Галичина і Полісся

Багато хто знайомий мабуть з дописом Юрія Андруховича про різницю Галичини і Полісся, якщо ні

Остання територія

Юрій АНДРУХОВИЧ

Є регіони справжні, цілісні навіть у своїй зруйнованості та потворності. Галичина ж — наскрізь штучна, зшита докупи білими нитками псевдоісторичних домислів і політиканських інтриг. Тисячу разів мають рацію ті, котрі стверджують, ніби Галичина є всього тільки стоп’ятдесятилітньої давності вигадкою кількох австрійських міністрів. Маньєрично-солодкою ідеєю-фікс певних законспірованих стратегів, які свого часу задалися химерною метою продовжити Європу ще трохи далі на Схід. Європи в них не вийшло, натомість утворився такий собі буфер, свого роду «санітарна зона». Бідолашний Франко піддався їхній містифікації, звідси всі його нещастя, вся здезорієнтована сізіфова діяльність.

Із перспективи, наприклад, Полісся цей край має достатньо карикатурний вигляд. Адже Полісся, ця космічна поганська колиска, басейн Прип’яті та Десни з його арійською чистотою коренів і древлянською нескаламученістю джерел, з його визначальними генетично-культурними кодами, з найархаїчнішим фольклором, епосом, діалектами, озерами, торфосховищами, готичними соснами, з пастками на тварин і людей, з підраненими вовками. Полісся — це національний субстрат, це чорнобильський вибір України, це сама справжність, це сокирна автентика і щирість, каральний похід месії Онопрієнка уздовж залізничних колій та шосейних шляхів. Полісся — це повільність і понурість, це доведений майже до повної зупинки час, це повзуча комуністична вічність, що зусібіч обклала ненависний сторозтлінний Київ, це сама глибинна чорна українськість.

Із перспективи Полісся Галичини не існує, точніше, вона є, але цей факт нічого не вартий. Галичина — це не-Україна, якийсь такий географічний доважок, польська галюцинація. Галичина вся наскрізь манекенна, лялькова, надута, в усьому і завжди прагне нав’язати Україні свою неукраїнську, настояну десь у таємних сіонських лабораторіях, волю. Галичина позбавлена епосу, в ній споконвіку панує анекдот, причому підлий. Власне кажучи, це безкореневий простір, зручний для всілякого мандрівного племені — звідси вірмени, цигани, караїми, хасиди. Галичина — містечкова, батьківщина масонства і марксизму. Галичина облудна і фальшива, це смердючий звіринець, переповнений єхиднами й химерами, в Галичині можливі лише покручі на кшталт Бруно Шульца або всі ці маленькі станіславські кафки, і якщо ти не покруч, а, наприклад, Стефаник, то тобі залишається невблаганно спиватися в першому-ліпшому Русові. «Між іншим, нині в Івано-Франківську геніїв уже більше, ніж у Москві», — іронізує колючий Ігор Клех, також галичанин, також геній, у своїй найновішій московській книжці.

Іронічний тон тут як ніколи доречний. Галичина вся іронічна й імморальна, тому це вічне відступництво і пристосуванство, перманентне уніатство, продані в Америку діти. Галичина — це показна й поверхова, як накладні манжети, панськість, кумедне розшаркування навсібіч, цілування ручок і клямок із так і невизбутим селюцьми причмокуванням, це безконечні й напівсонні, з тяжкою пообідньою оскоминою розмови про Європу, Европу, Еуропу, про європейськість, європейське значення-призначення, європейську культуру й кухню, про шлях до Європи, про те, що «і ми в Європі» — тим часом уся так звана «духовна продукція» Галичини здатна поміститися в одному-єдиному львівському чемодані середніх розмірів. Галичина тільки й може, що натужно наслідувати Європу, яка, до речі, сама по собі вже давно нічого не може (Шпенглер ще коли про це сказав!). Галичина — це плагіат, тим жалюгідніший, що плагіатор обрав для плагіату наймертвотніший з можливих об’єктів.

Усе інше — це кава, домашні лікери, торти й тістечка, диктат домогосподарок, вишивання серветок, це також повидла і джеми, рушники, килими, несмак і кіч, словом, цвітіння галицького міщанства у повний зріст.

Із перспективи Полісся Галичина не просто жалюгідна, — вона постмодерністська.

