Літургіка року

Нині читалося: Єв. – Лк. 6,31-36 - Про любов до ворогів наших.
Думки під час проповіді зачепились за слова: "хто є найбільшим ворогом людини?"
Адже ж є так, що найбільшим ворогом людини є ... власне сама людина. Важко полюбити ворога в собі... а звідси і себе важко полюбити. Варто прийняти свої недосконалості, визнати і прийняти, бо тоді можливим стане щось змінити, тому що любимо інших - як самих себе...

 

Сьогодні читається такий уривок Євангеліє, що навіть не варто коментувати.
Я процитую його, щоб просто перечитати і подумати:

 

День Всіх Святих і день молитвеної памяті усіх померлих.
Помилуй Боже? усіх спочилих!

 

http://www.youtube.com/watch?v=5_5VQz3pSCg

 

Хресна Дорога!
​

18 березня( ця неділя) о 15.00 від Церкви св.Арх. Михайїла ( студити)початок і Собор св. Юра - закінчення.​

 

Квітна неділя



Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гимни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гимн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій

Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані передані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Єврейський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в'їздом до Єрусалиму довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: "І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: "Хто це такий?" Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї" (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду єврейською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп'яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: "Осанна", — за кілька днів кричатимуть: "Розпни".
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення.
Ю.Катрій "Пізнай свій обряд"

Принагідно - уривок з книги протоієрея О.Шмемана "Великий Піст", або чому урочистий в"їзд Спасителя в Єрусалим відбувається сьогодні, днесь....

 

Сьогожні наш священник у церкві організував так, що у святилищі замість баськи була пальмова гілка і це, я вам скажу, було дисить велично і симпатично.

 

чомусь згадав прочитану книгу "Афонський пройдисвіт" ))), але то так, не по темі

 

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії​

[/URL]


Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба — день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.

Один з великих празників, що стоїть на початку нашого цер*ковного року це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богомате*ринство Пречистої Діви Марії, з якої "засіяло Сонце Правди, Хрис*тос Бог наш". Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах: "Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії". На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?

ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Бого*родиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.
Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пре*святої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Иоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Иоаким і Анна. Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.

У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були ма*єтні, але відзначалися великою праведністю та жертвенною лю*бов'ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три части*ни: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність уважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.

Прихід на світ тієї, що мала бути Божою Матір'ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: "Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки". А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: "День Різдва Бого*родиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість".
джерело

 

Воздвиження Всечесного Хреста


​

Римо-катол.: 14 вересня (свято)
Греко-катол.: 27 вересня

"Почитання святого Господнього хреста, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні про святий хрест, — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка... Знак святого хреста, роблений на собі, це один з найстарших звичаїв християн".
Святий хрест це вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних, символ Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасення, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь святому хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак святого хреста, ми кожного разу визнаємо свою віру в нашого Спасителя.

Юдейська традиція не знала такого способу покарання. Хрест як історичний факт виник за Александра Янная (103-76 до н.е.), юдейського царя з роду Хасмонеїв, який таким чином розправився з повсталими фарисеями. Він запозичив цей вид покарання від римлян (які взяли її у фінікійців та персів). Яннай «розібрався» зі «своїми»; натомість у Римській імперії ця кара не застосовувалася до її громадян – була надто жорстока й ганебна. Рим захищав «своїх» навіть у цьому. По смерті Спасителя хрест швидко «вийшов з ужитку» як спосіб покарання. Він немовби виконав свою функцію, ставши відтоді символом відкупительної смерті Сина Божого, і з ганебного знаку перетворився на знак спасіння.
Складні умови розвитку християнства в перші три століття означали як сильну ревність віри, так і сильні переслідування, молитви по потаємних місцях і приховування різних святих речей від стороннього ока. Тільки християнська імператриця Єлена близько 320 року дала розпорядження відшукати хрест; за переказом, зі знайдених хрестів один був визначений як Істинний, бо померлий чоловік воскрес, коли його тіло поклали на це дерево.

