Цитати та вислови улюблених особистостей. Притчі.

Время никогда не научиться ждать.....
Слабость никогда не станет сильнее.....
Смерть никогда не сможет дать еще один шанс.....
Счастье никогда не будет постоянным......
Злость не будет добрее, а любовь не может быть только взаимной....
Слезы не бывают сладкими.....
Боль не может быть приятной.....
Солнце всегда будет меняться с луной местами.....
Люди никогда не станут другими....

 

Умный всегда одинок

В заячью нору заползла змея. Зайцы тут же забились по углам и со страхом стали наблюдать, что будет дальше.

— Не бойтесь меня, зайцы, — сказала змея. — Мне так одиноко, у меня нет друзей, а ведь змее тоже хочется тепла и ласки. Можно, я буду к вам иногда приходить? У вас так уютно. Мы будем разговаривать, делиться новостями. Я ведь существо мудрое и, не сомневаюсь, смогу вам дать нужные советы.

Зайцы обрадовались, угостили змею морковкой и провели с ней в интересной познавательной беседе незабываемый вечер. А когда зайчатам уже нужно было укладываться спать, змея поблагодарила зайцев за гостеприимство, ужалила маму-зайчиху в лапу и уползла.

На следующий день змея явилась в ту нору снова.

— Не прогоняйте меня, зайцы, — сказала она, — ведь мы же друзья, а друзья должны принимать друг друга такими, как есть. Я же змея и не могу не жалить. Можно, я останусь у вас ночевать? Свернусь между вами клубочком, и мы вместе будем спать до утра. Мне так не хватает тепла и ласки.

— Мы не хотим, чтобы ты нас жалила, — ответили зайцы.

— Хорошо. Не буду, — ответила змея.

И зайцы позволили ей остаться. Змея целый вечер рассказывала зайцам мудрые притчи, а когда настала пора укладываться спать, она свернулась между ними клубочком, и они так спали до утра. Утром змея укусила папу-зайца за ухо и уползла.

На третий день змея снова приползла к той норе. Однако увидела, что вход в неё загорожен камнем. Долго звала змея зайцев, упрашивала их впустить её и обещала рассказать им самые лучшие, самые мудрые притчи. Но зайцы её не впустили.

— Убирайся! Не нужны нам твои притчи! — послышалось из глубины.

— В мире глупцов умный всегда одинок, — прошипела змея и уползла в поисках другой норы.

З чужого форума

 

Жизнь — это болезнь, и смерть начинается с самого рождения. В каждом дыхании, в каждом ударе сердца уже заключено немного умирания.

***

Проклятие, я не хотел думать обо всем этом. Будь что будет, пусть я сойду с ума от горя, когда потеряю ее. Но, пока она была со мной, все остальное казалось безразличным. Стоило ли пытаться упрочить свою маленькую жизнь! Все равно неизбежно настанет день, когда великий потоп смоет все.

***

Но время чудес прошло, а если они и случались, то разве что в худшую сторону.

***

Знаете ли вы, что страшнее всего на свете? Самое страшное — это время. Время. Мгновение, которое мы переживаем и которым всё-таки никогда не владеем.

***

Ты только никого не подпускай к себе близко, а подпустишь — захочешь удержать. А удержать ничего нельзя…

***
Самая тяжелая болезнь мира — мышление! Она неизлечима.

Эрих Мария Ремарк. Три товарища

 

Три сестры и Судьба

Жили-были три сестры. Одна была ленивой-преленивой. Вторая — злой-презлой. А третья и умница, и красавица, и рукодельница, любо-дорого смотреть.

Однажды утром остановилась телега у их ворот. Сёстры вышли посмотреть, кто приехал. На телеге сидела незнакомая пожилая женщина.

— Кто ты? — спросили они.

— Я — Судьба. Пришло время выходить вам замуж.

Посадила их Судьба на телегу и повезла выдавать замуж.

Заехали они в первую деревню. Видят, в поле парень пашет и в руках у него любое дело спорится. Если нужно что-нибудь починить или построить — все к нему бегут.

— Вот этот — твой, — говорит Судьба первой из сестёр.

Высадили сестру и поехали дальше.

Заехали в следующую деревню. Там парень живёт такой, что никому в помощи не откажет. Добр ко всем. Нарадоваться на него народ не может, такой молодец.

— Вот этот — твой, — говорит Судьба второй из сестёр.

Высадили сестру и поехали дальше.

Заехали в третью деревню. У последнего дома, в грязи, у самой старой развалюхи, лежит пьяный. Остановила Судьба телегу и говорит:

— Этот — твой.

— Да на кой он мне?! — взмолилась третья сестра. — Я же вот и добрая, и хорошая, и рукодельница. А ты мне такого жениха даёшь! Вон сёстрам каких нашла — что, другого для меня нет?

— Другие есть, — ответила Судьба и, вздохнув, добавила: — Но этот без тебя пропадёт!

