Богдан Хмельницький і як ми його сприймаємо

http://kp.ua/online/news/245650/
"Украинский архиепископ обвинил Богдана Хмельницкого в геноциде 300 тысяч евреев

Богдан Хмельницкий. Фото: voskres.ru
60-летний иерарх призвал верующих "просить прощения за массовый геноцид евреев", который сравним с Холокостом.
— 28.09.2010"


«Резню Хмельницкого» иерарх уравнял с Холокостом.
Эти события не сопоставимы как по противоборствующим силам и причинам их противостояния, так и масштабам. Сравнение предельно цинично (хуцпа) с морально - этической стороны. «Резня Хмельницкого» - печальный, трагический факт в национально - освободительной, социальной революции украинского народа, обусловленный состоянием коллективного массового аффекта, как следствия тяжкого угнетения. «Холокост» - суть гитлеровского фашизма, общего врага евреев и украинцев, понесших в борьбе с ним наибольшие потери в человеческих жизнях:10 и 6 миллионов соответственно. Украина выставила и жертвовала на полях боевых сражений всё способное носить оружие мужское население, в том числе сотни тысяч негодных к воинской службе.
С Холокостом разобралась ООН. С «резней Хмельницкого», к сожалению, дело во многом обстоит на уровне предположений, мифов, личностных оценок. Известные факты «резни» ужасают. Но их масштабы при толковании тех событий, гипертрофируются, зачастую с недобросовестными целями. Достоверных данных нет. Не установлено фактическое число жертв, не известна на то время численность евреев в Украине и во всей Речи Посполитой.
При такой оценке - фальсификации событий искажается, калечится не только сама суть истории как жизни народов в прошлом. Она, как негодный путеводитель, выводит и ведёт государство и народ по «дороге из ниоткуда в никуда». Как Россию с идеологией Чингисхана: «покорить мир и править в нём».
Имея в распоряжении оценки численности жертв «резни» в 16-19 тысяч человек, архиепископ оперирует угодными ему на несколько порядков большими числами. Адепт выбирает (казалось бы) «золотую середину». Акцентирует внимание на убийстве «10-тысячным отрядом Кривоноса, который помогал украинским повстанцам», якобы 300 тысяч человек (это возможно больше, чем численность на то время евреев во всей Речи Посполитой). Какое число жертв определит недобросовестный «оценщик», если начнёт рассуждать и о том, что кроме Кривоноса «…особливо часто насильство над неукраїнським населенням чинили загони .... І. Ганжі, Олександренка, Чуйка, Степка, Неминикорчми, Вовгури-Лисенка.»?
Архиепископ «судит» по максимуму. Логика проста. При численности жертв в сотни тысяч человек сравние с Холокостом становится убедительным.
Национально-освободительная революция украинского народа против польского порабощения - клубок ряда одновременных войн.
Адепт Российской православной церкви призывает украинцев:"Нам, потомкам и наследникам украинских казаков, пришла пора вскрыть гнойники антисемитизма в своей далекой тяжелой истории и попросить прощение за массовый геноцид евреев - потомков тех, кто был незаконно лишен жизни на нашей земле, просить прощения для нашего же очищения, чтобы подобное никогда больше не повторилось".
Активнейшие участники той религиозной войны - православная и католическая церкви. Представители с польской стороны, как известно, были «бОльшие католики, чем папа римский». И дело не в том, что ксёндзы сражались с мечами в руках, а Вселенский православный Патриарх пал в битве под Берестечко. Остановимся лишь на, казалось бы, «мелочи», как намёке, что содержится в выдержке из «Вікіпедії»: «Напруження зростало й з іншого боку: з 1640 р. православні ієрархи України заборонили парафіянам купувати у євреїв м'ясо, служити в них кухарями чи прибиральниками». Имея в виду «скрытую» в цытате подлинную суть данного обстоятельства, налицо антисимитизм, разжигание межконфессиональной, межнациональной ненависти, т.е. одна из причин последовавшей «резни».
Юстиция (справедливость) породила виктимологию, предмет ведения которой - поведение жертвы, в свою очередь обусловившее наступление преступления. Такое правовое обстоятельство здесь имело место. Поэтому архиепископ защищается, когда в своём вышеприведённом пассаже привентивно вживает правовую терминологию – юридический термин - «незаконно», а также приводит соответствующий факт: «на нашей земле».
Наряду с иудеями жертвами погромов стали католики, греко-католики (в том числе ополяченные украинцы), христиане других конфессий. Но нашёл ли и прочёл кто - либо о том, что архиеписком Ионафан призвал каяться в геноциде и в отношении неиудеев, чтобы признал хотя бы толику вины своей церкви за те трагические события?
По концепции проекта «русского мира», в частности, его соавторов от московского православия, «раскольники» - православные церквей Киевского патриархата, Украинской православной автокефальной церкви, как и выше упомянутые другие христиане, ему («русскому миру») в качестве таковых не угодны. В этом тоже наличиствует «связь времён» с их инфернальностью - нынешнего века и 17- го.
Обращает на себя внимание важный момент. В якобы Холокосте 17 века архиепископ обвиняет лишь украинское казачество, а народ будто бы оставляет «в покое». Это уловка. Камень фальсификации брошен в народ. Украинское козачество – его, не имеющий аналога в мировой истории, феномен, плоть от плоти его духа и воли, его защитник, гарант существования, обретения свободы и государственности. Обвинение в геноциде Гетмана Хмельницкого - инсинуация, направленная на дискредитацию созданного Украинского государства, подкопом под его лигитивность.

