Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

ОК, придёт Шрек и скажет, ответили Вы ему, или таки нет :D :D Может, ему инфа о средней продолжительности жизни человека, не задающего лишних вопросов, покажется нормальным объяснением "молчка"...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

А пока я Вам отвечу... вдруг я неправ оказался насчет Вас.
Невстранец, родину, как и мать - не выбирают. Я уверен, что ей (дочери) было бы лучше за бугром. Да вот не хочется уродовать ребенка "их" цивилизацией.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Как я Вас понимаю......

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Я до речі не хотів своїми словами спричинити будь-який душевний чи моральний дискомфорт тим форумчанам, які проживають зараз за кордоном і там виховують своїх дітей. Вибачте якщо щось не так.
Але я справді в останню чергу хотів би, щоб моя донька виросла у США, і там навчалась. Ситий шлунок на жаль, - це єдина їхня перевага.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Знаєте, а я саме через свого малого тут лишатися не хочу. Не хочу, щоб моя дитина тут виховувалася.
Крім того, мені в Україні було добре. Не дуже добре, але й не погано. Мого патріотизму цілком вистачало, щоб не нарікати. І тверезості мислення.
Сюди народ їде по гроші. А я заради грошей не живу. І не буду.
Тут народ взагалі приїжджає і навіть мови не вчить. Працюють все життя прибиральницями (якщо жінки)... І ні слова англійською! То ж важко повірити!
В мене з англійською проблем немає, роботу знайти нормальну теж змогла, але осідати тут не хочу все одно. Але тут про то тихо мовчу, бо ніхто не розуміє.
Добре, хоч батьки не агітують тут лишатися.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Шрек, про 200 років я загнув, перепрошую, помилився... Звичайно не 200, які 200?! Напевно 250-300. Чому? Тому що Рос... :D нєа, спокійно-спокійно, братани на другому місці... На першому місці ми, українці. Бідній Україні з таким народом і ворогів не треба.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

І мене пробиває іноді.. Але більше сумую за тим чого вже нема

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

І мені в Україні непогано Але краще ніж де-інде. Всюди добре, але вдома і стіни лікують. Яка б небула мертва після трансатлантичних перельоьів, в той ж день іду до мами в гості. Так можу тижнями не навідуватися. Тут пісня московська в голову прилізла - єду я на родіну, пусть крічат уродіна, а она нам нравітса.. Хоч і московська, але правда.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Одна калина за вікном,
Одна родина за столом,
і Україна - бо в нас іншої нема.

(так здається? От пригадала собі слова тієї пісні, та не знаю чи правильно, бо давно вже не чула її).

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

У мене було купа коліжанок, які лише й мріяли, аби виїхати і на Україну наплювати. Не розумію я таких і все.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Хм. Привіт. Воно от, коли гармонії в душі нема, то погано всюди, а коли є, - то всюди і добре. У мене буває ностальгія за Англією початку минулого століття... і довоєнним Парижем... оці круасани з кавою на розі і я така богемна працюю в магазині капелюшків... Ах, пробило на одкровення - обожнюю капелюшки!

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

П.С. Насправді, часом бере зло. Таке тихе зло. За згаяний країною час. Ви не зіпсуєте дитині майбутнє виховуючи її в Штатах, Канаді, Іспанії. Не зіпсуєте, виховуючи в Україні. Тут справа в іншому.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Понимаю. Но это исправить дешевле и проще, чем ностальгию по Родине. Достаточно лишь перечитать наиболее "вкусные" из книг, по которым Вы составили впечатление об Англии начала прошлого столетия и о довоенном Париже, и Вы снова окажетесь там. Что характерно - именно в той самой обстановке, по которой ностальгируете (ничего "там" не изменилось, не понастроили МакДональдсов, не заасфальтировали брусчатку, мало автомобилей, не понаехали соотечественники...)

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Знаєте, колись Оля мені сказала, що її тягне туди, де лишилися її родина, діти, друзі. От і в мене так.

Оттава взагалі дуже погане місто до життя. Це говорять всі, хто лиш сюди перебирається. Усі тут поступово черствіють, бо пробитися до людей через шкляну стіну, яку вони навколо себе збудували, неможливо. І поступово всі новоприбулі стають такими ж черствими та неуважними до інших, як ті інші були, коли новоприбулі ще були новоприбулими... Люди тут холодні і неговіркі як риби. Вони не імпрезують. О 21 місто вимирає. О цій годині майже усе місто спить. Якщо ви хочете щось у когось позичити чи віддати, чи позичити комусь, ви повинні зробити це найпізніше о 20, бо далі усі йдуть спати. І якщо ви домовлятиметеся із кимось про зустріч, то причина має бути справді вагомою. До вас прийдуть у гості, якщо ви скажете, що щось святкуєте. Тоді зроджується дивне нездорове бажання святкувати дні народження тих, хто лишився в Україні, але не святкувати своє... Вам доведеться теленофонувати разів із 10, аби ОДИН раз піти разом із знайомими, котрі також мають дітей, у парк.
Якщо ви приїдете сюди, то навряд чи хтось вам допоможе. Ви не отримаєте жодної корисної інформації, поради, вказівки. Вам доведеться усе проходити, розвідувати, досвідчувати самим. І коли через рік ви почнете ділитися інформацією з іншими, новоприбулі будуть вам безмірно вдячні, а місцеві, широко розкривши очі, дивуватимуться, що ви знайшли щось таке у їхньому місті. Невже воно все і справді тут є? І невже хтось цим користується...
Люди тут мають по 2-3 дітей. І здається, саме для того, щоби могти цілковито замкнутися у своєму світі, зробитися самодостатніми... Правильно, тоді світ стає дивовижно стабільним, ніщо не може його порушити, зворухобити. Жодна дискусія, жодна зустріч, жодна розмова... Усе навколо стає таким дивним, пластмасовим, ватяним, паперовим, усміхненим, привітним, але таким до болю штучним...
Як добре, що нині паде сніг і ховає усе чорне, сіре... І світ стає схожим на казку. Забудь, що тебе щось хвилює, все добре, все біле... і холодне.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

