Перегони світла і темряви. Фентезі

Народилася тема, яку не знав, куди приторочити.
Вирішив сюди, до книгарні.
Подалі від агресивних, до тих, кому це може стати до вподоби.
Про старовинну і нескінченну історію змагання світла та темряви.
Вічні перегони зла і добра...
Чи буде кінець тому?
Настане вічна темрява рабства та беззаконня, чи люди будуть мати щасливе і вічне життя, нарешті?

 

Учні спитали вчителя:
- Вчителю, коли людині краще зайнятися саморозвитком?
Вчитель відповів:
- Учора.
(притча Веретенникова Сергія.)

Пошук намиста-1

Я йшов на відстані ста метрів від того, хто вів мене кудись, не накликаючи до себе уваги, наче просто прогулювався в суботній теплий день. Я відчував, що то був він, ангел, але не міг вирішити що робити, поки не побачив на безхмарному блакитному небі маленьки білі хмаринки, схожі на… На ліві та праві сліди по три кожних. Все… То був знак!
Після того, як ангел довів мене в закуток за будинками, я пішов далі по стежці, щоби навіть ніяка собака не пронюхала мету всього, бо вони всі кидалися на мене з такою злобою, що роздерли би на шматочки, якби не високі паркани та ворота приватних будинків. Тому я більше тримався посеред дороги і іноді віддалявся від собак за парканом. Але вони неначе слідкували за мною і тільки слина стікала з їхніх собачих морд. Завжди тримався від собак подалі, але тут взагалі – волосся на голові наче дибки вставало.
Тому не затримуючись пройшов далі, уважно запам’ятовуючи все навкруги, щоб потім зрозуміти те, чого не відразу міг збагнути. Назад вже не повертався тим же шляхом, бо знаючи непогано той район, обійшов іншою дорогою і зайшов випити кави.
Продавчиня зварила мені кави і я тут згадав, що не брав із собою грошей, щоби вони не слідкували за мною і не могли мене видати моє місцезнаходження. То була цікава історія…
Я так остовпіло кажу:
- Я забувся грошей…. Я занесу завтра…
Мене ледве не покусали…
Тож не схожий на безхатченка… Може ж людина не взяти чи забути гроші? То що ж, забити її?
Пообіцяв навіть купити дві, але завтра. Отримав адреналіну повний стаканчик… Вийшов і вилляв каву під кущ, щоб не набратися отрути злоби.
Йшов не поспішаючи, заспокоюючи нерви і роздумуючи…
Дивлюся – цифри великі над магазинчиком… 19/23
Дивлюся та й гадаю. Що то таке, що кинулося мені в очі?
Єдине, що прийшло на розум – о 19-й годині, завтра – 23-го квітня мені треба бути «там»…
Завтра – Пасха мертвих…

 

Віртуальність реальності - 2

Дістав диска з грою, в яку я грав на протязі довгого часу. Питається: Навіщо стільки часу потрачено? То забавка була, хобі чи чомусь вчився?
Ось і настав час відповіді.
Перезапуск гри. Реаліті шоу!
Тут таке... Або з глузду з'їхав, або напрочуд тверезий, аж жуть...
Все-таки не віриться. Аж самому не віриться.
Але що в цьому разі роблять?
Або слухають та дивляться, або просто не йдуть до кінотеатру. Правильно?
Я теж так вважаю. Краще подивитися і потім судити, ніж не бачити і казати, що то саме погане, що може бути у житті.
Починаємо...




Жив собі хлопчик. Звичайний такий собі...Нічого в нього не було такого, щоби він міг тим пишатися. Радів тому, що мав. Мріяв у дитинстві вирости мужнім і стати козаком, щоб перемогти ворогів і подарувати людям щастя.
Пройшло багато часу, життя змінювалося... Змінювалися і плани. А за планами і мета в житті.
Та одного дня взяв він свої речі та й подався від усіх подалі, взяв собі інше призвисько і нарікся Коммунарцем.
Мав він небагато скарбу, більше книжки, світлини, трохи одягу та їжі.

Одним словом згріб усе, що назбирав за своє життя і пішов, поза очі...
Одного разу зустрів він гадалку і та нагадала, що чекає його веливе-привелике, таке, що не кожній людині таке буде. І сказала, що приведе тебе дорога до стану тих, хто виборює право світла на життя і пішла геть...

