Вот, задался неожиданным для себя вопросом - существуют ли поэмы, стихи и т.д. "взрослого" содержания на украинском? Аналоги "Луки М*дищева", "Филисты" и т.д. В гугле ради интереса поискал, и не нашёл Может,это ещё свободная ниша?
маєте натхнення заповнити цю порожнину? до речі - ніколи не думав, що "Лука Мудищев" - це еротична поезія хоча якщо вважати російський мат невід'ємною та головною частиною російської мови - тоді так == а ви ще раз спробуйте погуглити - якраз на рекламувку книжечки і натрапите http://market.meta.ua/ru/zakaz/knig...a-Antologiya-ukrayinskoyi-erotychnoyi-poeziyi
Один із моїх улюбленців... і друзів. Рука малює пестощами тіло і дихання зісунулось у стогін. Від мандрів цих нестримно-очманілих злипає очі враз і кожен огин. Немов росою, надми вкриті потом, і кожен рух уже торкає неба... Нам байдуже, що з нами буде потім - гойдаєм світ і мріємо... про себе. Юрій Лазірко
А це я вишпортала... Ваша покірна слуга бавилась колись сама поезією... Запізніла осіння гроза Пастель осіння... Подихи розмиті, Тіла сплелись плющем - і під дощем Цілунки спраглі і несамовиті Як на прощання... А я хочу ще Відчути тіла Твого смак і запах Розплинутись у Тобі, Ще хоч мить Читати серцем потаємну мапу Де пристрасті солодкий слід лежить Я буду знову блискавкою, Громом Сьогодні будеш Ти, Без слів і нот Я вип‘ю з Тебе днів самотніх втому Зрікаючись удаваних чеснот... ...Шалені ночі ласкою прошиті Не вистигає в жовтні літа жар І знову я дивлюсь на календар Пастель осіння... Подихи розмиті Анноун
знаете, если КРАСИВО написано(а тем более артистично озвучено), то с удовольствием слушают все, даже те кто говорит, что не нравится(ну, не верю я таким, не верю!).
Подаруй мені дівча свою любов, Подаруй мені своє чудове тіло. Поцілунками закрий уста і знов Обійми мене!Нехай навіть не щиро... Притулись тремтяче до грудей Подивись замріяно у очі Щоби небуло мені ніде Легко так і любо,і охоче. Твого тіла спокій украду І покине спокій моє тіло. Я із стогоном в тебе війду Ніби в рай...А потім на колінах Цілуватиму цю білу чистоту Що мені блаженство дарувала Бо слова потрібні не знайду - Моїх слів завжди буде замало. Подаруй мені, дівча, своє кохання І немає чарівнішого надбання. І.Мисовський (у 20 років)
Балада Бальконова - Юрій Винничук Місто булькало місто плямкало і котилося із-під ніг Я поклав руку на її тіла клямку натиснув обережно та відчинити не міг На божевільнім бальконі вона тремтіла не відмикалась я підбирав ключі всіх можливих гатунків а вона з уст моїх текла-стікала крапельками цілунків Плакала і зітхала тіла її сопілка рук моїх не пускала ніг роздвоєна гілка А на тій гілці квіти біліли листя що пахло сонцем-грозою Пташка на гіллі крилами билась накрита моєю рукою Грай сопілонько та не сумної грай в сорочку розпачу вбрана хай молоко твоїх звуків гоїть стебла моєї рани Балькон зненацька в ту мить розгойдало та я нічого зробити не міг — ми разом з бальконом додолу впали і вгрузли в холодний міщанський сміх Дядьки мордаті тітки пузаті нас оточили довкіл а ми в центрі Львова лежали як в хаті і не встилались оголених тіл Кажуть був такий укрфест, "Червона Рута-89" називався , то ті вірші на музику поклали
Нещодавно бачив у Києві на книжковому ринку гарно оформлену книжку, яка, здається, так само й називалася - "Українска еротична поезія". Там досить велика підбірка віршів авторів відомих (Павличко, ...) і не дуже.