 

http://ru.wikipedia.org/wiki/Хмельн....B4.D0.B2.D0.B8.D0.B6.D0.B5.D0.BD.D0.B8.D0.B5

«Народное движение
…………………………………….
Евреи говорили о Богдане Хмельницком «Хмель-злодей, да сотрется имя его!» — свидетельствовал летописец Натан Ганновер.[источник не указан 324 дня]
Современные методы демографической статистики основаны на данных казначейства польского королевства. Общее число еврейского населения в польском королевстве в 1618—1717 годах составляло от 200 000[11] до 500 000[7] человек. Значительная часть евреев жила в местах, не затронутых восстанием, и тогдашнее еврейское население собственно Украины оценивается некоторыми исследователями приблизительно в 50-60 тысяч человек.[12].

Еврейские и польские хроники эпохи восстания склонны подчеркивать многочисленность жертв. В исторической литературе конца XX века распространены как оценки в 100 000 погибших евреев[13] и более[14], так и цифры в диапазоне от 40 до 100 тысяч[15]. Кроме того:
• Согласно канадско-украинскому историку Оресту Субтельному, оценки жертв восстания среди еврейского населения были значительно преувеличены в историографии этого периода: «фрагментарная информация об этом и следующем за ним периоде включает сообщения о быстром возрождении, и ясно указывает на то что катастрофа была не так велика, как считалось прежде».[16]
• Согласно Бернарду Вайнрыбу, еврейские потери не достигли ужасающих цифр, присущих преданиям о погромах времен Хмельницкого. Однако и этот автор полагает, что процент жертв среди евреев был значительно выше, чем среди других категорий населения.[17] »
• ………………………………………………….
Убыль еврейского и польского населения не обязательно была связана с гибелью людей, а более значительно с бегством с территорий, охваченных восстанием. Например, поляками и евреями в насилии часто обвиняется армия Кривоноса. Весьма показательным в плане насилия казаков является письмо Кривоноса к шляхтичу, который попросил не разорять его имение
Е. м. п. Димитр … просил меня, чтобы я, идя за войском, имения е. м. кн. не разорял. Я же не хочу только, чтобы вы по милости своей не запрещали [брать] хлеб у панских подданных … Если ты хочешь так, как кн. е. м. п. Вишневецкий дать бой, то мы в этом не препятствуем. Но если только второй раз попадешься, то не обижайся, ибо мы другим путем не идем, только за е. м. п. Вишневецким … И ему будет [оказана] та честь, что и п. Потоцкому, и п. Калиновскому, ибо всюду по дорогам виселицы и колы, а на колах люди невинные заживо муки терпят от его рук. … Но кто смирный и будет оставаться в мире, пусть высылает мне навстречу достойных людей раньше, нежели пойду туда, куда нужно.
Вверяю себя милости в. м. как благожелательный друг и слуга, Максим Кривонос, полковник Войска к. е. м. Запорожского.
— 1648 г. июня. — Письмо М. Кривоноса из под Константинова польскому полковнику К. Корицкому
Как видим, даже польский пан мог при условии поддержки восставших снабжением избежать разорения имения.