 

Збирання намиста-3

Головну перлину треба було ще знайти, але питання встало – що це за намисто? Воно вже має перлини, чи ще тільки нитка шовкова в руці?
Попереду була ніч перед неділею, від якої я не знав, що очікувати, але вже мав план на неї.
Ще я знав, що відповідь десь у збірці віршів Рериха «Цветы Мории», та не знав, як воно має бути і як се має виглядати. Почав читати-перечитувати оту книжку, одну із п’яти, які купив на початку березня за 150 гривень.



Скажу так: як купив її – то не міг з нею розстатися. Що прочитаю трохи – відчуваю загадку. Дещо навіювало відповідь, а більшість зовсім не зрозуміло було. Тим паче, все наче було навмисно переставлено у незбагненному порядку. Тому більше старався розкласти по поличкам у якомусь не збагненному порядку, щоб все бачити і пристосувати коли випаде… Так би мовити пазл, який треба вставити на місце.

Тут я зрозумів, що намисто – то не те, що жінки на шию собі чіпляють. То збірка чудових речей, так би мовити по-сучасному, чарівних та корисних речей, та апгрейди до них. Є розпізнані і нерозпізнані, вживані, сколоті, новеньки, але все має пам’ять і властивості. А є і погані, до яких треба ставитися обережно, бо вони у нашому житті необхідні, але неправильне поводження з ними може призвести до поганих наслідків. Це гроші, ножі, зброя, елементи чорної магії, обереги і т.п.

Тепер я мав при собі дві перлини у своєму намисті – Біблію (книга порталу до минулого і майбутнього і розуміння сучасного) і книги Рериха (загадки, відповіді, книга розпізнавання знаків і настанов Вчителя).



Отже… Суботній вечір. Світильник освітлює куточок письмового столу, мене і розкриті книжки.
Іноді відкладав книжки і починав згадувати, із чого все починалося…

 

Сповідь та благословення- 4

Відчуваючи, що завтра на мене чека іспит, я почав згадувати все, що могло мені знадобитися у пошуках священних знаків.

Давно вже відчував потяг до збирання усіляких цікавих речей. Сказав би, як Плюшкін, але не він. Це збирання було якесь особливе. Медальйончики, рулончики, персні… О!
Згадав про ті два персні, які знайшов колись у сумці та про які я написав у оповіданні «Гріх та спокута». Один з них, з блакитним камінцем, був як підсилювач інтелекту та концентратор сполучення із зовнішнім світом, а другий – як розпізнавальний знак для тих, хто посвячений у таємницю світлоутворення. Вони виявилися ще двома перлинами у моєму намисті.



Не менш значущим виявилася куртка «Westbury» (Західна лють).



Та, яку я купив в магазині гуманітарної допомоги. Як виявилося, ще ніким не ношене, із запасними ґудзиками і з карманами, в яких потім я знайшов шифр до іншої таємниці. Клас!




У тій курточці я пішов на сповідь у день Благовіщення. Після сповіді я попросив благословити мене у тяжку дорогу і допомоги Бога. Що й і отримав. А ще настанови, як просвітлення...

Тепер я був споряджений в обладунки та готовий до пошуку головної перлини.



Ну, майже готовий.

 

Дрібниць не буває - 5

Відчуваючи, що завтра на мене очікує щось неймовірне, треба було б виспатися. Але хіба тут заснешь?
Начитався всього, а скласти не знаю куди...
І знаю, що не треба за щось турбуватися, та хто ж за мене зробить щось... Хіба що друг мій, з яким ми багато випили і пережили. Та щось мені підказувало, що зараня щось казати комусь та й не знаю його глибину душі. Тому, надія тільки на себе і на небеса...
А хто ж я? Не знаю... Виберу поки що собі клас героя - Паладіна. Один сумнів - не люблю керувати, бо то треба людей змушувати та контролювати їх, а мені краще по душі і з душею. Особливо з жінками - то взагалі, темна темінь... Кажуть, що зі мною добре та спокійно, та якийсь не пристосований до грошей та задоволення жіночих потреб. Ну, та ладно...



Тож що з'явилося у моїй скринці?
Після сповіді та причастя я йшов потихеньку, насолоджуючись весняним повітрям, гріючись у промінях сонця. Та мою увагу почало притягувати до.... знову до смітника... Підходив , косячи очі на пару добротний ботинок. Видно, що БВ, і всередині газетами набито, чистеньки, шнурки нові...
Взяв.



44-й розмір. Трішки не вгадали з розміром. Та нічого, зате підошва добра, наче для того, щоб кудись ходити, щоб не травмуватися)
Гроші з'явилися... Аж дві копійки. Ще царський мідяк 1866 року.