День знайдення хрестів – 14 вересня – став днем свята Воздвиження Хреста Господнього, символом тріумфу життя над смертю, віри над переслідуваннями, торжества Бога над усіма ворогами.
Саме ж дерево хреста не завжди перебувало у спокої та вшануванні: 614 року перси, яких вів цар Хозрой (Хосру Парвіз – «переможець»), напали на Святу Землю, поруйнували базиліки Гробу Господнього та Воскресіння, а знаючи, яку цінність становить хрест Ісуса для християн усього світу, забрали його з собою. Святиня повернулася 628 року, як одна з умов мирного договору, укладеного імператором Іраклієм, який переміг Хозроя в битві.
Недоброзичливці Церкви інколи кажуть, що якби зібрати докупи всі часточки Хреста Господнього, розіслані по світу, то назбиралось би на три хрести. Достовірність деяких часточок стало справді важко з’ясувати з плином часу, оскільки ще за св.Кирила Єрусалимського (†387) шановану реліквію розібрали на частинки й розіслали по храмах. Певною мірою, таке «розсіяння хреста» означає також і його збереження.
Найбільшу за розміром частину Хреста Господнього має на сьогодні храм св.Гудули в Брюсселі (на фото). В Римі зберігається часточка, яку імператори колись носили на грудях під час найбільших урочистостей. Серед скарбів паризької катедри Нотр-Дам є часточка Хреста, подарована колись польською королевою Анною Гонзага. У Польщі серед усіх храмів найбільша частка Хреста знаходиться в костелі домініканців у Любліні. В Україні теж є реліквії Хреста Господнього, наприклад, у парафії Воздвиження Святого Хреста в Києві, на Святошині.

Для християн Хрест Ісуса завжди був вівтарем, на якому Син Божий приніс Богу Отцю в жертву самого себе заради відкуплення світу. Серед святих було чимало таких, хто мав особливу побожність до Хреста Спасителя; декому Бог навіть дарував участь у спасительному стражданні Ісуса, даючи стигмати. Серед них – як чоловіки, так і жінки, як священики, так і миряни. Любов до Господа і участь у Його Хресті не застережена виключно для якогось одного стану, бо всі ми «у смерть Його охрестилися».

джерело

 

Собор Святого Архистратига Михаїла

​

Свята Церква, пам'ятаючи про велике значення ангелів для Божої слави і нашого спасення, в мозаїці церковного року залишила окреме місце і на почитання ангелів. Тут на першому місці стоїть празник Собор святого архистратига Михаїла та инших безтілесних сил. Для заохочення до більшого почитання ангелів скажемо дещо про їхній культ, про мету цього празника та його духовне значення для нас.

Перш ніж Господь Бог схотів створити людину, Він спочатку створив ангелів. Це невидимі, безсмертні, дуже досконалі і чисті духи, які мають бистрий розум і свобідну волю, їхня кількість безмірно велика. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де "тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (7, 10). А святий Йоан Богослов у Книзі Одкровення каже: "Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола, і істот і старших; і було число їх — множини множин і тисячі тисяч" (5, 11). Сам Ісус Христос говорить у святому Євангелії про легіони ангелів (Мт. 26, 53).
Від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (V ст. ) в Церкві започатковано звичай ділити всіх ангелів на три чини, по три хори кожний, тобто разом дев'ять ангельських хорів: серафими, херувими і престоли; господства, власти і сили; начала, архангели й ангели.

Господь Бог після створення ангелів схотів їх випробувати й тоді велика частина їх збунтувалася проти Нього. Святий Йоан Богослов говорить про війну на небі (Од. 12, 7). На чолі добрих ангелів став архангел Михаїл і переміг Люципера і його ангелів. Через це свята Церква, коли почитає ангелів, то ставить святого архангела Михаїла на першому місці.
Святі ангели мають подвійне завдання: щодо Господа Бога і людей. Головне завдання ангелів у небі — це вічно прославляти Господа Бога. Пророк Ісая бачив у видінні, як серафими в небі взивали: "Свят, свят, свят Господь сил: уся земля повна його слави" (6, 3). У святій Літургії є кілька уривків, де сказано про це почесне завдання ангелів. "Владико, Господи Боже наш, — каже молитва малого входу, — що установив на небі чини і воїнства ангелів і архангелів на служіння Твоєї слави... ". У молитві під час тропарів священик молиться: "Боже святий, що в Святих перебуваєш. Тебе трисвятим голосом серафими оспівують і херувими славословлять, і всі небесні сили Тобі поклоняються". Друге завдання ангелів щодо Господа Бога — це ревне і швидке служіння Богові. Слово "ангел" з грецької означає: "посланець, вістун". Тож ангели — це Божі посланці, вістуни. На підтвердження цієї ролі є багато прикладів у Старому й Новому Завітах.

