Ментальність галичан

Хочу поділитися своїми спостереженнями відносно якостей галичан як людей так і громадян. В чомусь самокритично, але об'єктивний погляд на недоліки допомагає їх позбутися. Отже:

Галичани щиро віруючі і духовно багаті люди. І Різдво, І Великдень на Західній Україні - це воістину свято християнського духу, це особлива атмосфера і незабутні враження. Галичанин дійсно переживає кожен раз заново і народження Христа і воскресіння його, а не використовує вихідні і святкові дні для лежання під столом у безпамятстві, до чого заохочують радянські свята. Крім того галичани уважно ставляться не тільки до святкувань, а й до сповіді і інших таїнств. Це робить їх сутність більш просвітленю на відміну від жителів регіонів України, розтоптаних комуністичним атеїзмом - на Галичині можна спокійно говорити з кожною бабусею тоді як київські пенсіонерки не тільки психологічні вампіри, а ще й озлоблені на весь світ.

Галичани тонко відчувають, багато розуміють без зайвих слів, більшість своєї історії вони знаходились під впливом європейської культури, звідси в них європейські цінності.

Галичани мають комплекс меншовартості по відношенню до Великої України (поїздка на Вінничину чи Київщину - подія), не кажучи вже про більш заможних сусідів. При цьому мають дуже сильну схильність до, скажем так, самоасиміляції. Це непереборний потяг розчинитися у корінному населенні і загубитися - в Москві намагаються виглядати москвичами, у Варшаві злитися з поляками. Навіть маючи надзвичайно потужну діаспору в Канаді, українці-галичани не спромоглися чимось заявити про себе. Для прикладу - хто не чув про італійську діаспору в США чи діаспору кавказців взагалі будь-де. Взагалі важко за кордоном впізнати українця-галичанина доки він сам не захоче виявити себе. Якщо росіянина в любій точці планети видно за кілометр і любій точці планети незнайомі росіяни миттєво знайдуть спільну мову, побратаються і будуть стояти один за одного горою, то галичани тільки косо поглянуть на одного без зайвих емоцій, так як люблять і вміють тримати незнайомих на відстані.

Галичанин живе в клановій структурі, в орбіті численних вуйків, стрийків, кумів, сватів і "колєг" (половину з яких звати Славко), до незнайомих людей ставиться стримано, хоча підкреслено вічливо. Тут приходить на думку порівняння з близькими сусідами галичан - гуцулами, які незнайомій людині ладні віддати останню сорочку (через що власне відпочинок у Космачі чи Шешорах набагато приємніший за Славське і Сколе, при чому галичани ще й відчутно прижимистіші).

Існування галичанина зав'язане на селі і в нього відповідно селянське мислення - «на хлопський розум». В п'ятницю обласні центри на третину пустіють, люди розїжджаються по області для того щоб в понеділок знову наповнитися жителями сіл і містечок, затарених бульбою, буряком, цибулею, яйцями, молоком і всім, що допомагає виживати в західноукраїнському неіндустріальному місті. В основній масі це й формує думки галичанина - його голова дуже рідко зайнята новими технологіями, злиттям-поглинанням корпорацій чи постпродакшеном, все більше євроремонтом, базаром і більше всього родиною. Не знаю як правильно назвати це, чи інтровертність, чи просто провінційна забитість, а можливо це одне й те ж. Галичанин воліє віддати лідерство в бізнесі та інноваціях більш підприємливим некорінним мешканцям, а собі відійти на задній план щоб спокійно займатися власними проблемами.

На ринку праці Галичини не існує таких професій як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя - там проста робота - шофер, будівельник, медсестра, продавець. Максимум, про що може мріяти галичанин з вищою освітою в рідному місті - це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків. Деколи трапляються клоуни і шоумени, проте вони в русифікованому середовищі стають банальними і безпринципними (Віктор Павлик, Андрій Кузьменко, Юрій Горбунов, Сергій Притула). Хоча останнім часом львівяни дали про себе знати як розробники програмного забезпечення.

В цілому по країні багато українців не працюють, а «підробляють», а галичани мають ще інше визначення – вони «ЗАробляють». Поскільки на Галичині з 90-их років оплачуваної роботи як кіт наплакав, то галичанин їде за кордон і розказує потім що «В Чехії можна заробляти», або «В Польщі я заробляв нормальну зарплату». Це визначення не означає власне роботу як таку(в якій себе можна реалізувати чи отримувати задоволення), це строк, який відбувається від дзвінка до дзвінка.