Йшов з городу і ковирнув з землі щось кругле, як 5 українських копійок, тільки чорне воно було.
Потім взяв щітку і пошурував нею знахідку. Побачив двуголового ... Вичистив, як міг, та поклав до кишені зеленої куртки. І до кошика, зрозуміло...

 

Красота чи Бог - 6

Мав їхати туди, куди ніхто не хоче їхати, а мусить. На кладовище у день "Червоної гірки"...
Я там часто буваю, провідати і розказати померлим рідним новини родини. Але скоріше це треба живим, а не мертвим. Щоб шанували предків, їх життя, яке вони прожили і не здалися, аж поки смерть не прийшла за ними. Невідворотня для багатьох людей. Деякі живуть в пам'ятниках, інші в мавзолеях не мають спокою. У всіх по-різному, хто що заслужив.
Краще не гуляти по кладовищам вночі. Бо темні тіні ховаються за деревами та за камінням, чекаючи на поживу. Може не загризуть, але будуть мати похиву від енергії страху живої істоти, яка необачно заблукала на кладовище. Нама там що робити добрим людям вночі...
Але якщо треба - то не раніше, ніж проміні сонця не заженуть нечисту силу до їх схованок.
Я сам не хочу повертатися в ті часи, коли блукав і там теж був...

Тепер була інша справа.
Але я ще не знав, що на мене чекає - і це напружувало, і я йшов по асфальтовим доріжкам кладовища серед смерек та похоронних кіпарисів, і як на праздніках, серед різнокольорового моря штучних та природних квітів, серед запахів пасхи, яїць, солодощів та горілки...
Гарні пам'ятники... Чорний мурмур, сірий граніт із дзеркальцями, шикарні погруддя лікарів, офіцерів, інтернаціоналістів, бійців АТО, молодят, які загинули у 1986 році у трагедії з теплоходом "Адмірал Нахімов"... Іноді бачив їхній пам'ятник, а тут як зіткнувся з ними...
Але свої чекали...
Привів у порядок могилку своїх, поправив квіти. Пам'янули. Зігнувся підняти цукерку, що впала.
Телефон почав набирати щось сам по собі, хоча стоїть на блокіровці клавіш.
Читаю: "Ви хотите удалить все фото?"
Згадав вірша Н.К.Рериха

Фото були різних років, близьких та друзів.
Натиснув "Ок" і стер...
У когось є те, що дороге для людини. І воно його тримає, наче пута земні. Мало хто може відмовитися від того, для приземляє і не дає вирости крилам, щоби летіти душі в небесах...
Є такі речі, які вважають безперечно справжніми і не підлягають обговоренню , бо це викликає справжнє обурення, бо крайнощі і відсутність істини не можуть не викликати невдоволення. Але завищення і обожнювання коханих речей є не менш підступне, як і недооцінювання. І тим, і цим користується темна сила, одних зневірюючи претворюють в нігилістів, а інших роблячи рабами речей.
І відчув я поклик у серці, наче треба йти, щоби зробити щось...
Питаю: "Треба йти?"
Дощік крапнув трішки, наче підтверджуючи моє запитання... І сонечко запригало серед білосніжних хмаринок.

 

А чому Ваш телефон по кацапському балакає?

 

Він тільки пише, а якби він ще й балакав, то я не знаю, щоб я йому зробив...

 

Лікувати усмішкою? - 7

Прчав рерих, я закінчив. Обмежений у коштах та у часів викладаю тільки результат ранку 23 квітня 2017 року.
Хотів виставити фото, та супротивник напав неочікуванно, то прийшлося відступити перед тою силою, проти якої мало хто встоїть.

 

Підготовка до пошуку - 8

Багато втратив останнім часом Паладін, бо прийшлося терміново покинути свій дім, щоб не наробити лиха і не підвести всіх.
Тому він не зміг виставити фото двох молодят, яке зробив на початку весни 2018 року. А так взагалі скажу, чув, але не мав ще досвіду того, якщо є проблеми з померлими, то треба кинути мідяк на могилку. Він боявся чогось. Бо то було вперше зі ниим. Разів п'ять підходив до могилки, коли сонце світило як прожектор, а коли відходив, то сонце ховалося за хмари. Нарешті наважився і далі все по віршу.
Його скринька легше стала на 2 копійки...

На вечір чекало наступне завдання.
Тому він читав і читав ""Цветы Мории" десятки разів і дещо зрозумів.
Ось ті вірші, які він вичитував.