http://uk.wikipedia.org/wiki/Богдан_Хмельницький

«Мирні жертви війни
Коли Хмельницький звернувся до населення України із закликом підтримати його у боротьбі з польською шляхтою, яка порушує веління короля, він обіцяв надати всім учасникам руху козацький статус. Саме з літа 1648 р. розгорнулася жорстока селянська війна під гаслом: «Змішати ворожу кров у полі з жовтим піском». Особливо часто насильство над неукраїнським населенням чинили загони М. Кривоноса, І. Ганжі, Олександренка, Чуйка, Степка, Неминикорчми, Вовгури-Лисенка. Гетьман навіть мав намір судити Кривоноса за надмірну жорстокість щодо членів польських та єврейських общин.
Не краще поводилась й інша сторона, про що красномовно свідчить універсал коронного гетьмана М. Потоцького, у якому той загрожував пограбувати все майно повстанців і поголовно знищити їхні сім'ї. Загальним правилом став масовий розстріл полонених, катування взятих у полон розвідників. В епоху релігійних війн подібна нетерпимість є не винятком, а правилом. Нерішучі спроби гетьмана та частини старшин ввести акції помсти у якось обмежене русло виявилися марними (так само було в поляків).
Хвиля народного гніву обрушилася не тільки на польську шляхту, а й на євреїв, уніатських священиків, ополячених українців.
Що стосується ставлення повстанців до представників іудаїзму (вихрещені євреї служили в армії Б. Хмельницького, навіть на старшинських посадах), то причиною масових погромів (у 171 населеному пункті України) був аж ніяк не раптовий сплеск антисемітизму. Більшість шляхтичів довіряли управління своїми маєтками в Україні євреям-орендарям, євреї були власниками шинків. У 1616—1622 рр. на Київщині 80% прибутків старостату давали збори від оренди землі. У фільварках Г. Сангушка з 1601 р. євреї-орендарі, викупивши земельний фонд за 40 тис. злотих, навіть отримали право виносити смертні вироки непокірним селянам. Напруження зростало й з іншого боку: з 1640 р. православні ієрархи України заборонили парафіянам купувати у євреїв м'ясо, служити в них кухарями чи прибиральниками.
Кількість жертв єврейських погромів у роки Хмельниччини сягнула 16—19 тис. осіб.»

 

PS Иногда мысленно пробегаю свои "дописи" спустя несколько дней и более и, как правило, обнаруживаю разного рода моменты, неудачные как по форме изложения, так и содержанию, в том числе и грамматические ошибки, описки. Так нашёл ошибки, целых две и в предпоследнем моём тексте, в последнем слове. И, чего практически никогда не делаю, решил исправить: "легитимность".
Приношу извинения.

 

Козацтво – истинная элита украинства 16-18 веков, локомотив прогресса, европейского пути Украины. Не всем доведётся познакомиться с книгой В.А.Смолия, В.С.Степанкова «Українська національна революція 17 ст. (1648 – 1676 рр.)». Поэтому не «поленился» и перепечатал несколько страниц этого ценного исторического труда..