Автор?

 

Професор філософії під час своєї лекції узяв 5-літрову скляну банку і наповнив її каменями, кожен не менше 3 см в діаметрі. Потім питає студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді професор взяв мішечок з горохом і висипав його в банку з каменями, трохи потряс її. Природно, горох зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, повна.

Тоді він узяв коробку піску, і висипав пісок в банку. Природно, пісок зайняв повністю все вільне місце і все закрив. Ще раз професор запитав студентів: чи повна банка? Відповіли: так, вона повна.

Тоді професор заварив чашку чаю і вилив її в банку. Студенти сміялися.

А зараз, - сказав професор, - я хочу, щоб Ви зрозуміли, що банка – це Ваше життя; камені – це найважливіші речі у Вашому житті: сім'я, здоров'я, друзі, свої діти – все те, що необхідне, щоб Ваше життя все-таки залишалося повним навіть у випадку, якщо все останнє загубиться; горох – це речі, які особисто для Вас стали важливими: робота, будинок, автомобіль; пісок – це все останнє, дрібниці.

Якщо спочатку наповнити банку піском – не залишиться місця, де могли б розміститися горох і камені. Це видно і у Вашому житті, якщо витрачати весь час і всю енергію на дрібниці, не залишиться місця для найважливіших речей.
Займайтеся тим, що Вам приносить щастя: бавтесь з Вашими дітьми, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся перш за все каменями, тобто найважливішими речами у Вашому житті; визначите Ваші пріоритети, останнє – це тільки пісок.

Тоді студентка підняла руку і запитала: «Професор, а яке значення має чай?»
Професор посміхнувся: я радий, що Ви запитали мене про це. Я це зробив просто, щоб довести Вам, що як би не було Ваше життя зайняте, завжди є місце для чашки чаю.
Бруно Ферреро

 

Жили по соседству язычник и христианин.
Христианин всю жизнь плоть усмирял, усердно молился, все мощи обсосал где только смог, деньги попрошайкам раздавал - сам голодный сидел, другую щеку подставлял если били - в общем, страдал и мучался.

А язычник в поле Даждьбога поприветствует и живет в свое удовольствие. Вот померли оба, и попали в рай. Смотрит христианин, что язычник с Богом за одним столом сидит, а его посуду мыть поставили.
Говорит:
- Господи! Он же ничего не соблюдал! А ты его с собой за стол сажаешь?
А Бог отвечает:
- Так он всю жизнь считал себя внуком божьим, а ты рабом. Каждому по вере его!

Чуже

 

"Путь. Одни из нас ищут его в опиуме, другие в Боге, кто в вине, кто в любви. А 0443%uуть один для всех и ведет в никуда."
Сомерсет Моэм, "Нарисованная вуаль"

Я думал ты достойна лучшего чем я....но...когда я с тобой...я лучше...чем...я
*Девушка моего лучшего друга*(фільм)[/B].

Зорко одно лишь сердце. Самого главного не увидишь глазами.
"Маленький принц", Антуан де Сент-Экзюпери

А тут не знаю автора...

Чтобы измерить глубину души человека, надо туда плюнуть, а потом дождаться звука.....

 

Тишина

Устав от шумного и беспокойного города, где всё отвлекало от медитации и самосозерцания, человек решил найти тихое спокойное место.

Он пришёл в лес, где не было ни души, но не смог сосредоточиться, потому что ему мешало стрекотание цикад и кузнечиков. Он углубился дальше в лес, но там очень громко пели птицы, отвлекая его от контакта с внутренним «я». В поисках тишины, человек залез в пещеру, там было очень тихо, но звуки капающей воды его раздражали.

Тогда он построил себе маленький коттедж со звукоизоляцией, запер все окна и двери, но в полной тишине всё громче и громче слышалось «тик-так, тик-так…». Тогда он сорвал часы с руки и разбил их об стену.

Сел, успокоился, глубоко вздохнул, довольный, что вот сейчас-то, наконец, будет тихо, но…

«Тук, тук, тук…», — сердце его стучало всё громче в груди.

Чуже

 

У січні 2007 року на одній із станцій метро Вашингтона з'явилася звичайна людина із скрипкою і почала грати.

З 1097 чоловік, пройшовших мимо, лише шестеро зупинилися послухати музиканта. Ще двадцять чоловік кинули йому гроші не зупиняючись.

За 45 хвилин гри він заробив 32 долари, хоча ціна квитка на його концерт не менше 100...

Діти виявили до музиканта набагато більшу цікавість, але батьки не давали їм послухати, відводили, кваплячись по своїх справах. Адже це був ранок буденного дня, в такий час людям не до нісенітниці!

Цим музикантом був Джошуа Белл (Joshua Bell) - один з кращих скрипалів світу. У метро він грав складні скрипкові твори, з будь-коли написаних, а інструментом йому служила скрипка Страдіварі, вартістю 3,5 мільйона доларів.



