Галичина і «русский мир»

Тема у розділі 'Історія', створена користувачем bayard, 23 сер 2012.

  1. bayard

    bayard Дуже важлива персона

    р е к л а м а
    Галичани, судячи з низки публікацій та коментарів під ними, сильно занепокоєні наступом «русского мира» і готуються дати йому серйозну відсіч. Але, як це часто бувало, галичани готуються до боротьби навіть не знаючи, з чим насправді беруться ставати на прю.


    Концепція «русского мира», просто кажучи, є нічим іншим, як способом на новітнє «собирание земель русских», а також на зміцнення впливів російської діаспори в тих країнах, які частиною «русского мира» точно не є. В обох випадках ця проблема зачіпає Галичину, яка може підпадати під дану концепцію і з огляду на «общую историческую память», і через значну російську діаспору, яка зараз проживає на цих землях.

    Однак, принципово важливо зрозуміти, як сам «русский мир» трактує Галичину і галичан. Серед його прихильників є дві умовні «партії» у ставленні до Галичини. Одна з них, яку умовно можна назвати «російськими шовіністами» і яка є чисельно меншою і, здається, менш впливовою, готова відрізати «зіпсовану» Галичину від здорового руського тіла і викинути її на європейський смітник.

    Інша ж, назвімо її «російськими імперіалістами», притримуються переконання, що не варто відмовлятися від тих територій, які свого часу захопили так звані «руські князі», потім хай і радянська та все ж Росія, завдяки чому на цих землях і тепер твердо стоїть нога «русского мира».

    Для обґрунтування своїх прав на Галичину ці прихильники «русского мира» мають сильні аргументи, не зважаючи на демонстративну русофобію більшості так званих «пересічних галичан».

    Перш за все йдеться про самоідентифікацію нинішніх галицьких українців.

    Фото: censor.net.ua

    Більшість галичан вперто не бажають нічого знати про свою історію до того моменту, коли згідно з літописними даними на ці землі прийшли руські князі, щоб забрати у Ляхів «городи їхні Червен, Перемишль…» і т.д. От прийшли, забрали і все – наші предки відразу стали «руськими», отже, й ми їхні нащадки є незаперечно «руськими людьми». Ну що ж, така аргументація цілком вкладається в концепцію «русского мира» під гаслом – «общая историческая память».

    Тим більше, що і в подальші історичні періоди можна знайти приклади такого самоідентифікування галичан. Наприклад, у період національної емансипації в ХІХ століття, коли вони шукали собі «великої родини», гуртом з якою було б легше «і батька бити» (батька – австрійського цісаря, чи батька – польського пана). Тоді освічені галицькі русини поділили свої симпатії поміж двох «родин» – великоросійською чи малоросійською, але в обох випадках – російських.

    Теж саме повторилося і в міжвоєнний період, коли не маючи змоги самотужки протистояти шовіністичній політиці влади Другої Речіпосполитої, галичани чекали з короваями на вишиваних рушничках на допомогу «великого брата» зі Сходу.

    «Великий брат», як відомо, не забарився і в результаті мало не здалося нікому. Період радянської окупації, здавалось, мав би раз і назавжди остудити почуття галичан до «русского мира», але дійсність в незалежній українській державі підсовує нам інші аргументи.

    Що є основою для концепції «русский мир»? Судячи з риторики її адептів – це російська мова, православіє у його московському прочитанні та традиційна (тобто не модерна) російська культура в найширшому розумінні цього значення, від культури побуту до культурної пропаганди в стилі «особливої східнослов’янської духовності».

    Виходячи з цих критеріїв дуже легко можна знайти в Галичині ознаки «русского мира».

    По-перше – мова. Навіть галицькі націоналісти-русофоби слухають залюбки сучасну низькосортну російську музику, кримінальний шансон чи шлягери радянської естради. І, шукаючи їх на радіохвилях, поспіхом перемикають незрозумілу і нелюбу у більшості випадків зарубіжну естраду. В результаті цього у більшості галичан виробилося недбале ставлення до мови предків –рідні від діда/баби галицизми все більше витісняються, начебто й чужими галичанам, русизмами.