То нарешті настав час виступати.
Надягнув усе, що отримав на себе - башмаки, куртку, персні, годинника, залишив усі гроші (було так, як навчили мене, що на замасляних водяних знаках міститься образ диявола).
Добре підпоясався та вийшов на пошуки.
Треба було знайти "орешник". Українською це можливо перевести як ліщина (лесной) або волоський (грецкий) горіх. Але ліщина не росте в місті, тому зупинився на волоському горіхові. Потім відламав.
Йшов на те місце, на яке мене вивів ангел. То був невеличкий смітник.

 

Намисто - 9

Паладін йшов дворами, подалі від людей, іноді чекаючи, щоб нікого не було на дорозі.

Небо було чистюсеньке, смарагдово-блакитне, а сонце наче скакало від радощів.
Довго думав і тикав горішником у сміття, шукаючи щось незвичайнею І була загадка"шукай під землею, але не в землі..."
Нарешті дійшло. То була каналізація. Два люки.
Здвинув їх і побачив в одному якісь лахи в темряві, в іншому щось блискало, наче брилок.
Глибина - до 2,5-3 метри. Драбини немає, ніхто не витащить мене, якщо туди полізу. Кому треба тут ходити по смітнику?
Тож по кручам полазив та ледь дістав довгу суху гілку до 3-х метрів. на кінець прив'язав гілку з відводов гілочки, щоб проткнувши кільце, гілочка спрацювала, як карабін.

Трохи змучився, але брилок виявся всього фольгою від цукерки. Більше там нічого не було цікавого.
У другому люкові мене зацікавила тільки лахміття. Воно було якесь незвично яскраве, хоча сподівався на щось більше цінне.
То я ЦЕ витягнув своєю гіллякою.
У мене подив перехопило від сміху. Я такого ще не бачив. Воно було нове, яскраве, як у Гусева - "схоже на Ара" (попугая).
Паладін розсміявся чи зареготав, або разом все...
На нього воно занадто мале та й не по ньому...

Каже паладін:"Ну як я це понесу на людях?" Аж тут по дорозі летить кульок необхідного розміру та такого ж кольору. Подякував за кульок-пакет та насвистуючи і сміючись, паладін пішов додому.
Вірші написані в різні роки, складені у різні кошики.

 

Подарунок - 10

Ікона Божої Матері «Феодорівська»: покровителька царів

І скіту чоловічого монастиру, де відпочивав Паладін, у храмі святого Духа знаходилося чотири ікони різних Божої матері. За склом навішани нимиста, хрестики, персні і т.п. Паладін подумав, і вирішив теж повернути один із перснів, які він одного разу знайшов та за часом не знав кому повертати. В храмі ікона вже осучаснена і мала блакитний фон і перстень з блакитним карбункулом гарно мав там виглядати.
Перстень мав силу посилення тепепатичного спілкування.
Замість перстня Паладін отримав інший подарунок.
Спускаючись східцями від Свято-успенського храму, Паладін раптово побачив змійку, яка шугала в небі і перевертаючить навколо, влетіла за сміттєвий бак. Спочатку зробив крок, але все ж повернувся і дістав стрічку коричневого коліру, на якій був православний хрест , два ангели і молитви. "Боже, цар спаси..." Шутка... Але то була стрічка захисту від бісів, чртів та диявола. Носиться на поясі на тілі.
Якись церковний чиновник теж був здивований, каже, що "Думал , что это был голубь... А оно вон, что ..."
Зайшов Паладін в лавку і купив хрестика і почепив собі на шию, та пішов до парку відпочивати.
Коли трішки поніжився на сонечці і хотів йти, то його окликнув якийсь чолов'яга, який щиро посміхався і люб'язно запропонував купити по 100 грам горілки в закусити тортиком, який стирчав із його пакета.
Паладін відмовився, бо не палить цигарки і не вживає алкоголю, бо покинув півтора роки тому все, бо подагра схопила. Але він вилікувався і от сходив на Божу гору пішки, маже 25 км і суглоби добре витримали напругу.
Той чоловік почав на Паладіна тиснути, що те місце не так вони називають, що я ще й по російськи розмовляю, а він працює в Лаврі і ненавидить попів. Причепився, щоб показаі йому паспорта.
- Дивися - прописка українська...
- А то не твій паспорт!!!! Ти вкрав його і видаєш себе за іншого!!!
Де поділася та добра людина?
Бачив Паладін бісовщину з піною у рота, з якого неслася лайка, образи і ненаависть.
Справді кажуть, що нечиста сила біля святого вештається...
Повернувся у Лавру і швидко перев'язався захисною стрічкою від бісів.
А потім подякував Багоматері за подарунок.

