Історія, якої не знаємо. Чи не хочемо знати?

Штаб нашої бригади був збудований в 1905 році. Казарма дещо пізніше. В клубі була арена для коней, в солдатські їдальні тоді була конюшня. В 2003 році частину розформували і будівлі закинули. Валяться потихеньку. Рятує лиш те, що австріяки будували на совість...

 

View: https://www.youtube.com/watch?v=A6ekEPtA_Yg

 

А на маєш...
Федина - голова лемків

 

900 років античної Греції на Херсонщині: пробиті черепи і винні амфори - BBC News Україна

 

Історія то така історія, шо то капєц...
Свіже про Кука

"Про ідею, час якої настав". Огляд книги "Останній командир УПА" Аліни Понипаляк — Локальна історія

Навіть визначні особистості української історії часто досі маловідомі українцям. Спочатку цьому сприяла совєцька цензура, потім – невміння українських істориків розповідати їхні історії широкій авдиторії. Одним із таких “маловідомих” є Василь Кук. Книжка історикині Аліни Понипаляк, яка вийшла на початку літа у видавництві "Наш формат", – це біографія останнього командира УПА, яка здатна закреслити префікс у слові "маловідомий"

Василь Кук очолив УПА після смерти Романа Шухевича і став її останнім командиром. 1954 року потрапив у радянський полон. Однак його не стратили, а ув’язнили, плануючи використовувати у подальших операціях проти українського підпілля та знецінювання руху опору в діаспорних середовищах.

Помер Василь Кук 2007 року, у 95 років. Переживши поляків, нацистів і радянців, він до кінця зберіг ясний розум. Це полегшило роботу авторці, адже, окрім архівних матеріалів, у праці над біографією головнокомандувача вона послуговувалась і численні спогадами та інтерв’ю, які він залишив.



"Озираючись через майже 70 років, Василь Кук згадував, як помірковані галичани засуджували радикальні методи ОУН і насамперед його крайове й регіональне керівництво, що нібито "ми своїми діями тільки викликали репресії […] що ми своїми діями заганяли молодь у тюрми […]"

Біографія українського генерала у Аліни Понипаляк вийшла найповнішою із досі написаних. У роботі авторка використала не тільки матеріали з архівів КДБ, а й приватні документи Кука та його родини.

Написати біографію упівського командира, очевидно, неможливо без опису повстанської боротьби: переміщень, планувань, методів агітації. Авторка розповідає, як Василь Кук вибудовував мережу ОУН у тодішньому Дніпропетровську, як сприймали повстанців на Східній Україні, про особливості перебування у підпіллі на Волині й Галичині. Також те, як Василь Кук протягмо 1970–1980 років продовжував боротьбу навіть в ув’язненні та які методи проти нього застосовували радянці.

"[…] єдина дитина Василя Кука – син Юрій, який народився ще в підпіллі 1946 року й перебував у батьків Кука до трирічного віку, – ще в 1949-му став заручником органів НКВС. […] Хлопчика під ім’ям "Юрій Чоботар" відправили до сиротинця, намагаючись виховати з нього "зразкову радянську людину", ворога свого батька"

У передмові історик Іван Патриляк натякає на, ймовірно, певні стилістичні недоліки, які властиві дебютним книжкам: “Останній командир УПА” є прем’єрною “пробою пера” молодої дослідниці, з усіма перевагами і недоліками, що випливають з цього статусу". Однак книга написана в достоту вільній манері, авторка намагається не зловживати науковим стилем. Можна, звісно, дискутувати про якість і доцільність у тексті художніх вставок, однак вони справді полегшують читання. А для праці, писаної для широкої авдиторії, – це вкрай важливо.

Книга для тих, хто цікавиться українським поколінням, яке свідомо йшло на смерть заради Незалежності своєї країни.

"Останній командир УПА" Аліни Понипаляк можна купити тут.

 

чув цього діда по радіо... ще здивувався - скільки ж йому років
Головний командир УПА Василь Кук – перед мікрофоном Свободи.

Василь Кук: “У мене немає орденів”. Останнє інтерв’ю з командиром УПА

 

Максим Мирович: Чем на самом деле питались в СССР

 

Хрєнь якась

Не приведи Господи нікому жити в країні а-ля совєтскій союз. Земля йому бетоном.

Але цей Максим Мирович народився 14 травня 1984 року. І він розказує спецу з освітою і практикою роботи в сфері ТПЇ про м"ясо, котлети, сік, рибу і ковбасу совіцкіх часів)))

Нє вєрю! )

 

у різних місцевостях було по-різному мабуть...
ніхто не відміняв людський фактор

 

Справа в тому, що мені довелося в тій іпостасі побувати в різних місцевосцях. Навіть за 1400км одна від одної. І бачити довелося всяке. Але той Максім бреше.

А от людський фактор - такі да. Його і зараз також ніхто не відміняв

 

Хто такий Протасєвич?