«Із середини 16 ст. пришвидшуються темпи становлення козацтва. Помітну роль у цьму процесі протягом 50-х – 70-х рр. відіграв нижчий прошарок шляхетського стану – негербована дрібна шляхта та бояри- слуги, позбавлені урядом спочатку Великого князівства Литовського, а потім і Речі Посполітої рицарских (шляхетських) прав. Близько 70-х – 80-х рр. завершується творення на дніпровському острові Томаківка (Буцький) першої Запорозької Січиі (в 50-х – 70-х рр.її зародки виникли на Хортиці та інших островах). З її утворенням дух козацької вольниці починає поширюватися на південний регіон України. З середини 90-х рр. стрімко зростає роль селян і міщан у формуванні козацького стану.
Владні структури Речі Посполітої в 70-х рр. спробували взяти його під контроль. У 1572 р. коронний гетьман Єжи Язловецький оголосив, що бере козацтво під свою владу, признчив «старшим» Яна Бадовського й прийняв на службу 300 козаків. Вони були внесені до списку (реєстру) і отримали назву «реєстрові козаки». Відтоді шляхи запорозького і реєстрового козацтва часто розходилися, однак вони завжди становили невідривні складові стану, як, до речі, й «городові» козаки. В осені 1578р. уряд збільшив число реєстровиків до 600 осіб; їм було передано у володіння м. Трахтемирів із Зарубським монастирем (тут мав перебувати шпиталь для поранених і немічних козаків), кілька гармат, королівську корогву (знамено), литаври і печатку. Вони також виводилися з-під юрисдикції місцевих органів влади.
З середини 90-х рр. ропачалося масове «показачення» селян і міщан Південного регіону (на південь від лінії Умань-Біла Церква-Переяслав), що тривала до початку революції і охоплювало терени на північ і схід від названої лінії (до Київа, Полтави, Миргорода, Лубен і Прилук, що особливо виразно простежувалося в повстаннях 30-х рр. 16 ст.). Уже в 1616 р. в таких містах, як Чигирин, Канів, Богуслав, Данилів, Корсунь, Черкаси, Говтва, Іркліїв, Стеблів, Переяслав, Боровиця, Кролевна, Біла Церква, козаки в середньому становили понад 70% іхніх мешканців.
Опустивши, за влучним висловом видатної дослідниці козацтва О.Компан, «ідею свободи з небес на землю», воно відіграло вирішальну роль у господарському освоєнні півдня України, густо поливаючи своїм потом і кров'ю кожен гектар землі, «відвойований у Дикого Поля. Не можна не погодитись із справедливим зауваженням Д.Наливайка, що «в усталених уявленнях про козака перша його іпостась, тобто, виробничо-трудова, геть затінюється другою, воїнською; звідси поширене ототожнення козацтва з рицарством, зовсім не виправдане з соціально-економічного погляду. Насправді ж вільний труд на вільній землі невіддільний від самої суті козацтва і становить одну із його фундаментальних рис». Украй важливо пам’ятати, що на відміну від інших держав, в Україні у вигляді козацького відбулося становлення господарства якісно нового типу, , яке виходило за межі середньовічної цивілізації, - фермерського. Окрім землеробства козаки займалися розведенням худоби й риби, бджільництвом, виробленням горілки й пива, продажем надлишків продукції. Дослідниками встановленно, що заможніші з-поміж них використовували вільнонайману працю. В. Грушевський, розмірковуючи над сутністю козацтва, висловив думку, що воно в першій чверті 17 ст. «стояло мов на роздоріжжі своєї соціальної еволюції, як антогоніст привілегій шляхетства, логікою соціального розвитку воно було покликано до того, щоб прийняти в свій протекторат міщанство ... визволити його від феодального утиску, допомогти Україні перейти з феодальної доби в добу буржувзного будівництва».
Козацтво, як довела О.Компан, виявило великі потенційні можливості й динамізм у процесі самоорганізації як стану. До середини 17 ст. завершується формування основних принципів суспільно-політичної організації «козацького устрою», які відзначалися передусім демократичністю. Вони передбачали заперечення феодальної залежності й станової нерівноправності; рівність у праві власності на землю й сільськогосподарські угіддя; можливість займатися промислами й торгівлею; вільний вступ до козацького стану будь-кого незалежно від станової чи націонольної приналежності; право участі в органах самоуправління. Козацтво спромоглося виробити кодекс своїх «прав і вольностей» – неписаних етичних правил, природних прав й правових норм, які визначали його соціальний статус у суспільстві. Поділяємо думку В.Щербака, що «козацьке право забезпечувало свободу від феодальних повинностей і податків , можливість мати власну адміністрацію і, нарешті, володіти землею». Під цим кутом зору обгрунтованою виглядає спроба Ю.Терещенко порівняти українське козацтво з англійським новим дворянством (джентрі), котре також виступало носієм нових буржуазних відносин.
Невипадково соціальний статус козацтва став суспільним ідеалом для селян і феодально залежних міщан, у свідомості яких сформувалося стереотипне уявлення про козака як людину, вільну від будб-яких обов’язків перед паном і державою (за винятком військового), але яка користувалася особливими імунітетними правами (особиста свобода, право на володіння землею, своя юрисдікція тощо). Прагнення до здобуття «козацьких прав і волностей» (покозачення) стає загальноукраїнським явищем. У королівськійінструкції на Сейм 1615 р. відзначалося: «... пішли до них (козаків – авт.) неосілі, пішли засуджені, пішли втікачі, повтікали, покинувши поля; повтікала челядь, так що мало хто і до плуга має людей у Поділлі».
Козацька воля приваблювала до себе мешканців не лише прикордонних із козацьким краєм районів, а й найвіддаленіших місць. Наприклад, у тому ж 1615 р. міщани Жидачева (Галичина) пргрозили, що коли їх не зрівняють у правах із львів’янами, то «є Україна, є козаки. Хочемо піти туди до нашихпобратимів і жити собі на свободі...»
На відміну од російського козацтва, українське перебирає на себе функцію виразника і захисника національних, релігійних і культурних інтересів народу. Саме воно стає станом, спроможним виконати історічну місію будівника національної держави. Власне «Запорозький Кіш» (назва Запорозької Січі з її військово-адміністративною сістемою управління; військового товариства запорожців; військового табору) вже на кінці 16 ст. перетворилося в зародок державності. Оскільки керівні військово-адміністративні посади на Січі були виборними й усі козаки козаки мали право обирати та бути обраними, вона формувалася як республіка. Запорожжя, котре, за словами М,грушевського булоогнищем козацької сили, солідарності, организованості», в політичній еволюції істотно випереджало організацію козацтва на «волості» (так у тогочасних джерелах називалися південні пристепови райони Київського і Брацлавського воєводств).
І все ж під час козацького повстання 1591-1596 рр. робляться перші спроби перенести принципи козацького самоуправління («присуд», тобто, власну юрисдикцію) на волость. Цей крок започаткував надзвичайно бурхливий процес формування елементів державності в Південному регіоні, де провідну роль почінають відігравати козаки й показачені селяни та міщани.
Повнішу характеристику становща в козацькому регіоні дають матеріали сейму 1613 р., в яких звучать неприхована тривога від того, що козаки «не визнають нашої влади і самовільно вийшли з-під юрисдикції своїх панів, обравши собі своїх старших і суддів, не хочуть підлягати жодним судам, крім своїх отаманських». У 1616 р. сейм по суті визнав існування козацького державного утворення: козаки, констатувалося в його документах, не визнають «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських-авт.); вони самі встановлюють собі право, самі обирають урядників і ватажківі наче створюють у Великій Речі Посполитій іншу республіку».
При цьому висловлювалося побоювання, щоб козаки не проголосили цезарівського «Розділяй і володарюй». Вжиті урядом заходи очікуваних результатів не давали. І в 1625 р. корольСігізмунд ІІІ підкреслив, що «зовсім призабувши віру й підданство. Козаки вважаюить себе окремою Річчю Посполітою... Вся Україна (так часто називали тоді терени південної частини Київського воєводства – авт.) в їх руках, шляхтич невільний у своєму домі, у містах і містечках И.К.М.(Його Королівської Милості – авт.) все управління, вся влада у козаків, вони привласнюють юрисдикцію, встановлюють закони». В кінці 1625-на почату 1626 рр., під час складання козацького реєстру, гетьман Михайло Дорошенко оформлює 6 полків як військово-теріторіальні одиниці з центрами в Чигирині, Переяславі, Білій Церкві, Корсуні, Каневі та Черкасах. Так виникла адміністративно-теріторіальна основа майбутньої Української держави. В першій половині 30-х рр. розпочалося становлення Полтавського, Миргородського, Лубенського і Яблунівського полків».

