- Попередній допис був написаний в 22:48 ----------

Дотепто, але зверніть увагу, що то цитата з виступу М.П. Грицай - завідувачки відділом геронтології Українського інституту екології людини, відомого в Україні вченого - на Всеукраїнській конференції "Буття українців".
Можна вірити, можна не вірити. Історія науки знає багато випадків, коли, на перший погляд, безглузді заяви вчених з часом були визнані світовою наукою як відкриття, що мають велике значення в певних галузях.

 

Джерела інформації, використані при написанні статті "Подарунки предків":

1. Етимологічний словник української мови. Том 3. - Київ. «Наукова думка». 1989 -с. 501.
2. Газета «SOS». -Санкт-Петербург. № 8 (11) 1999 - с. 18
3. Тамила Решетникова. Космическая миссия человека. - Київ. Издательско-полиграфический центр «Знание». 1994 - 30 с.
4. Л. Літровник Журнал "Соціоніка, ментологія і психологія особистості" ( №5, 2003, с. 79-81)
5. М. Грицай – "Давньоукраїнська відична наука про оздоровлення душі, тіла, Природи" – матеріали науково-практичної конф. "Буття українців" 2005 р.
6. Теодор Швенк. Чувствующий хаос. - Москва. «Новый центр». 2003. - 215 с.
7. В. В. Волков. Медицина бессмертия и 280 лет земной жизни. - Санкт-Перербург. «Сфинкс СПб Валери СПД». 2002 - 288 с.
8. О. Віженко. Україна кохання. – Київ. "Дєркул". 2005 с.140

 

Христос Воскрес!
.... (Далі - поздоровлення з днем народження)
....
Бажає Вам щастя вдячний за усе (ну за Усе!) Роберт Стешенко з подарунком-статтею "Дерев`яні історії".

Наші предки поклонялися деревам. Наші батьки при народженні дітей висаджували дерева. Тому ці спогади мого друга я розміщаю в темі "Подарунки предків"

Роберт Стешенко
М. Донецьк

ДЕРЕВ`ЯНІ ІСТОРІЇ​

Що підштовхнуло мене до написання цих історій? Як не дивно – криза нашого суспільства, враховуючи ще й екологічні катастрофи (засухи на Донеччині, повені в Карпатах і т. п..). Але ж головне, безумовно, духовна криза. То при чому ж тут «дерев’яні» історії?

Шахтарський сад​

«… Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.
…А коли я, беззбройна, їм (ворогам - авт.) вийду на зустріч,
то вони позадкують, самі не знають, чому.»
Ліна Костенко

Зізнаюся, що я дуже люблю природу. Можливо це підштовхнуло мене, коли працював директором шахти № 43 у Торезі, ввести на підприємстві традицію: кожен новий працівник повинен посадити поруч з шахтою дерево, символізуючи цим, що з прибуттям новачка в нашому колективі проростає щось гарне.

Спочатку до цього більшість відносилася з посмішкою. Але час поставив усе на свої місця. Росте біля входу до шахти яблуня і багато хто смакує її плодами. Малеча з сусідніх поселень приходить на шахту з бідончиками, відерцями, щоб зібрати яблука, абрикоси, шовковицю, вишні, сливи. Молодь, повертаючись з армії, цікавиться: «А як там МОЄ дерево?».
Дерева «прив’язували» людей до шахти, точніше, гуртували.

Згодом селяни з сусіднього Ольховчика почали самі приносити до нас молоді деревця. Через рік-другий «дерев’яний» бум захопив людей. Пам`ятаю, як однієї весни селяни «видали на гора» коло двох десятків, дорогих тоді, саджанців волоського горіху.

Пізніше люди почали приносити на шахту надлишок фруктів зі своїх садів. Ці гірки абрикос, слив, яблук на столі в робітничій бані не тільки вітамінізували шахтарські тормозки, а і позитивно впливали на настрій усієї зміни, що було більш важливим! Зауважте – завжди, беручі гостину, шахтарі посміхався.

Якось при нагоді я попросив колектив, привітати стоячи одного з дариприносячих. Невелике дійство, але вплив на всіх присутніх був приголомшуючий. Людина від оплесків була шокована і майже вилетіла з зали. А далі, кажучи мовою шахтарів, був завал – завал фруктів. Подяка – це риса шляхетності.

Шахта знаходиться досить віддалено від двох сусідніх міст – Тореза і Шахтарська. Міліція навіщала цю округу тільки в екстрених випадках. Мені, як керівникові, приходилося в цих умовах (особливо в темний період доби) проводити деякі «миротворч»і дії, щоб тримати ситуацію під контролем.

Переконаний, що дерева суттєво «підняли» наш колектив.
Чи не перебільшую я?
А ви, будь ласка, прочитайте далі про мої спостереження.

 

Роберт Стешенко
м. Донецьк

Дерев’яні історії
(продовження)

ТРИ ДУМКИ​

Думка перша – про садівників.
Ви коли-небудь стежили за тим, хто висаджує дерево?
Уявіть: людина бере лопату, намічає ямку, копає, відкидає камінці, присипає деревце, йде за водою, поливає і … стає іншою!
У людей різні характери, бувають різні настрої, але я ніколи не бачив сердитим того, хто тільки що посадив дерево. Обтрушуючи долоні, людина завжди посміхається. Сходить якась благодать!
При посадці дерева слушно промовити: «Рости на радість нам і…людям!». Зверніть увагу на «нам», «людям» замість «мені», «одному». Схоже на молитву «Отче наш…»: «...Хліб наш насущний дай нам...»
Людина зростає духовно, заспокоюється, замислюється (для чого?, кому?, навіщо?...) і, врешті-решт, стає КРАЩЄЮ. Людина зі садженцем в руках випромінює озон! При нагоді перевірте мої спостерігання.