 

Опозиціонер який теж закликав не боротися,як Кук
View: https://www.youtube.com/watch?v=Oywq9Co3SNM

 

Історія то така історія...

Для поляків Єремія Вишневецький — лицар без страху й докору. Натомість українці часто таврують його небажаними епітетами: "перевертень", "відступник", "ворог православ’я".
Уявлення наших сучасників про Вишневецького сформувалося переважно на літературних творах. Образи, які створили письменники Генрик Сенкевич та Іван Нечуй-Левицький, виявилися переконливішими за реальні факти.
Тож яким насправді він був?

Єремія Вишневецький. Правда та домисли — Локальна історія

Не дотримався присяги, яку склав матері
Коли помирала княгиня Раїна Вишневецька, її малий син Ярема присягнув сповідувати православ’я. Однак у дорослому віці він зламав обітницю, став католиком, чим накликав на себе біди. Така суть цього міфу.

Сюжет "ламання цієї присяги" був поширеним у Речі Посполитій наприкінці XVI — у першій половині XVII століття. Зазвичай ці історії придумували православні публіцисти, аби втримати масовий перехід руських панів у католицизм, протестантизм або до унійної Церкви. А причин для такого "відступництва" не бракувало — тут і відсталість православної системи освіти, і низький рівень культури духовенства.


Микола Самокиш "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким", 1934 рік
Фото: arthive.com

Кривоніс і Вишневецький справді були затятими ворогами. Та віч-на-віч, тим паче в поєдинку, вони ніколи не зустрічалися. (с)

 

Чому ніхто не знає про князя, котрий розбив перший наступ на Київ московитів?



Нам треба знати і шанувати своїх героїв. Зараз Церква визнає святими лише чотирьох київських князів: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Ольгу Святу та Мстислава Хороброго. Діяльність останнього 200 років замовчувалася, хоча він був канонізований ще в сиву давнину. Ніхто з пересічних громадян нічого не чув про Мстислава Хороброго лише тому, що він розбив перший наступ на Київ предків московитів.

Андрій Боголюбський зібрав у похід велетенське військо у складі суздальців, рязанців та інших, більше за 50 тис. Це — чи не найбільше військо, про яке згадують вітчизняні середньовічні літописи. Суздальці обложили Мстислава Хороброго у Вишгороді. Його військо дев’ять тижнів на мурах і біля міста вело бої з суздальськими нападниками. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. Незабаром у Суздалі Андрія Боголюбського убили змовники, котрі повстали проти його жорстокості.
Церква визнала Мстислава Хороброго, керівника розгрому суздальців, святим. І ще деталь — син Мстислава Хороброго, князь Мстислав Удатний 1216-го в битві на р. Ліпиці розгромив військо володимиро-суздальського князівства. Як пише літопис, суздальський князь і його брат Ярослав, майбутній батько Олександра Невського, тікали в спідній білизні, загнавши семеро коней і залишивши на полі бою все військо. Під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося.

Олександр Палій, ZIK

 

"Нова хата" - жіночий журнал 20-30-х років...

Internet Archive Search: Нова хата журнал

 

Прикольно - я про цей журнал згадував пів-години назад )
Gyppsy, 24 хв. тому
#21

 

я ж тому і виклав сам журнал...
раніше його десь бачив

 

Андрій Іллєнко
2 год ·
Багато часу все робилося для того, щоб в українців склалося стійке уявлення, що наша середньовічна історія завершується у 1240 році, із захопленням Києва ордами Батия.
Потім — три століття невідомо чого, зрештою незрозуміло звідки з’являються козаки і ніби історія відновлює свій хід. На щастя, потихеньку ми відновлюємо свою справжню історію та заповнюємо штучно створені «пробіли» у три століття.
Наприклад, Велике князівство Київське існувало аж до 1470 року, тобто пережило навалу Батия аж на 230 років.
Семен Олелькович — останній великий князь Київський. За його правління Велике князівство Київське поширювало свою владу не лише на сам Київ, а й на сучасне Правобережжя, Сіверщину і Лівобережжя аж до річки Самари. По-суті, його кордони співпадали з кордонами Київської землі часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.
Карбувалася власна монета, було своє військо, яке успішно охороняло кордони, князь тримав резиденцію у київському замку. Так, у Києві був свій замок.
Велике князівство Київське, яке існувало до 1470 року — це теж «період бездержавності», як нас хоче переконати імперська та власна меншовартісно-страждальницька історіографія?
Це наша спадщина, наш державний досвід і наші політичні інституції.
Не було ніяких «багатьох століть української бездержавності». Українська державність у різних формах існувала весь час нашої писемної історії. Єдине століття повної бездержавності — століття ХІХ, і завершилося воно вибухом національного відродження і створенням модерної та соборної української держави. Але про це іншим разом.
На зображенні — останній Великий князь Київський Семен Олелькович. Похований в Києві у Печерській Лаврі.
Текст 2020 року.

 

Історія то така історія...)