 

Хмельницький не герой України бо вн боровся не за Україну, а за руский народ. І саме його діїввели Україну під московське ярмо

 

Ой, пане, та що Ви таке кажете!?

 

Факт о який наголошував Шевченко

 

Так то ж гіпербола...Шевченко через Хмельницького висловив своє ставлення до входження України в склад російської імперії...А Хмельницький помер ще в 1657 році, коли перспективи України були ще не очевидні і могло бути багато варіантів...Тим більше, що він сам вів перемовини зі шведами...Не встиг...Може отруїли?

 

Далі.
«Істотним аспектом визрівання вибуху стала надзвичайно активна діяльність заможного єврейства, підтримуваного панами і владою. Спираючись на кагали (общинні організації) та ваади (сейми), вона протягом 20-х – 40-х рр. захоплює торгівлю, лихварські операції й оренду староств, маєтків, млинів, інших джерел прибутків. Показовим з цього вигляду є визнання Н.Ганновера, що єврей Захарій Сабіленко орендував Чигирин у пана «подібно всім євреям у Русі, котрі у такий спосіб стали там повсюдно управляючими і господарями. Це і стало причиною жахливого лиха».
Анонімний польський автор у листі в 1648 р. підкреслював: «…у значній мірі жиди є причиною цієї війни і козацького повстання, бо в Україні всюди жиди немало взяли в оренду у панів маєтків, броварень, гуралень, млинів, пасік, цла, мит і накладали на підданих обтяжливі данини й збільшували роботизну». За свідченням однієї із анонімних польських хроні, «навіть дітей не можна було христити (козакам – авт.) без згоди жидів-орендарів, котрим жадібні пани віддали в оренду джерела доходів…»
Безжальний соціальний визиск з боку заможного єврейства породжував гостре невдоволення й ненависть, які посилували й набували національно-релігійного забарвлення у зв’язку з тим, що воно всіляко підтримувало польський колоніальний режим і, вважаючи себе єдиним боговибранним народом, не приховувало зверхності і зневаги до українців, як гоїв (язичників). Зі свого боку українці розглядали євреїв як чужинців, а з релігійного погляду – як невірних (нарівні з татарами), що також вело до національної відчуженості і ворожнечі».

