ще одна притча

среди огромной необозримой равнины, среди песчаных дюн лежит город сверкая подобно бриллианту. Паутиной дорог опутал он равнину и высятся блистающими шпилями стальные башни, сверкая на солнце. В городе нет места песку - очищает он сам себя и фонтаны бьют на его площадях - глубоко уходит город под землю высасывая подземные воды непокорной планеты и радуя людей.
Далеко далеко уходя за края горизонта уходят дороги лежащие на песках. Не заметает их песок, не садится на них пыль - тянутся они до самых удаленных военных объектов. Военных и промышленных. Ведь каждый ребонок знает на планете: без машин не построить светлого завтра. Воевать же все вынуждены, втайне сожалея о своей тяжкой доле: там, даеко за океаном, среди вечнозеленых лесов таится темная душа планеты. Планета, как упрямый вепрь таит в себе темную самодовольную душу, мешая всем тем кто искренним горячим сердцем идет к Господу вращивая милосердие и праведность.
Далеко за морями и океанами, в самой чаще вечнозеленого леса - оплетенный отвратительными жилами пульсирует и сверкает золотой шар - энергетическое сознание планеты. Все зло что исходит от планеты - все идет послушно темной воле шара. Начиная от нападения быков и заканчивая мелкими, но злыми комарами - все оттуда!

Но вдоль больших гор лежит Периметр. Подземные машины построенные ценой многих жизней, записанные историей великих подвигов и огромных жертв добровольцев - этим подземные машины провоцируют нескончаемые грозы по всему периметру. Дождь священной водой очищает от скверны а молнии выжигают темные споры, посылаемые нечистым сознанием. И лишь иногда, улучив момент летающие создания могут прорвать периметр. Тогда горожане развлекаются выезжая на охоту. Все так. все могут жить спокойно. Однако населения много, ресурсов - мало а подземные поля требуют минералов.

Но сегодня - необычное утро. Сегодня выступает великий кормчий на главной площади, наш великий вождь произнесет речь.
Вышел вождь - выше всех, его глаза - пронзают волю и душу а один он может противостоять целому взводу хорошо обученных солдат. Пули -не достигнут его. Солдаты будут видеть верх - низом а правду - ложью. их глаза будут смотреть криво а пули они будут посылать - в небо. Однако этого конечно не будет. Огонь - не опалит его и расступается перед ним восход и склоняются головы благодарных людей.
Сказал он: сегодня, именно сегодня наш день. Это день будет записан в историю. И мое имя- там будет! Счастье народов, светлое завтра - в наших руках, друзья!
Сейчас к нам выйдут четверо Академиков и покажут нам недостойным, их порождение. После этих слов земля расселась а из под земли четырмя иглами очертив квадрат выступила кабина, сверкая как зеркало при свете восходящего солнца. Оттуда вышли четыре старца. Не кольчуги на них - а перемещающиеся ткани полные символов, смотрят их глаза пусто и невыразительно ибо углублены они в себя. Там, в глубокой тьме тлеют в их сознании миллионы символов уложенные в 16 мерные кубы и светятся сплетающимися нитями очертания сущностей и концепций которых еще не видел мир.
Подошел Вождь к ним, подошел - и стал перед ними на колени сказав: пришел ваш черед стать главными. нынче всходит ваша звезда. Предьявите прототипы!

Первый старец не дал ничего. Второй тоже. Третий и четвертый стоят смирно. Посмотрел Вождь на них и слезы навернулись на его глаза - ведь печалился он о судьбе всех народов как на этой планете так и на других.
Сказал он - неужто ничего? но ведь именно в этот день заканчивается пятилетка?
Улыбнулся первый старец и сказал: смени отчаяние на радость! нельзя увидеть наши прототипы они уже на тебе и готовы к работе!
И тут словно по заказу счастливые лица горожан омрачила тень: высоко в небесах летит стая летучих мышей загребая крыльями, черны телом, и вонь от них идет вместе с ветром.
Сказал старец: первый прототип: "кулак Аширо" произнеси пароль активации. Сказал вождь заветные слова и из его руки вырвался луч на ходу расправляя из своего тела кривые копья а они, сверкая голубым светом несли перед собой тучу голубых искр. Искры застучали о хитиновые покровы огромных мышей порождая в них трещины и мыши теряли ориентацию в полете, начиная падать. Кривые копья проникли свозь трещины разрывая их на многие части. А главное тело луча испарило вонь и смрад, пепел и плоть мышей. Идуий же "хвост" за лучем ионизировал воздух и на месте мышей стали порхать воздушные бабочки и аромат свежей грозы достиг толпы.
Сказал второй старец: второй прототип: "поступь Шараана" - там где активированы его загребущие руки- ни один бык не сможет больше топтать землю.
Сказал третий старец: третий прототип: "проникающий огонь" - ни одно существо не сможет говорить - их мысли обожгет огнем будет каждый густой толпе- одинок
Сказал четвертый старец: четвертый прототип: "сила иллюзии" - животные трусливы: их тяжкие, темные первобытные страхи обратятся против них...