Думка друга – про злочинців.
Головне при посадці дерев не очікування майбутніх яблук, груш, абрикосів (що теж приємно), а УДОСКОНАЛЕННЯ Людини.
Я вдячний Богові за те, що мені вдалося це побачити та залучити багатьох в цей процес. У свою чергу це сприяло встановленню доброго мікроклімату як на шахті, так і навкруги.
Можливо карних злочинців треба відправляти НЕ на ЛІСОПОВАЛ!, а НА ЛІСОПОСАДКУ, щоб вони не рубали, не нищили, а відтворювали природу, преображаючи себе!

Третя думка – про молодь!
До праці в садку бажано долучати дітей. Цей процес, як я писав вище, перебудовує, пов’язує людину з природою, батьківщиною.
У садку відбувається дивне дійство – своєрідна передача життєвої естафети від одного покоління до другого
Згодом юний садівник з гордістю скаже: «Це дерево посадив Я!» і вже не зламає інше дерево.
Якщо людина не зламає дерево, то дуже велика вірогідність того, що вона не зламає людину!!!

 

Роберт Стешенко
м.Донецьк

Дерев'яні історії
(закінчення)
ПОЇДЕМО ПОГОВОРИТИ З ЛІСОМ​

При наближені до лісу звертаюся до нього: «Доброго дня, лісу. Здивований тим як ти вітаєш мене: взимку розстелив переді мною білосніжну ковдру, а сьогодні – різнокольоровий килим з квітів. Яка краса! Так мене ніхто не зустрічає. Навіть королям та президентам при зустрічах стелять тільки доріжку з вовни. А мені – море квітів! Які барви! Яке диво! З чорної землі виникає ніжна краса: то бузкова, то жовта, то блакитна, то рожева. Невимовна кількість відтінків».

А ще прошу господаря лісового Храму дозволити зайти, щоб помилуватися красою гаїв, галявин, хащ.

Дякую йому за свіже повітря, настояне на травах, бруньках, хвої, – за пташиний концерт. А коли птахи відпочивають, зі задоволенням слухаю шелест листя або навіть і тишу, бо
«Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.» (Л. Костенко)

Ласую дарами осіннього лісу: ягодами, фруктами, горіхами, грибами. Ліс, дбаючи про наше здоров`я, готує і ліки: шипшину, глід, бузину, липу і… віники чи то березові, чи то дубові.

А для малечі тут – справжній зоопарк просто неба: птахи, тварини, безхребетні, комахи і навіть казкова царівна – жабенятко.

Хто ще нас так зустрічає?! Щедро! Із року в рік! Усіх! Без різниці! Вибачаючи за кинуте сміття, недопалки, плювки!

За такі щедроти треба обов’язково платити добром. Наприклад, поклонитися лісові, прибираючи сміття. Посадити там що-небудь корисне: корінець малини, гілочку смородинки або аґруси, горіх, жолудь, насіння яблука або груші.

Поговоріть з лісом, а він віддячить, допоможе. Пам’ятаєте як про це говорить Ліна Костенко:
«ПОЇДЕМО ПОГОВОРИТИ З ЛІСОМ,
А ВЖЕ ТОДІ Я МОЖУ І З ЛЮДЬМИ.»

 

Акція пам’яті у Провідну неділю

Від Чистого четверга і до Провідної неділі духи-душі предків приходять по небесному мосту справляти свій Мертвецький Великдень. В цей час вони не бояться ані хреста, ані молитви й вельми агресивні. За наші гріхотворні вчинки всеодно доведеться рано чи пізно спокутувати, тому, поки живі, вшановують померлих. Чистого четверга для них готують трапезу, а Провідної неділі виряджають до Вирію. Тонкощі проведення цих ритуальних заходів позабувалися, але традиція живе.

Цьогорічної Провідної неділі хатчанська молодь зібралася у незвичайному, для проведення поминальних заходів, місці – біля донецької школи № 5.
Зазвичай на “вечорниці” вони сходяться на сайтi, а на “вулицю” – щосуботи у Донецьку біля пам'ятника Т. Шевченку.

Чому ж змінили місце зустрічи?
Кілька місяців тому, молодь “Хати” вирішила змити написи зі мозаїчних панно, розміщених в екстер’єрі школи.

Місцева влада, директор та завуч школи, до яких я зверталась неодноразово, не бояться ні чорта, ні Бога. Та й далеко їм до молоді, гаслом якої є заклик Миколи Міхновського: “Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів”.

Дякую Богові за зустріч з цим молодіжним гуртом, якому притаманні найкращі риси нашого народу: щирість, гумор, вигадливість, патріотизм.
Л.Огнєва. “Донеччина”, № 31 24 квітня 2007, с. 4

 

Але ще більше випадків знає історія, коли безглузді заяви "вчених" так і залишилися безглуздими заявами...

 

Мова йде про вчених, а не про "вчених". З останніми так і буває.

 

Ну так, безумовно. Але судячи з тих статей, які Ви навели, в даному випадку мова йде якраз про "вчених"