Таким чином, Українська національна революція була спрямована на визволення української нації від національного, релігійного і соціального пригноблення, яке разом створювали польська влада, пани-ляхи та незаможне єврейство.

 

На думку Ліни Костенко («Берестечко»), яка розуміється у справі і виклала геніально, Хмельницький знав Москву і тому ставився до неї як потрібно, об’єктивно:

НІ! АБИ ЛИШ НЕ З МОСКВОЮ
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити — Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, —
така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел — двоглавий. Юрій — довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!

 

http://www.istpravda.com.ua/reviews/2010/11/18/4995/
"Як козаки Хмельницького євреїв убивали. "Хроніка Натана Гановера""
У єврейства, як і у всього людства, національні міфи неможливо спростувати.
«За Гановером, рік 1648-й й був саме «цим» роком, про який сповіщав ще цар Давид у своєму пророцтві – «як поєднаються татари з православними, аби знищити Ізраїль, обраний народ»».
Свідоцтво історичної правди майже про зворотне. Лише один епізод з числа багатьох аналогічних, що спростовують це пророцтво. Тобто, підсумки битви Хмельницького з поляками та татарами в грудні 1654 – січні 1955р.р. . Яка одночасно й свідоцтво недієвості договору з Москвою від січня 1654р.
В.А. Смолій, В.А. Степанков: «…18 грудня (1654р.) від посланців хана коронний гетьман дізнався про виступ на допомогу полякам 20-тисячної орди Менглі-Гірєя….
Польське командування вирішило розрахуватися з татарами за надану допомогу жителями українських міст і сіл. Для цього жовніри штурмом захопили Кишивці, Маньківку (за винятком замку), Ліщинів, Кам’яницю, Янів, Усть-Бершадь та інші міста й містечка. Усіх їхніх мешканців віддали в ясир татарам. Було розгромлено табори міщан, козаків і селян під Талалайкою, Шельпеховом, Шарівкою, Кочубеєвкою та Сухою Дібровою. Знову ж таки всіх захоплених бранців віддали татарам. Усього з початку походу до середини лютого жовніри повністю зруйнували 50 міст.
У середині лютого на допомогу полякам прибуло ще близько 25 тисяч татар, очолюваних калга-султаном Кази-Гіреєм. Він та мурзи зажадали винагороди, й польське командування вирішило заплатити мешканцями Брацлавщини. Розпочався заключний акт трагедії краю, що тривав до кінця березня. Татари безжально руйнували та грабували поселення, забираючи їхніх жителів у ясир. Міцно укріплені міста їм допомагали захоплювати польськи підрозділи, як, наприклад, Рашків, Косницю, Дністрову Кам’янку, Тюрканівку, Дмитрашівку, Кунички й багато інших. За визнанням виконувача обов’язків головнокомандувача польського війська київського воєводи Криштофа Тишкевича, лише між Південним Бугом і Дністром стали попелом 270 міст і сіл, татари захопили в ясир понад 200 тис. осіб, вирізали 10 тис. немовлят, зруйнували близько 1 тис. церков. У листі від 19 березня до Я.Родзивила він цинічно похвалявся: «Ту маємо найбільшу користь, що з таких великих волостей вчинили пустелю, спалили 60 міст і замків, людей християнських (татари) набрали в неволю, можна сказати з триста тисяч». Водночас не без зловтіхи він повідомляв Б.Хмельницькому: «Прошу подивитися на Подністровські краї між Богом (Південним Бугом – авт.) і Дністром, куди люди християнські поділися, яких тьмами тисяч потрібно було лічити. Нині й міста наші всі спалені, фортеці до гори ногами повернуті, спалені й розорені, соте місто навряд чи цілим залишилося, а людей й не запитуй – пішли у неволю й ідуть без ліку».

 

Микола Бендюк зараз тут: ЛЬВІВ.
20 год · Львів, Львівська область ·
Це жахливо!!!
Такі речі я називаю "колгосп імені бароко"...
Ще одну пам’ятку, а саме пам’ятник Богданові Хмельницькому, що в Кунині, "відреставрувала" громадська організація “Твори добро+”. Це Добросинсько-Магерівська громада що біля Львова.
ГО “Твори добро+” щось недобре творить...
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=176646047765208&id=100062594407334