 

Не посилайте ябияк незнайомця - 11

Паладін мав завдання зайти на кладовище монахів і набрати священого піску, який можна використовувати як тимчасове запилення зору нечистих сил. Пакетик коштує 2,5 гривні, але у мене обмежені вантажопід'ємність і грошових ресурсів, тому поклав всього 50 коп і взяв всього чертверть піску в пакеті.
Ворони дивилися на паладіна з подивом, бо поклав той десь печива, де цукерок на могилки. При виході лежали брошури з віршами червоноармійця (який загинув у 1944 році) про Бога та віру, а його товарищ знайшов в його кармані ті вірші. Насправді, не зрозуміло стало, яке ж справжнє прізвище його. В ксерокопіях - значився Зайцев, на стенді-плакаті Зацепін. Ну, та ладно...
Виходячи з кладовища, побачив велику важкопересувающуюся людину, мабуть ноги були хворі.
Коли повертався з міста, попобачив перед кладовищем люка, який був приварений,Є щоб не вкрали.
- Ото правильно, - кажу, звертаючись до того самого товстуна, - добре зробили і не вкрадуть...
- Воно тобі треба? Йдеш собі - йди...
Паладін мовчки пішов далі.
Вранці воїн йшов зі скіту по дворядній дорозі, яка мала розмітку - сплошну лінію розділення на всьому протязі - півтора кілометри. По тій дорозі за 20 хвилин проїхали два велосипедиста, три і один джип...
Підходячи до кладовища, назустріч Паладіну подув сильний вітер і вибігла жінка, яка хапала щось по дорозі. На
Паладіна налетіла хмара папірових грошей. Той вирішив допомогти і включився у збирання грошей. Коли віддавав гроші жіночці, спитав:
- То що, назбирали милостині, - бо всі були дрібними купюрами ?
Та розсміялася і пішла назад по дорозі.
Позаду себе побачив 10 гривень. Пішов та підняв, і поніс їй віддати.
Але коли він вивернув за кут паркану, то побачив, що та жінка віддає грощі тому товстуну, і каже, що полетіло звідси, коли клала туди гроші. Товстун сказав, що перерахує.
Рахуй, подумав Паладін та пішов собі далі. Туди, куди йшов собі.
Знайшов розсипані чітки. Визбирав усі бусинки і скельця. Хтозна, може то теж подарунок неба?

 

Містичне завдання - 12
Одним із завдань Паладіна було розшукати сувій, в якому повинний бути план почергового настикання на чотири печатки на Троїцькому храмі, щоб відкрився портал до містичного міста, де треба знешкодити коваля і забрати у нього кувалду, ще й ногу Вірта та звільнити декого.
Сувій був знайдений, але він виявився зашифрований. Тому шлях тепер на пошуки шифру.
Невідомо, що з тих печаток може вискочити. Можуть чорти чи химери якісь енергетичні...
Сувій представляє соою тайнопис, викладений із цеглин, образуя різні малюнки. Майже все було промальовано. А ще з правої сторони "Спаса нерукотворного" Є врата вогняні із зображенням Богородиці з Ісусом, під врата напис:
"Непроходимая врата, тайно запечатанная,
Благословенная Богородица Дева
прими моления наше и принеси твоему Сыну и Богу
да спасет тобою души наши"
Тема зодчего Щусева та Рериха, які разом створили цей храму 1911 році з приводу 300-ліття родини Романових дуже не проста.
Один тип розказував комусь,що все це створив Щусев, це навіит той, що спроєктував мавзолей Леніну. А про Рериха - ні-гу-гу...
Не люблять його за містику, хоча вся релігія - є містика, бо ніхто ще не довів її реальність.Одна людина сказала мені- "Багато професорів вивчали Рериха, та не зрозуміли.Тому його записали до єретиков"
Краше не скажеш...
Що не зрозуміло - то не правильно.
Той шлях довів воїна до одного цікавого місця. У нього аж подих перехопило і він почав дихати, неначе породилля перед родами. Сказав: "Та, ні...." Потім розсміявся, сів перепочити та перекусити.
Дві колони стояли, як було написано. Неймовірно. Всіходять - та хто ж думає про те, чого вони там стоять?
Все життя тут мріяв побути. Але ось мрія здійснилася. І не тільки здійснилася, а ще й перевершила мрії Паладіна.