    Якщо ж задати собі запитання – чому російська музика ближча галичанинові, ніж чеська, не кажучи про англійську? Бо – душевна. Наївність світогляду і примітивність смаків – це одна з головних ознак так званої «загадкової руської душі».

    По-друге, релігійні практики у галицьких церквах, як греко-католицьких так і православних, modus vivendi поголовної більшості священників, а також конфесійна та побутова нетерпимість християн східного обряду, уподібнюють галичан до російських православних значно більше, ніж до братів-католиків чи й до європейських православних. Гарним свідчення цього є факт, що практично всі православні Церкви у європейських країнах перейшли на григоріанський календар, в той час як галичани твердо тримаються «старого стилю», як і більшість вірних Москві Церков на пострадянському просторі.

    І третє. Можна припустити, що й культурно галичани теж ближчі до Сходу, ніж до Заходу.

    З кількох причин. Першою, звісно ж, є незнання мов – і не тільки романо-германських, але й більшості зі слов’янських. (Коли пересічний галичанин думає, що говорить з поляком по-польськи, то той поляк зазвичай думає, що він цілком добре розуміє по-українськи).

    Наслідком цього є той факт, що галичани здебільшого дивляться російські фільми і читають російські книжки, а іноземний культурний продукт якщо й «споживають», то у російському перекладі чи й інтерпретації.

    Фото: tsn.ua

    Другою причиною, тісно пов’язаною з першою, є те, що культурна основа сучасного галичанина була сформована у радянські часи (а зараз небагато й змінилося) на російському культурному ґрунті – освітньому чи естетичному.

    Зрештою і неосвіченого галичанина, світогляд якого формується за посередництвом телевізійних програм, «русский мир» тримає нині в міцних обіймах завдяки українському телебаченню, де російські за суттю і формою серіали, ток-шоу, художні й документальні фільми не залишили вже місця для якоїсь альтернативи.

    Не тільки телебачення, але й центральна українська преса показує світ російськими очима. Внаслідок усього цього, як можна припустити, у сучасного галичанина проявляються невластиві його предкам антисемітизм і антиокциденталізм, і віра в доброго царя, і специфічне руське «нєпротівлєніє злу насілієм». Все це призводить до нездатності творити громадянське суспільство, скільки б його взірців нам не пропонували західні експерти.

    І нарешті щодо культури побуту. Найбільш показовим елементом спільності «русского» культурно-побутового простору є називання національної валюти «рублем». У нас немає точних даних чи молдавани, вірмени чи казахи називають свою валюту у побуті «рублями», а от галичани це роблять точно.

    Цей феномен не можна в Галичині пояснити жодною необхідністю, жодною доцільністю – а тільки лиш інерцією відчуття себе часткою єдиного «русского мира». А у схильності до пияцтва, бійок і матюків, галичани є значно ближчими до своїх «русских братьєв», ніж до навіть захмелілого пересічного мешканця Центральної чи Західної Європи. Все це дає підстави адептам «русского мира» почувати себе в Галичині «як дома».

    А які ж контраргументи можуть навести противники «русского мира» в Галичині? Перший і головний – це те, що галичани не хочуть бути його частиною. Не тільки пересічний русофоб, але й освічений та поміркований галичанин. На цьому можна було б поставити крапку, бо всі інші аргументи втрачають значення при такій позиції. Галичина не бажає бути часткою «русского мира» так, як заселене албанцями Косово не бажає бути часткою Сербії і ніякі аргументи про «ісконность зємлі» тут вже нічого не вдіють. Тим більше, що галичани на відміну від косовських албанців є населенням автохтонним.

    Зрештою, своє небажання галичани обґрунтовують майже тими самими критеріями, що й прихильники «русского мира», тільки навпаки. Галичани не сприймають розмови про «єдину колиску трьох братніх східнослов’янських народів», бо вважають, що це «братерство» було перекреслене актом «братовбивства». Саме так – як вбивство Каїном Авеля – трактують галичани ту кривду, якої вони зазнали від «русского мира» в постаті радянської влади.

    Крізь цю призму більшість з них – справедливо чи ні – бачить і недоброзичливе ставлення Росії до незалежної української держави.