тема - конкурс. выявляем скрытый смысл. кто ближе всего подберется к истине - скажу.

 

Вирвав з контексту, але запросто може зійти за притчу...

Жінка працювала на м’ясокомбінаті. Одного разу, в кінці дня, коли вона зайшла в морозильну камеру, двері випадково закрилися — і жінка опинилася замкненою зсередини.
Жінка щосили кричала і стукала, але все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути. Більшість робітників вже пішли, а поза камерою нечутно, що відбувається всередині.
П’ять годин по тому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася в той день від смерті.
Пізніше вона запитала у охоронця, чому він вирішив саме в той день перевірити морозильну камеру, адже це не входило в його обов’язки.
Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 35 років, сотні людей щодня приходять і йдуть, але ви одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий… Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені: «Привіт». Але після робочого дня я згадав, що так і не почув ваше «Бувайте, побачимося завтра». Мені приємно чути ваші «привіт» і «бувайте», бо вони нагадують, що я комусь потрібен. Не почувши сьогодні вашого прощання, я зрозумів, що щось сталося і вирішив перевірити територію комбінату».

(С)

 

Притча: Яка жінка солодша

У давні-давні часи Господь зліпив десять Адамiв. Один з них орав землю, інший пас овець, третій – ловив рибу … Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням:
– Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам.

Господь тісто їм дав і мовив:

– Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька … А я вдихну в них життя.

Після цього Господь виніс на блюдці цукор і сказав:

– Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і напоїть свою жінку, щоб життя з нею було солодким.

Всі так і зробили.

А потім розгнівався Господь:

– Серед вас є шахрай, бо на блюдці було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки?

Всі мовчали.

Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася.

З тих пір дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша… Тому що вона з’їла зайвий шматок цукру.

І тільки один з Адамів вважає, що та жінка, яка з ним – єдина і неповторна, а всі інші однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам …

(с)

 

Не притча, але треба прочитати


View: https://www.facebook.com/773089236203126/photos/a.773090349536348/1350085388503505/?type=3&theater

 

Притча про щастя..
Якось одного разу Боги, зібравшись, вирішили розважитися.
Один з них сказав:
-Давайте що-небудь відберемо у людей?
Після довгих роздумів вирішили відібрати в людей щастя. Ось тільки куди його сховати?
Перший сказав:
-Давайте закриємо його на вершині найвищої в світі гори.
-Ні, ми зробимо людей сильними, хтось зможе піднятися і знайти, і якщо знайде один, всі інші відразу дізнаються, де щастя, - відповів інший.
-Тоді давайте сховаємо його на дні моря!
-Ні, не забувай, що люди цікаві, хтось сконструює апарат для підводного плавання, і тоді вони обов'язково знайдуть щастя.
Тоді заховаємо його на іншій планеті, подалі від Землі, - запропонував хтось ще.
- Ні, пам'ятай, що ми дали їм достатньо розуму, коли-небудь вони придумають корабель, щоб подорожувати по світах, і відкриють цю планету, і тоді знайдуть щастя.

Найстаріший Бог, який протягом усієї розмови мовчав, сказав:
-Я думаю, що знаю, де потрібно сховати щастя.
-Де?

-Сховаємо всередині них самих, вони будуть так зайняті його пошуками зовні, що їм і в голову не прийде шукати його в собі.

Всі боги погодилися, і з тих пір люди витрачають все своє життя в пошуках щастя, не знаючи, що воно сховане в них самих.
(інет)

 

Ще одна притча.
А може і не притча...

На тротуарі завжди стоїть ряд господинь, продають домашнє молоко. Фляшка 20 гривень

До однієї і тої ж бабці кожного ранку підходив молодий мужчина, давав жінці 20 гривень, але молока не брав і мовчки йшов собі. Бабця усміхалася і казала Дякую ...
Так продовжувалося кілька місяців.

А одного ранку бабця каже
- Прошу пана, вже осінь, корови менше церкаються тому молоко тепер по 25 гривень...

Мужчині це не сподобалося, не дав нічого і пішов на роботу.
Там весь час йому крутилася в голові ця історія з молоком, він мовчав і щось думав.

І раптом він сказав колегам "зараз прийду" і таки в спецовці кудись побіг
Прибіг до бабці, дав 25 гривень, сказав Дякую і пішов, знову ж залишивши молоко.

Бабця усміхнулася і сказала Прошу...

От така байка.
А ви берете і кажете...