 

Містичне завдання - 12/2
Про Рериха.
Паладін поважає того старика. Ще багато невідомого залишив нам Микола Клонстантинович, але всьому свій час.
У Гусева "141 предвидение" є про старика, до якого зросте інтерес, після того, як його забудуть, але його учень поверне йому належне, та стане більше свого вчителя.
Три частини "Цветов Мории" уже розшифровані, залишилося оповідання про добру Лакшмі та її злу сестру, а також "Наставления ловцу, входящему в лес".
Про сестер багато писали, навіть Нострадамус і його переклад у Гусева - у нього є дві дами. То буде ще та історія...
А про ловця - то взагалі .... Красномовно, просто всім не те говорять, що там написано. Звіролов тепер знає що робити.
Паладіна вразив новий "Собор Преображения Господнего", який будується в Почаївській Лаврі. То величний собор. Але як діснейленд - багаторізнокольоровий, що аж... Немає слыв. А якщо і є, то утримаюся. Все ж таки не клуб...
До його облаштування решти мозаїк, полу та позолочення іконостасу не більше 1,5- 2 роки. Так, десь після жовтня 2019 року.
Один гід розказував, що в Ізраїлі - перший Єрусалим, бо там ступав Ісус, а другим вважається - Почаїв, бо там ступала нога Богородиці. Храм...

"Совпадение? - Не думаю..."(с)

 

Фонтан-пророцтво - 13.
Сьогодні побачив фонтан цікавий під горою Короля. Вода правда не фонтанувала і скоріше за все, вже давно, але мені сподобався сам задум. Символічно... Хоча Паладін бачив і інші схожі фонтани, але там богатир мечем вбиває змія, але в цьому міста - то супер.
Скан малюнка не оброблений, бо тут кожний клуб свої прибамбаси має, могли б і опрацювати, а то гиркають на воїни світла, наче то вони йому платять гроші. Вставив так, як дали. То так перемалював. Як вийшло ))

Не виходить вірші дописати. Все в турботах про хліб насущний та кришу над головою. Але Паладін повністю віддався волі небес і отримує допомогу, хоч і не відразу. Але треба бути щирим та не пихатим, і все буде лади.
Декілька днів перебував під крилом жіночого монастиря. В останню мить рукою неба до сумного Паладіна надійшла допомога і отримав дозвіл на послушнічество. Дуже вдячний всім . Відпочив, поїв та попрацював на славу. Навіть заробив подяку моральну і матеріальну. А то робив все життя, наче для родини, а гризли-гризли, поки не перегризли.((
Заклав маяк на майбутнє.
Знову в дорозі...

 

Початок шляху.
Ввечері ще не знав, куди подітися, але коли приліг вже, то привидівся Почаїв, як колись і відчував і писав, що туди прийдеться поїхати.
Давно вже не їздив, хоча не раз поривався туди поїхати, а то й взагалв там лишитися. Бо життя втрачало сенс, якби я не намагався його відновлювати. Все поверталося назад, бо знову висихали сльози , та не цього разу...
Шлях лежав через Дубно.
Нічого нового не побачив. Крім бутиків пластикових та декілька церков. А то ісе ще з радянських часів та за Польщі побудовано.
Наче повернувся на 30 років назад ))
Навіть безкоштовний громадський туалет залишили, мабуть як пам'ятник, з якого несе на 10 метрів навколо сморідом. Кременець не краще. На в'їзді 0 купа сміття, сміттезвалище неконтрольоавне
Автовокзал...
Крім самої будівлі мабуть нічого не ремонтувалося.
Розклад рейсів - в одну точку можна доїхати різними шляхами, але всі збиті в купу, та ще й в купі по суботах та неділях. Щось вияснити - то краще не питати.
Питаю:
- Камера схову є?
- Он тут, ставте, в кутку... (Де всі ходять, кому не ліньки) Вартує - 7 гривень.
- Ні, кажу, не залишу...
Почаїв теж не оновлювався. Тільки Лавра добудовується - Собор Преображенія Господнього. А тешта мвста мабуть, вичікує кінця світу. ащо взагалі щось робити, якщо завстра кінець?
Бомжі на пляшку просять, інваліди милостиню під передзвін дзвонів Почаївської Лаври.

 

Паладін: шлях світла
10 Святі місця - Данилова гора.

 

Паладін: шлях світла.
13 Вздовж Вілії, але назустріч