Стосовно людей ангели з волі Божої є нашими опікунами й хоронителями. У 90 псалмі сказано: "Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах" (стих 11). Ангелів, завданням яких є охорона людей, звемо ангелами-хоронителями. Святі Отці Церкви вчать, що кожна людина має свого ангела-хоронителя. Святий Василій Великий каже: "Ніхто цього не заперечить, що кожний вірний має свого ангела" (Проти Евномія З, 1). Подібне говорить і святий Йоан Золотоустий: "Кожний з нас має ангела" (Бесіда. 26 на Ді. 12, 1-3). У просительній єктенії святої Літургії просимо в Бога про ангела-опікуна: "Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просім". На основі Святого Письма святі Отці вчать, що не тільки кожна людина, але й кожна громада, Церква й нарід мають свого ангела-хоронителя.
З усього того, що вище сказано, стає зрозуміло, чому свята Церква плекає культ ангелів, та чому вони займають особливе місце в нашому церковному році і богослуженнях. Почитання ангелів у Східній Церкві почалося ще в III столітті, а в IV вже було загальнопоширеним. Про це свідчить храм на честь святого архангела Михаїла, який збудував у передмісті Царгорода цісар Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, відбулось багато чудесних оздоровлень. На святій Літургії під час проскомидії наша Церква приписує ставити окрему частину просфори на честь "Чесних небесних сил безплотних". У службах нашого октоїха ангелам присвячений понеділок, перший день тижня, мабуть, тому, що ангели — це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче до Божого престола.

Празник на честь святого архангела Михаїла та інших безтілесних сил був встановлений у IV ст. Цей празник зветься собором через те, що цього дня Церква празнує собор-зібрання усіх безтілесних сил разом зі святим архангелом Михаїлом, а також собор-зібрання людей на землі, щоб прославити небесні сили.

Собор Святого Архистратига Михаїла - Пізнай свій обряд

 

У християн східного обряду сьогодні починається Різдвяний піст​

Великі християнські свята завжди супроводжуються передсвятковим постом. В кінці року є довгий піст перед празником Христового Різдва. В українських православних і греко-католиків він розпочинається 28 листопада (за новим стилем) і триває до 6 січня включно. У римо-католиків він розпочинається 2 грудня і триває до Надвечір'я Різдва за новим стилем, тобто до 24 грудня.

Різдво Христове, як і свято Воскресіння Господнього, належить до найбільших празників у році, тому піст перед Різдвом творився на зразок Пасхального посту і навіть носить назву Чотиридесятниці.
«Колискою» цього посту, як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, є давня Галлія (сьогоднішня Франція). Згадки про підготовчий піст до Христового Різдва на цих територіях сягають V ст. Єпископ Григорій з Тур (+ 594 р.) говорить, що св. Перпетуус, єпископ Турський (+ 491 р.), починаючи від дня св. Мартина (11 листопада) аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II (567 р.) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак — до Англії.

Різдвяний піст на Заході з часом дістає назву «адвенту», що з-латинської означає «прихід», тобто прихід у світ Христа. Спершу слово «адвент» означало сам празник Христового Різдва, а пізніше — почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року.
Якщо на Заході різдвяний піст у VI ст. стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу у цей час він лише починається. Першу згадку про різдвяний піст — від 14 листопада (за ст. стилем) подає Коптійський календар у VIII ст. Іванові Постникові (582-595), Патріархові Царгороду, приписують таке правило: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці — це є піст св. Пилипа (Різдвяний піст — ред.) і піст св. Апостолів Петра й Павла». У ІХ ст. Різдвяний піст стає загальним на усьому Сході.