Але я маю інакшу перспективу. Точніше, не маю її, бо перебуваю тут, усередині, це моя територія, це мій підозрюваний і зневажуваний світ. Фортечні мури навколо нього давно повалено, рови засипано історичним хламом і культурним сміттям, якоюсь битою порцеляною, уламками чорної гаварецької кераміки та гуцульськими кахлями. Моя лінія оборони — це я сам, але в мене немає іншого виходу, як тільки боронити цей шматок, цей клапоть, ці клапті, що розлазяться навсібіч.

газета «День», №4, середа, 13 січня 1999

Повернувся недавно з Полісся (перечитав ще раз Андруховича і ясно бачу що підтримую його на 100% ), батьківщини діда і матері, як завжди з захопленням мудрістю і добротою людей що там живуть. Що їм властиве - це цільність, кришталево чиста слов'янська українська автентичність, не замішана і не спотворена нашаруваннями ні західних, ні східних культур і крові. Поліщуки настільки ж цільні і прекрасні ментально як білоруси, бо Полісся українське плавно переходить в Полісся білоруське. Найчистіша українська мова звучить на Поліссі і Волині, можна знайти з діалектом, а можна без, п'єш її як чисту воду. Плюс до цього всього Полісся нічим не хизується на відміну від Галичини, воно просте як земля і домоткане полотно.

 

Ну от...
Нарешті з мене знімуть наліпки москаля, звинувачення зрадника і запроданця і повірять що я аутентичний українець!!!
Я ж з Полісся, народився там, Матьківщина, так би мовити...

 

По ходу Стрий в Полісся пересунули.

 

По-ходу треба з ручніка зніматись...

 

---------- Додано в 15:20 ---------- Попередній допис був написаний в 15:18 ----------

Я по-ходу ще не встиг нікого послати, але вже є кандидати.

 

А де ПОЛІССЯ!? Жодного гайочка! Виглядає майже як Донецький степ... На Поділлі і то дерев більше...Я розчарований...

 

Нашо вам дерева? Ви їх не бачили? Якщо чесно, то порізали тополі величезні, а бобри, як бачите, точать верби над водою. Просто біда.

 

Яремо!
Не слухайте того чувака з Франківська, який Полісся бачив хіба що з вікна вагону "ковбойки"...
Ось Вам серце Полісся - Лугіни

 

Це що таке?

А на сайті Лугини, а не Лугіни. Ви мабуть десь ближче до Житомира оберталися, то там серце підкацапського життя Полісся.

Ну взагалі якщо фотками хочеться помилуватися, то тема не про те.

 

Пане Gunner... Про Вас в мене вже склалась відповідна думка... Вам її поки що змінити не вдалось...
А що-до Полісся, то повірте, я його знаю краще Вас. І природу, і історію, і географію, і людей... Про мову навіть не говорю...
Ви були праві, що на Поліссі мова українська, незаплямована, щира...
Щасти Вам...

 

Я в принципі й не ставив перед собою таку мету. Я знаю Ковель, бо я служив там і знаю Рівненщину, бо я там канікули проводив.

Мабуть те саме, що й з деревами... Знав пацана, з Костополя здається, такий суржик, що в'яли вуха. На Чернігівщині багато які селяни вже тупо по-білоруськи говорять. І не тільки на Чернігівщині, а взагалі в прикордонних районах. Але в принципі, в загальному, якщо приїхати з Києва - то душа радіє. Саме краще на Волині. Житомир взагалі не люблю, це місто-супутник Києва і постійно за Проституток Росії голосує.

 

Я в Житомирі був декілька разів і заявляти щось фундаментальне про нього не маю права... Я надав Лугіни, мою Матківщину. Хоч прожив там всього чотири тижні, являюсь Патріотом своєї Землі... Полісся!

 

зразу видно... москалі ту були....

 

Слава Богу вас тан не було...

 

Працював чотири роки в містечку Колки на Маневиччині. Природа чудова, люди непогані, а ось мова...
Часто такий діалог - приходить реєстраторша чи медсестра з сусіднього кабінету - добрає утро(чи здрастуйтє). Я - good morning. Вона - це на якому ви язікє говорите? Я - а ви по-якому говорите?
Суржик страшний.

 

Ну не знаю... Службовці може... А люди...
Але природа...

 

не зрівняти з Львівщиною.

 

Не знаю, Миху...
Але тотой занюханий міст об"їзної і тотой набір ям, іменуємий вул. Галицькою явно не канає до природи Полісся... Біг_ме...