 

8 год ·

Батько сказав синові: ти закінчив школу з відзнакою, ось тобі машина, яку я придбав багато років тому ... їй вже кілька років.
Але перш ніж я віддам її тобі, відвези її на стоянку старих автомобілів в центрі міста і скажи їм, що ти хочеш продати її і подивися, скільки вони тобі запропонують.

Син пішов на стоянку старих автомобілів, повернувся до батька і сказав: "Вони запропонували мені 1000 доларів, тому що вона виглядає дуже зношеної."

Батько сказав: "відвези її в ломбард."

Син пішов в ломбард, повернувся до батька і сказав: "ломбард запропонував 100 доларів, тому що це була дуже стара машина."

Батько попросив сина сходити в автомобільний клуб та показати їм машину.

Син відвіз машину в клуб, повернувся і сказав батькові: "деякі люди в клубі запропонували за неї 100 000 доларів, так як це Nissan Skyline R34, культовий автомобіль і затребуваний багатьма.

Батько сказав своєму синові: "я хотів, щоб ти знав, що правильне місце цінує тебе правильно." ...

Якщо вас не цінують, не засмучуйтеся, це означає, що ви перебуваєте не в тому місці. Ті, хто знає вашу цінність, - це ті, хто цінує вас, і ніколи не залишайтеся там, де ніхто не бачить вашої цінності.

 

Гриць Гайовий
1 хв
А В Т О Р И Т Е Т
Байка

Якось члени одного Організму засперечалися, хто з них найавторитетніший, гідний найбільшої шани й найпильнішої уваги всіх органів. Довго тривала між ними запекла дискусія, і все без результату.
Та ось в Організмі з’явилася Болячка – і враз суперечки припинилися: всі тільки їй стали догоджати, тільки про неї й піклуватися...

 

Притча про телефон.

Одного разу Господь Ісус Христос подарував чоловікові телефон і сказав:
"Як будеш мати радість подзвони щоб і Я потішився з тобою, як будеш мати смуток не соромся звертайся, Я розділю твій смуток з тобою, дам тобі пораду, потішу тебе. Коли просто захочеш поговорити подзвони і поговори зі Мною..."

Чоловік дуже втішився телефоном, адже він був абсолютно новий, унікальний не схожий ні на який інший, а головне в ньому був записаний лише один, але дуже дорогий контакт, контакт до Господа Ісуса...

Йшли роки, телефон швидко наповнився безліччю програм. Часто ці програми не мали ніякої користі, але такі програми мали друзі і чоловікові, якось було соромно маючи такий телефон не мати програми, яка там є в когось, та і пам'ять телефона дозволяла завантажувати і завантажувати... Він не хотів відрізнятись від друзів, бути "білою вороною".

Заставка також була змінена, замість вигляду чудового Едемського саду, там тепер красувалась новенька машина, котра навіть ще не зійшла з конвеєра і великими буквами було написано "Ти ціль мого життя!"
Так йшли роки. Чоловік користувався телефоном постійно, робив фото, знімав відео, вів свої канали, блоги, мав безліч підписників у соцмережах...

Часто шукаючи номер, когось знайомого прогортував і зупиняючись на номері Господа Ісуса Христа на його обличчі з'являлась посмішка: "В мене є номер до самого Бога..." Та він щоразу шукав не цей номер.

Були в житті хвилини радості і він швиденько прогортуючи цей найдорожчий запис в телефонній книжці телефонував комусь, щоб поділитись своєю радістю. Коли випадали хвилини переживань, в нього на цей випадок також був товариш котрий міг його вислухати, а якщо ні то інший, або ще інший який якось його зрозуміє і щось та й порадить. Коли чоловіку хотілось з кимось просто поговорити, він заходив на свою сторінку і починав писати блог, або включав камеру і записував відео...

Одного разу випала чоловіку нагода, шанс, укласти вигідну угоду. Ось він вже відчуваючи свою частку із вигоди готується підписати контракт, аж раптом задзвонив телефон... Чоловік неохоче потягнувся до нього: "Ну хто там в такий не підходящий момент?" На телефоні дзвонив Господь...Чоловік спочатку зніяковів, а потім згадавши про важливість своєї справи скинув дзвінок... Тільки він потягнувся до аркушу, як телефон знову задзвонив. Чоловік нервово скинув. Компаньйони почали переглядатись між собою, чи бува не передумав, але ж справа така вигідна, дасть стільки прибутку... Чоловік знову потягнувся ставити свій підпис, але телефон знову почав дзвонити. Він поглянув і опанувавши себе натиснув автовідповідь "Я зараз зайнятий, перетелефоную пізніше". Ще кілька секунд дивлячись, щоб пересвідчитись чи повідомлення відправлено, він поклав телефон біля себе, і зробивши широку посмішку взявся виводити свій підпис на аркуші. Договір укладено, стан ейфорії захопив усіх учасників, ну і звісно святкування, а як же без цього.