В Русі в домонгольській добі впродовж року були, окрім пасхального, ще три інші пости. Як розповідає Київський митрополит Георгій у «Білеческім Уставі», ці пости починалися тоді ж, що й сьогодні, лише Успенський піст не був поширеним усюди й був коротший. Митрополит Георгій називає Різдвяний піст Пилипівкою, що означає, що він починався від св. Пилипа, 27 (14) листопада. Під час Пилипівки він приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку: це вживання їжі раз на день без молока і без м'яса, а в суботу й неділю дозволяє вживати рибу. Київський митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею.

У наш час Церква з різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости й залишила їх радше добрій волі вірних. Та це не означає, як наголошує о. Юліан Катрій, що ми не зобов'язані до практики духа жертви, покути й посту. Час посту — це насамперед час очищення душі та приготування особи до відзначення світлого християнського свята, зокрема події приходу у світ Ісуса Христа.
Піст для християн супроводжується частою молитвою та прийняттям Святих Таїн, які повинні бути постійною практикою християн і не в час посту.

Головна мета посту, встановленого ще у ранні століття християнства, – духовне очищення людини. Тому піст – це відмова не тільки від скоромної їжі, але й від гріховних думок, згубних пристрастей і звичок для того, щоб можна було з чистим серцем зустріти свято Різдва. Без молитви і покаяння піст може стати лише дієтою.

РІСУ

 

Введення в Храм Пресвятої Богородиці​

"Пречистий храм Спасів,
прецінна світлиця і Діва;
священний скарб Божої слави,
днесь вводиться в дім Господній"
(Кондак празника).

Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву "Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії". Празник Введення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір'ю Божого Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пре*чистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як дорос*ла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяце*словах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі.

​

І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приводять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: "Ти храм Божий", "храм освященний", "храм, що має вмістити Сина Божого", "храм усіх Царя і престол", "храм живий святої слави Христа Бога нашого", "найсвятіший храм святого Бога нашого", "боговмістимий храм", "храм і палата", "храм, і палата, і живе небо".
Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молоденька, але була зріла духом: "Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста". Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: "Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося" (Стихира вечірні).
Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: "Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість" (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: "Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість".

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимо*лену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: "Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: "Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа".

​

Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину, яку Бог мені дав".

Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.
Де шукати розв'язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія". А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п'ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.


Введення в Храм Пресвятої Богородиці - Пізнай свій обряд

 

Празник Святого Отця Миколая ​

Серед різних празників на честь святих, що їх пам'ять відзначаємо в нашому церковному році, на окрему увагу заслуговує празник святого Миколая. Святого Отця Миколая з давніх-давен наш народ дуже поважав. Не було в нас ні однієї хати на Рідних Землях, у якій би не було ікони святого Миколая. Вона майже завжди видніється обіч намісних ікон у церквах. Наш народ почитає його, наче свого національного святого.

​

1. Культ святого Миколая
Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широкого культу.
Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Цар-городі. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяце*слови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.
На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.
На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича († 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст.

2. Культ мощей святого Миколая
Дуже важливим чинником у поширенні культу святого Миколая, передусім в Італії і на Заході, а також і в нашого народу, було перенесення мощей святого Миколая у кінці XI ст. з Мир Лікійських до міста Барі в південній Італії.
У другій половині XI століття магометани зайняли Малу Азію, а при тому й місцевість, де спочивали мощі святого Миколая. Італійські купці з Барі вважали Миколая за великого святого й опікуна мореплавців. Ведучи торгівлю з Малою Азією, вони вирі*шили викрасти мощі святого Миколая і перевезти їх до Італії. Викрадені мощі святого Миколая прибули до Барі 9 травня 1087 року. Біля мощей відразу почали діятися великі чуда, тому папа Урбан II в 1089 році установив свято перенесення мощей святого Миколая на 9 травня. Три роки пізніше там побудовано величну церкву, у якій покладено його мощі. Місто Барі стало великим і славним місцем відпустів. Після того, як мощі святого Миколая перенесли до Барі, і у нас на Русі-Україні установили празник перенесення мощей на 9 травня. Через це у нас є зимний і теплий Миколай. Запровадження цього празника в нас приписують переяславському митрополитові Єфремові. Йому також приписують опис події перенесення мощей, укладення служби перенесення та акафисту на честь святого Миколая.