Галичина багато разів була розмінною монетою у переділі сфер впливу декількох імперій - починаючи з Золотої Орди, закінчуючи Ордою Червоною . Це не могло не залишити відбитку на свідомості галичан. У комусь грає частка польського гонору, хтось тримає портрет Франца-Йосифа, хтось носить квіти на останні пам'ятники вождю пролетаріту. Ідеологічна мясорубка зробила свою справу - галичани досить роздроблені у баченні і підтримці національної ідеї, серед них і було і є багато зрадників (при чому поняття зради кожен теж трактує по-своєму). З такого тіста важко спекти хороший хліб, тому на Західній Україні існує з десяток політичних партій, що ділять між собою її примхливих виборців, в той час як решту території України об'єднує одна єдина потужна сила.

А взагалі не зважаючи на все, столиця Галичини Львів - це душа України, як Київ - це її серце і звичайно тіло було б мертвим без душі. Галичина з її людьми - це якір, що утримує корабель "Україна" в течії, яка завжди готова підхопити його і понести в безмежні простори Азії.

 

Я б не сказав, що всі галичани такі привітні і дружелюбні. У нас багато, хто був в Галичині, кажуть, що люди там озлоблені. І я там теж був і бачив таке. А ще я бачив так: молодь спивається і каже підемо завтра до церкви та й причастимось. Священник нам простить гріхи...
В Одесі чи Києві люди культурніші. Тебе вічливо обслужать в установах, магазинах, а не будуть кидатися як скажені.

 

Вы забыли упомянуть про скромность галичан, шановный.

 

Просто треба ходи у відповідні заклади!
Ось я на пл.Ринок побачив магазин з одягом, ну больно хотів подивитись, взявсь міряти костюми, довго продавцю голову морочив, потім дойшов до осінніх пальт, ну корч, і нічого не купив)
І ніхто мене не послав....
Треба просто ходити у нормальні магазини і кафе, де нормальних людей беруть!
а якшо йти в мєсну кнайпу, то чого Ви чекали?

 

Це - 100%

А чому?

 

Ну, бо галичани то майже ґурале....

А бачив хтось колись ґураля космонавта

 

А де написано що вони привітні і дружелюбні? Написано що вміють тримати незнайомих на відстані. Про Київ і Одесу ви звичайно погарячкували. Проте кожен бачить те що хоче бачити.

Перечитайте іще раз і зробите висновок. Аграрний регіон.

 

Та ви що?

А Шуфрич і Вакарчук хіба не галичани?

 

Шуфрич і не галичанин, і не великий. Та й політиком це важко назвати...

 

Просто у нас поняття культури різне. Для мене культура - це чемне відношення людей один до одного, з повагою. І вобщє галичани ментально відрізняються від українців.

---------- Додано в 10:16 ---------- Попередній допис був написаний в 10:04 ----------

 

Маєте на увазі,від малоросів?
Чи новоросів?
Чи недоросів?
Відрізняються,звичайно...

 

Від усіх. Даже од чернівчан.

 

Шуфрич навіть не лемко.

 

Лемки точно уж не галичани.

---------- Додано в 11:24 ---------- Попередній допис був написаний в 11:22 ----------

прівєєєєєєєт. а ваша фаміііііііііілія не підкостееееееельний?

Галичани не рускі. Бо рускі говорят по рускі. Не малороси, бо малороси говорять по-руські. Напевно вони естооооонці. А чьо, дуже похоже.

 

А хто вони ...?

 

Шуфрич закарпатський словак.

А на цій тезі я хотів би зупинитися, поставивши Брацлавчанину за неї мінус, кого він називає в даному випадку "українцями", він здається з Вінничини, невже Вінничина в нас еталон українськості?

Не так давно йшла суперечка з однією краматорською дамочкою, яку доля у Львові обділила і вона поїхала назад додому і ще крім неї там хтось дуже прозрівав, коли я написав що "Кожен народ живе в різних умовах і це формує характер". При чому сама вона перед тим писала буквально наступне: "...они (львівяни) не плохие, просто они другие...".

Брацлавчанин рахує що галичани інакші, я галичанин рахую що поліщуки, буковинці і закарпатці теж інакші, а про різницю між українцями і росіянами-українцями вже стільки наговорили, що 200-томну десертацію можна зробити. Кияни взагалі здивовано кліпають очима - для них усе відкриття і екзотика: "А что собстно происходит?". Так давайте вже може не будем обманювати самі себе, я вже говорив про це в темі про розділ України, в чому тоді підгрунтя твердження про те що ми, українці, єдині? В кожного своя хата скраю, ніхто нічого не знає.

 

Русіни. "Я бил русін і буду".

---------- Додано в 11:58 ---------- Попередній допис був написаний в 11:44 ----------

Київщина, Черкащина, Віниччина, Полтавщина - це еталон українськості.

 

))))))
Коли? При Котляревському були? Чи ви маєте на увазі Полтавщину як батьківщину Сердючки? Там її гопанки уже народні, вдягають віночки і ставлять хореографію.