Я нещодавно придбала "Білу книгу кохання", антологію української еротичної поезії. Вартувало. 32 гривні за книжку - смішні гроші. А це така любовна гра: кружіння, дзеркало і промінь! — ти все одно підеш за грань, у чистий спомин, чистий спомин. Кружіння!.. Ніби й неспроста миттєвий дотик (чудо стику!) — на луг життя і живота покласти б руку, теплу й тиху… Ми надто близько — марний знак, той запах Єви — не інакше! Ми двоє в дзеркалі, однак усе не так і все не наше. Бо вийду із дзеркальних меж — розвалиться хистка будова. Ти в чистий спомин перейдеш, слонова кість, роса медова… Юрій Андрухович
****************** Пусти мене у ніч Пусти Я увійду в розведені мости З піднятим прапором любові Від місячної наготи Як потойбічності світи Тремтять ріка Твої мости Мій човен Який шалений і стрімкий потік *********************** Яка полегкість від горіння Цілунок губи обпіка Неначе сонячне проміння Його пестить твоя рука Впускає в пелюстки німоти Голубить жалом мов змія За кожен спазм За кожен дотик Те невимовне - Я твоя Дві кришталеві помаранчі Вже спіють Станеться Зажди Він зараз вибухом віддячить Не відведи не осуди ********************* Якось на творчому вечорі придбала книжечку еротичної лірики українського поета,"ДВА ТІЛА... ДВІ ДУШІ", яку видали в Пряшові (Словакія), двома мовами.
Впусти мене мій янголе впусти У порожнечу впасти де засну Стою над нею…чи золою тлю Чи тлю тим самим пориванням Моє єство в твоє єство від вчора прагне Спрагле справжнє… Це серце чи смола чи каяття На рівнім леді лезі чи ножі Тривожно зім’ятого простирадла. Я відлетіла від свого пера В твоє міфічне лоно Аполлона А вже була як квітка чи зоря Наглядна на пергамах бардів Як поштовх чи копняк в стегно… Відмовилюся від пристрасті знаменно.
* * * Та ніч була вільготна, як верлібр. Мурахи твого тіла метушились, кусали мої губи. Я ж волів, щоб повен рот мурах. А жили колючу кров спровадили до скронь, набухли і розширились без міри і я рукою обертав твій сон до снів моїх. А птиці віри над нашим садом. І вони самі, і мармур неба, як плитки підлоги, незґрабні руки і незґрабні ноги в холоднім світлі. Ми німі і ненажерливі, і посплітались крони голів пропащих, всмоктались дні. Вільготна ніч нас, нерозважно-сонних, купає в водах і в густім вині. Нам солодко і мед тече повільно. Шумить той сад. Ми тішимося в снах, та наша ніч, як перепона війнам, де повен рот мурах. А світ запах мурахами, їх кислота отруйна. Ще сніг блищить. І сон нам допоміг, і ми в знемозі і себе готуєм до всіх верлібрів губ, очей і ніг. Василь Махно
Продовження Я від вчора ,ще була квіткою Розмальовкою славного скульптора. А від нині стою акварелею, Несповідано-приторним шелестом Несподівано-беззаперечною- дівою наче мальвіною... Не боюсь навіть тихо-приречено Відійти….у піну Афродітою.
я мабуть розлюбив тебе вві сні ми вдвох стікали і стікали в ранок були тіла ще теплі від кохання терпкі від поту мерхлі від брехні я бачив так уперше у житті зім’яту ковдру під грудьми твоїми круте стегно що наче квітка в зиму зогрілось на моєму животі а я тебе уперше не хотів ні так у ліжку ані просто долі неначе я й не знав тебе ніколи немов оглух до тої наготи липкої і сліпучої що так уміла жити мною і для мене служити наче вершнику стремена живитись наче звуком німота доспи цей ранок доживи у снах темноту цю темницю і опалу і я тебе зітру як воду талу що взимку затуляла пів вікна і стану знов розлогий і рясний дихну морозом снігом розігріюсь а ти все спиш блаженно на мені а я будити все чогось не смію Сергій Осока