Подібно і Господь промовляє до кожного з нас. Промовляє усюди і на вулиці, на роботі, в дома, в різних обставинах нашого життя, але на жаль не кожен хоче його почути. Відкиньмо усе те, що так легко приглушує наш слух і прислухаймося до Його голосу і почуємо дорогоцінні слова, які є важливими для кожного з нас зокрема.

 

…Молода сестра стояла перед палатою, тремтячи від страху. Вона знала, до чого вона покликана, але це був її перший день у лікарні. Вона ввійшла до палати і побачила ряди ліжок і людей, які лежали на них. Вони вмирали. Вона побачила й інших сестер, які переходили швидко від ліжка до ліжка: наливали воду, дарували добре слово, тиснули руки, лікували.

Раптом позаду себе сестра почула звуки взуття Матері Терези. Вона швидко витерла сльози, що почали текти по її щоках. За хвилину Мати Тереза вже тримала її за руку.

– Сестро Анно, – сказала доброзичливо, – ви сьогодні тут перший день?

– Так, мати, – відповіла сестра.

– Гаразд, – відповіла зморщена жінка з небесною усмішкою. – Ходіть зі мною, я знаю декого, кого б я хотіла, щоб ви зустріли

Мати Тереза взяла сестру Анну за руку, і повела її між ліжками. Невдовзі вони зупинилися біля ліжка, яке знаходилося у далекому куті величезної кімнати. На ліжку лежав людський скелет: його очі глибоко запали в голову, у нього не було волосся, він мав тільки один зуб в своєму роті. Його руки тремтіли, коли він простягнув їх до Матері Терези.

Монахиня взяла його обличчя в свої великі м’які руки. Під час цього вона, махнувши рукою до сестри Анни, попросила її клякнути поряд з нею.

– Сестро Анно, – сказала Мати Тереза, показуючи на хворого, – дозвольте познайомити вас з Ісусом…

 

Лучше промолчать и показаться дураком, нежели заговорить
и не оставить на этот счет никаких сомнений.

***

Что наша жизнь: не привыкнешь - подохнешь,
не подохнешь - привыкнешь

Михаил Жванецкий



Человек, постоянно созерцающий солнце, в конце концов лишится зрения...

Пауло Коэльо

 

А время - оно не лечит. Оно не заштопывает раны, оно просто закрывает их сверху марлевой повязкой новых впечатлений, новых ощущений, жизненного опыта...И иногда, зацепившись за что-то, эта повязка слетает, и свежий воздух попадает в рану, даря ей новую боль...и новую жизнь...Время - плохой доктор... Заставляет забыть о боли старых ран, нанося все новые и новые...Так и ползем по жизни, как ее израненные солдаты...И с каждым годом на душе все растет и растет количество плохо наложенных повязок...

з нету...

 

Жив-був чоловік.
Коли він був ще дитиною, бабуся завжди говорила йому:
- Онучку, от виростеш ти великий, стане тобі на душі погано, мене вже не буде - ти йди до храму ... тобі завжди там легше стане.
Так і сталося. Виріс. Стало жити нестерпно. Прийшов у храм. І тут до нього один підходить:
- Не так руки тримаєш!
Друга підбігає:
- Не там стоишь!
Третя бурчить:
- Не так одягнений!
Ззаду обсмикують:
- Неправильно користуєшся! ...
Врешті-решт підійшла одна жінка і каже йому:
- Ви, знаєте, взагалі б, вийшли з храму, купили собі книжку про те, як себе вести тут треба, потім б і заходили!
Вийшов чоловік з храму, сів на лавку і гірко заплакав.
І підходить до нього Христос:
- Чого ти, сину, плачеш?
Повертає чоловік своє заплакане обличчя і каже:
- Господи! Мене в храм не пускають!
Обняв його Господь і тихо говорить:
- Ти не плач, вони і мене давно туди не пускають ...

 

Дайте мені 6 рядків написаних рукою найчеснішої людини, і я знайду в них те, за що її можна повісити. (Арман де Ришельє)

Я думал, что умру от старости. Но когда Россия, кормившая всю Европу хлебом, стала закупать зерно, я понял, что умру от смеха (Черчіль)

 

— Как Вы находите Америку?
— За Гренландией поворачиваю налево.

 

"Мені довелось обмежити розум, щоб звільнити місце для віри"
І. Кант

 

Якось так тупо, як можна собі обмежувати розум? Розум розвивати потрібно, він як м"яз.

 

Ага, тут значить дехто вже обмежив собі розум. А тим хто не обмежує, тому мінуси до карми ставитимо і навіть без пояснення.

 

Не Вам судити мій розум....

 

Мінусуєте карму. Тоді поясніть чому, причину. А не як Пилип з конопель вискочив, показав дулю і втік.