Святий Отець Миколай дає нам гарний приклад живої, діяльної та жертвенної любови до Бога і ближнього. Його любов до ближнього загальна, усіх обіймає, повна милосердя і готова допомогти кожній потребі душі й тіла.
Про значення милостині у святого Йоана Золотоустого читаємо: "Милостиня — цариця чеснот. Вона дуже скоро підносить людей у небесні двори. Вона найкраща заступниця. Велике діло милостиня... Вона пробиває повітря, минає місяць, зноситься понад промені сонця і досягає самих небес. Але й там вона не зупиняється, а щобільше, проходить небо, обходить збори ангелів і хори архангелів, і всі вищі сили, і стає перед самим царським престолом... Дай хліб і візьми рай, дай мале і візьми велике, дай смертне і візьми безсмертне, дай тлінне і візьми нетлінне" (Бесіда про покаяння).

Святий Миколай у кожному ближньому бачив самого Ісуса Христа, тому так скоро й жертвенно в кожній потребі спішив йому на поміч. Святе Євангеліє каже, що на страшному суді Господь Бог судитиме нас за діла любови й милосердя. Про це запевняє нас сам Ісус Христос, кажучи: "Істинно, кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили" (Мт. 25, 40).

Празник Святого Отця Миколая - Пізнай свій обряд

 

Празник Зачаття Богородиці Святою Анною​

Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.

​

ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ НА СХОДІ
Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю". У нашій Українській Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду мав офіційну назву "Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії". Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ НА ЗАХОДІ
Десь у X ст. цей празник прийшов зі Сходу до Англії. Під час реформи Англо-Саксонської Церкви за Вільгельма Завойовника (1066-1087) празник скасували, а відтак знову відновили 1125 року.
На Заході празник Зачаття Богородиці святою Анною пройшов велику еволюцію. Святкуючи цей празник, Схід звертає головну увагу на сам чудесний факт зачаття від старих і неплідних батьків, а Захід у цьому празнику почав наголошувати не так на самому факті зачаття, як радше на прикметі того зачаття. Згодом народжується наука про непорочне зачаття Божої Матері, яка вчить, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була вільна від первородного гріха. Богослови XIII ст. багато дискутували стосовно науки про непорочне зачаття, бо одні з них, представником яких є Іван Дунс Скот († 308), захищали цю науку, а инші, за святим Томою Аквінським († 1274), її заперечували. У пізніших часах загал богословів Заходу підтримав Непорочне зачат*тя. Папа Сикст IV у 1476 році встановив празник Непорочного зачаття в Римі, а Климент XI у 1708 році поширив його на всю католицьку Церкву.
Наука про непорочне зачаття Божої Матері найбільше розвинулася за папи Пія IX (1846-1878), який своєю буллою від 8 грудня 1854 року проголосив непорочне зачаття догмою віри. У тій буллі сказано, що "наука, яка вчить, що Пречиста Діва Марія не запля*мована первородним гріхом від першої хвилини свого зачаття через особливу ласку і привілей Всемогутнього Бога з огляду на заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, є Богом об'явлена і тому всі вірні мусять сильно й постійно в неї вірити". Латинська Церква святкує цей празник 8 грудня.


Празник Зачаття Богородиці Святою Анною - Пізнай свій обряд

 

Святе Богоявлення Господнє. Хрещення Господа нашого Ісуса Христа



​

Послання апостола Павла до Тита 2:11-14;3:4-7
11 Бо Божа благодать з'явилася спасенна всім людям 12 і навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, 13 чекаючи блаженної надії і славного з'явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, 14 який віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл. 4 Та коли з'явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, 5 він спас нас не ради діл справедливости, які ми були зробили, але з свого милосердя, купіллю відродження і відновленням Святого Духа, 6 якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спаса, 7 щоб ми, оправдані його благодаттю, стали згідно з надією спадкоємцями життя вічного.