    Наслідком цього є й нелюбов і недовіра більшості галичан до Російської православної церкви. Навіть будучи «неповноцінним» католиком, чи й завзятим православним, галичанин все одно з більшою симпатією і повагою буде ставитися до Папи Римського – поляка чи німця, ніж до московських патріархів – Алексія чи Кіріла.

    І ще один аргумент – зі сфери «культури побуту». У свідомості галичанина міцно сидить «індивідуалізм» на відміну від руського «колективізму». Про цінність свого «я» галичани почерпнули науку з традицій західної Церкви і функціонування європейських держав. Це те, чого він не знаходить в русофільській «общінє», чи й в українофільській «громаді». До того ж, попри деморалізацію, до якої спричинилися наскрізь фальшиві і цинічні радянські часи, а також корумповані і безвідповідальні часи українські, галичанин зберіг у собі повагу до правопорядку, відповідальності і дисципліни, до якої його упродовж століть привчали європейці. Можливо тому він навіть їхати на заробітки, коли має вибір, галичани воліють в Рим чи Варшаву, аніж у Москву чи Київ – якщо вже прислуговувати, то «європейським панам», а не «руським братам».

    Підсумовуючи, можна сказати, що це навіть добре, що так активізувалися адепти «русского мира». Тепер перед Галичанами стоїть непросте завдання – визначитися однозначно в цьому питанні, щоб не ховати згодом голову у пісок, залишаючи своє беззахисне многостраждальне тіло на поталу «русскому миру».

    Це добрий стимул для того, щоб сформувати і усвідомити, що для них і навколо них є світ не «русский». І щоб пояснити – для початку собі – чому вони за нього так тримаються.

    [​IMG]
     
  2. Полковник

    Полковник миється в бані

    Вот тут с Паном согласен.
    А если бы захотели, то стоило бы не только "совдеповские" источники почитывать.
    Вот, например, исследования, содержащихся в книге польского автора, промышленника и общественного деятеля, депутата галицийского сейма и австрийского парламента Станислава Щепановского, под выразительным заголовком “Нищета Галиции в цифрах” (“Nedza Galicyi w cyfrach”), опубликованной во Львове в 1888 году.

    Отличительной особенностью Галиции была аграрная перенаселенность. Согласно галицийской статистике 74% населения края было занято в сельском хозяйстве, но С.Щепановский, замечая, что большая часть людей, отнесенных статистикой к работникам неопределенных занятий, фактически так же занималась сельским трудом, указывал, что в действительности эта величина превышала 80%. Следовательно, на 1 квадратный километр в Галиции приходилось как минимум 60, а то и 64 человека, работающих в сельском хозяйстве. Тогда как в Англии на 1 кв.км приходилось 27 человек, занятых в сельском хозяйстве, во Франции – 32, в Королевстве Польском, т.е. в той части Польши, которая входила в состав Российской империи – 38 человек.

    Сравнивая объем производства продукции на душу населения в Галиции и в соседнем Королевстве Польском, автор отмечал, что в Галиции этот показатель вдвое ниже, чем в Королевстве. Так же вдвое меньшим в сравнении с российской Польшей был в Галиции и средний доход на душу населения; в сравнении же с Англией он был ниже в 9 раз.

    Если потребление зерна на душу населения в год составляло в Англии 217 кг, во Франции – 284 кг, то в Галиции – 114 кг. Мяса потреблялось в Англии – 50 кг на душу населения, во Франции – 34 кг, а в Галиции – только 10 кг. Зато в среднем житель Галиции потреблял в год 310 кг картофеля, тогда как житель Англии – 160 кг, а житель Франции – 255 кг.

    С.Щепановский писал, что в среднем галичане питаются хуже, чем обитатели английских приютов для нищих, а так как определенная часть населения Галиции все-таки обеспечивает себя нормальным питанием, то положение остальных жителей в этом отношении является совершенно бедственным. Количество и качество питания галичан было недостаточным не только для воспроизводства рабочей силы, но и для поддержания здоровья и жизни. Из всех коронных земель Австро-Венгрии Галиция давала наибольший процент людей, непригодных к военной службе. С.Щепановский констатировал, что «господствует у нас поражающий недостаток здорового и соответствующего питания для всего населения. Относительно значительное потребление алкоголя и табака ничем этого недостатка не возмещает».