А мене теж інколи ностальгія за рідними і Львовом пробиває.:o Але мені легше: лише Німеччину і Польщу переїхав - і вже дома. І чим ближче до наших митниць, тим швидше в мене зникає ностальгія. Одного разу їхав машиною з синочком додому. То на Краківцю мене протримали тоді 5 ГОДИН!!! Причому я був сам з 2-РІЧНОЮ ДИТИНОЮ!!! :eek: Завбачливо мав всі документи з собою, дозвіл від жінки нотаріальний, різні свідоцтва про одруження-народження...
Ну і, як правило, одного тижня мені вистачає: за цей час застілля вухами лізе, ностальгія за Батьківщиною зникає в перші ж дні. Особливо, коли вирішую якісь навіть найменші організаційні проблеми, які виникають так чи інакше постійно. Декларації, авто на чужих номерах, паспорти, дозволи, заяви і так далі і так далі... У нас дістати якусь, приміром, копійчану довідку з ЖЕКу чи ВВіРу вартує набагато більше зусиль і часу, ніж тут поставити машину на облік, пройти техогляд чи "вибити" з молодіжної контори няню для сина. Тому під кінець відпустки вже дуже хочемо назад, і я і дружина. Хоча, правду сказати, при виїзді з України трошки сумно, далі за Краковом сум, як правило, зникає, а при в`їзді в Німецію навіть якось радісно робиться.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ой, почитала я всіх вас тут і ось що хочу сказати.

Лілю, я Вас розумію! Ви не приїхали до Канади на постійно, а мало не з примусу, тому Ви там, як на каторзі!
Я не розумію тих, хто спить і бачить, щоб покинути ту остогидлу (як їм здається) країну і поскоріше втікти! Ми виїхали ще в 1992 році. В мене ніколи не було ностальгії якоїсь депресивної, бо я виїхала в тяжкий час, коли моїй дитині не було де "Малиша" купити, хоч і гроші були. Чоловік їздив до Польщі привозив, тому я потрапила відразу ніби в рай! До того невдовзі переїхала вся наша сім"я. Ні за ким дуже близьким не доводилося скучати, хіба що за друзями і дальшою родиною. Ну і за землею, яка мене виростила. Але скоро я почала часто відвідувати Україну з лікувальними і бізнесовими цілями, тому все надолужила.
Коли приїжджаю в Україну, то від сили трьох тижнів мені вистачає повністю. То з врахуванням того, що я нікому не надоїдаю, а живу в свої хаті.

Моє серце вже більше тут! Що пороблю?

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

А я не збираюся Україну відвідувати, я зираюся туди ПОВЕРНУТИСЯ. Мені в тому плані легше. І застіллю не буде причини.

Олю, знаєте, я з острахом думаю, що раптом Роман подумає, що може, нам тут легше буде. Я живу так, що навіть на календар не дивлюся. А як дивлюся, то не задумуючись. Бо як подумаю чкільки ще чекати, то аж вити хочеться... І все таке ще більше чуже робиться...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Про митниці ну чиста правда І чим провінційніше місто де аеропорт чи перехід тим тяжче

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ностальгія має чотири основні стадії. Відповідно до стадії проходження й дописи... Хто ці стадії вже пройшов, той любить весь світ. До смерті. А перед смертю до нього приходить осяяння (мені так думається), що не варто було нікуди їхати...
... а може все й не так...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Правду написалисьте, Самойловичу!
У нас тут багато теж таких можна спостерігати! Бо людей багато понаїжджало звідусіль. Особливо мені їх в магазині часто вислуховувати доводиться! Все їм не таке! І хліб ватяний, і білочки сірі, і хати дерев"яні (а там вони мали камениці :D ), і американці тупі - одним словом
каторга! А я їм одне-єдине запитання даю: "Хто вас сюди кликав?Вас сюди що, етапом везли?" Я би на місці Америки безкоштовний білет таким купувала назад і штамп в паспорті ставила "Без права повернення!" :cool:
А то їдуть назад, наїдяться української, російської, білоруської дійсності і назад вертаються. Нє, щоби поїхати спокійно, раз така ностальгія пробиває, "вилікуватися" і тоді побачити, де тобі краще. А то приїжджають туди , статті до газет пишуть, а потім з псячими очима повертаються назад, щоб мав народ з чого сміятися....:D