Євангелія від Матея 3:13-17
13 Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; 14 але Йоан спротивлявся йому, кажучи: “Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?” 15 Ісус у відповідь сказав до нього: “Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.” І тоді він залишив його. 16 А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17 І голос пролунав з неба: “Це Син мій любий, що його я вподобав.”

 

Неділя блудного сина​

​

​

Перше послання апостола Павла до Корінтян 6:12-20
12 «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною. 13 «їжа для живота, і живіт для їжі!» Бог же одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14 Бог же і Господа був воскресив - та й нас воскресить своєю силою. 15 Хіба не знаєте, що тіла ваші - члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, - зроблю їх членами блудниці? Хай так не буде! 16 Чи не знаєте, що той, хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо «будуть, - каже, - двоє одним тілом.» 17 Хто ж пристає до Господа, є одним духом. 18 Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, єе поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. 19 Хіба ж не знаєте, що ваше тіло - храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. 20 Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!

Євангелія від Луки 15:11-32
11 Він сказав далі: “В одного чоловіка було два сини. 12 Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13 Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. 14 І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати. 15 Пішов він і найнявся до одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16 І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому. 17 Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18 Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19 Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20 І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21 Тут син сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. 22 А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. 23 Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24 бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились веселитися. 25 А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. 26 Покликав він одного із слуг і спитав, що воно таке було б. 27 Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28 Розгнівався той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29 . А той озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. 30 Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31 Батько ж сказав до нього: Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. 32 А веселитись і радіти треба було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.”

 

Сиропусна неділя
(неділя прощення)​

Послання апостола Павла до Римлян 13:11-14:4
11 Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12 Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13 Як день, - поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; 14 але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей. 1 Слабкого в вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2 Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3 Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує; а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4 Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає; а стоятиме, бо Господь має силу втримати його.

Євангелія від Матея 6:14-21
14 Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. 15 А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. 16 Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. 17 Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, 18 щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. 19 Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. 20 Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. 21 Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.

--------------------------------------
Засіяла Твоя благодать, Господи,
засіяло просвічення душ наших.
Ось час сприятливий, ось час покаяння!
Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла,
щоб, перепливши велике море посту,
ми осягнули тридневне воскресення,
Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,
який спасає наші душі".
(Стихира Вечірні Сиропусної Неділі)

Обряд прощення в Сиропусну неділю
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь з'явилася... ". Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: "... і друг друга обіймім! Промовмо: "Браття", — і тим, що ненавидять нас; простім усе... ". Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес.

Сиропусна неділя. о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці
Хрестопоклінна неділя



​

Послання апостола Павла до Євреїв 4:14-5:6
14 Мавши, отже, великого архиєрея, що вже пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. 15 Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха. 16 Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч. 1 Кожен бо архиєрей, узятий з-поміж людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи; 2 що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений, 3 і тому повинен так за людей, як і за себе самого приносити жертви за гріхи. 4 Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. 5 Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, вона бо від того, який до нього мовив: «Син мій єси, я сьогодні породив тебе.» 6 Як і на іншому місці каже: «Ти - священик навіки за чином Мелхиседека.»

Євангелія від Марка 8:34-9:1
34 І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. 35 Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. 36 Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? 37 Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38 Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами." 1 І сказав їм: "Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності."

Послання апостола Павла до Євреїв 2:11-18
11 Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, 12 коли каже: «Я звіщу ім'я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.» 13 І ще: «Буду надіятись на нього.» Та й: «Ось я і діти, що їх Бог мені дав.» 14 А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, 15 і визволити тих, що їх страх смерти все життя тримав у рабстві. 16 Адже не ангелам іде на допомогу, а потомству Авраама. 17 Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиереєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. 18 Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу.

Євангелія від Луки 1:24-38
24 Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: 25 “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” 26 Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, 27 до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. 28 Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” 29 . Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30 Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31 Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. 32 Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33 і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” 34 А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” 35 Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36 Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37 нічого бо немає неможливого в Бога.” 38 Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.