    Производительность труда среднего жителя Галиции составляла едва ли четвертую часть соответствующего показателя в высокоразвитых странах. Английский предприниматель Брассей заметил подобное соотношение производительности труда английского и галицийского рабочего при производстве земляных работ на строительстве Львовско-Черновицкой железной дороги. Хотя галицийский рабочий не получал и пятой части зарплаты рабочего той же категории в Англии, земляные работы в пересчете на метр кубический стоили в Галиции столько же, сколько и в Англии.

    Несмотря на то, что галичане жили тогда в одном “культурном пространстве” с Европой, от которой их не отделял никакой “железный занавес”, тем не менее они значительно хуже питались, хуже работали и раньше умирали, причем не только в сравнении с жителями высокоразвитых западноевропейских стран, но и в сравнении с соседней российской Польшей.

    За 21 год, считая с 1860 года, численность населения Галиции увеличилась на 24%, при этом рождаемость выросла на 17%, а смертность на 29%. Высокая смертность в Галиции официально объяснялась эпидемическими болезнями, но среди учитываемых статистикой причин смертности нельзя было найти одной страшной рубрики, а именно – голодной смерти. «Однако нет ни малейшего сомнения, – писал С.Щепановский, – что если слабая сопротивляемость против эпидемий и болезней есть результатом физического истощения, а это истощение происходит от недостатка питания, то ведь и первичной причиной смерти является не эпидемия с греческим названием, но тот недостаток питания, т.е. голод, – другими словами, что это не смерть от эпидемии, но смерть от голода».

    Сравнение австрийской Галиции с российской Польшей, сходной по климатическим условиям, в которой проживало подобное в расовом отношении население, доказывало, что причиной высокой смертности в Галиции был исключительно недостаток питания, вызванный отсутствием заработка для увеличивающегося населения. Если в 1860 году население Галиции и Королевства Польского было почти одинаковым, составляя по 4,8 млн. человек, то через 27 лет при одинаковом уровне рождаемости, в 1887 году в Королевстве проживало 8,0 млн. человек, а в Галиции – 6,4 млн. человек. Исключая влияние фактора миграции, отсюда можно было сделать вывод, что за 27 лет в Галиции умерло на 1,5 млн. человек больше, чем в российской Польше.

    http://alternatio.org/articles/item...жизненный-уровень-галичан-под-властью-австрии
     
    • Подобається Подобається x 1
  3. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    А русскій мір не хоче знати своєї історії
    Історії катів,вбивць,нелюдів.

     
    • Подобається Подобається x 2
  4. Полковник

    Полковник миється в бані

     
  5. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Тема називається "Галичина і рускій мір".
    Я і закинув лице отого "руского міра".
    Що не так?
    То ж рускій мір донині ставить памятники сіфілітіку лєніну і гопнику сталіну.
    То ж рускій мір донині розмахує червоними шматами.
     
  6. Rogers

    Rogers Well-Known Member

    блин...сталин таки гопник...лучше бы чтобы русский мир с галичиной не встречался...для обоих...тьфу на сталина,обьединитель хренов.....

    ---------- Додано в 13:01 ---------- Попередній допис був написаний в 12:55 ----------

    кто в государстве Украина с единственным государственный языком украинским мешает разговаривать на украинском ?

    я вот не хочу и не говорю....а этим дурачкам на фото кто запретил ?
     
  7. Dred

    Dred Well-Known Member

    ГуССкий мир все не заспокоюється:mocking:
     
  8. Atlas

    Atlas ВО 1 "Башта" УПА-Захід

    Москалів ведуть! Львів, 1915
    [​IMG]
     
  9. Hauptmann

    Hauptmann Well-Known Member

    Лемберг - это Австрия
     
    • Тупо Тупо x 1
  10. manur

    manur Well-Known Member

    А Смоленськ - Польща.

    Чи, будете стверджувати, що такого в історії не було?

    А Кьонігсберг - Прусія.

    Коли путін забере в склад рф Порт-Артур - тоді й поговоримо далі. Ок?;)
     
    • Подобається Подобається x 1
а де твій аватар? :)