Чоловік вийшов на вулицю і згадав про свою обіцянку, набрав номер про те почув голос: "Абонемент зараз не може прийняти ваш дзвінок, перетелефонуйте пізніше". Задовільнившись цією ситуацією, очистивши так би мовити власну совість, чоловік повернувся до святкування...

На ранок телефон задзвонив. Чоловік неохоче потягнувся до нього, оскільки вчорашнє святкування залишило слід у тілі і в думках, які було важко позбирати. Телефонував бухгалтер. Він повідомив, що їх компанія збанкрутувала і переходить у власність компаньйонів, з котрими вчора він так би мовити уклав "вигідну" угоду. В цій угоді був один пункт, який чоловік упустив, оскільки був засліплений сумою, яка жирним курсивом була прописана майже через увесь текст угоди. Він сів на край постелі тримаючи обома руками голову. Пробував збирати в думках залишки вчорашнього дня та марно.

Та ось його осінило: "Я не дочитавсь бо мене відволікали!" Він швидко вхопив телефон, та почав набирати номер. Номер був зайнятий. Чоловік скинув дзвінок , поспіхом схопивши розкиданий одяг, почав збиратись в надії, що поїде і зможе виправити ситуацію.

Прийшла SMS "Абонемент вже завершив свою розмову, ви можете йому перетелефонувати", та чоловік вже знав куди їхати та, що говорити... Кинув телефон у кишеню і поспіхом вибіг з будинку, сів у авто та рушив.

Дорогою він тримав телефон і нервово на нього дивився звинувачуючи вчорашній дзвінок у всіх своїх сьогоднішніх негараздах. Раптом він не помітив крутого повороту і в мить авто злетіло у кювет...
Чоловік відкрив очі, він відчував, як по чолі стікає тепла кров. Поворухнутись було не в силу, все тіло боліло, він втрачав свідомість. Майнула думка: "Так у мене ж є Номер до Бога" він потягнувся до телефона, та телефон був розбитий ущент...

Телефон - це наша душа, чиста нова унікальна, вона має від самого свого початку єдиний і правильний контакт з своїм Творцем. Часто ми нашу душу наповнюємо різним непотрібом, а особливо поповнюємо її гріхами. Наш Найдорожчий Контакт в телефонній книзі поступово витісняють інші люди, часто недоброзичливі, які зводять нас із правильної дороги, створюючи нам в житті різні корисливі для себе ситуації. А ми згадуємо про Бога тільки коли потрібно за щось дорікнути. Та ж Він нам дав Своє Слово, щоб ми не потрапили у пастки. він постійно кличе нас до себе на розмову: "Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені..."

Та нажаль ми засліплені вигодами цього світу недочитуємось, що вартість цього всього наш контакт з Отцем та розбита душа.

12 год

 

Мудра притча про прощення. «Помирає жінка ...» | ОТОЖ

 

Доброго ранку.

ЧОГО ХОЧЕ ЖІНКА
Одного разу король Артур пішов війною на сарацинів. Однак в одній битві був поранений і потрапив у полон до турецького пашe. Війська відступили і Артур залишився в полоні.

Прийшов до нього паша і каже: - Можу тебе відпустити, але з однією умовою. Гарем у мене великий, але хто знає що з ними робити. Примхливі стерви, управи на них ніякої немає!
Загалом можеш рухати в свій Камелот, але дай чесне королівське, що через рік повернешся і даси відповідь на одне просте запитання: "Чого хоче жінка?"
- А якщо не знайду відповідь?
- Тоді погостюєш у нас тиждень на колу, а там і поховаємо.
- Згоден, чо тут думати.

І рвонув Артур до Камелоту. Кілька місяців метався, розпитував дівок різних чого вони хочуть, але думки розходилися. Одній коня подавай, іншій мужика міцного, третій "Орбіт" чорничний.
А тут раптом розумні люди підказали, що на узліссі Шервудського лісу живе древня-древня відьма. Вже якщо хто і знає, так це вона.

І побіг Артур до відьми. Зайшов в хатинку, витлумачив проблему, а вона йому і каже людським голосом:
- Це фігня. Відповідь знаю, але за просто так не скажу. Нехай хто-небудь з твоїх лицарів на мені жениться ...

І погалопіровав король назад в замок. Зібрав усіх рицарів круглого столу і пояснив, що така ось колізія виникла. Потрібні добровольці. Тут схоплюється Ланселот, б'є себе п'ятою в груди:
- Артур, за тебе хоч життя віддам, хоч на відьмі одружуся.
На тому вони й порішили.

І відповіла відьма Артуру, що кожна жінка хоче сама розпоряджатися своєю долею.

У щасливих соплях Артур поскакав до паші, а коли повернувся прийшов час весілля.
Гості зібралися, "Гірко!" кричать і все таке... Ланселот сидить блідий, відьма гола на столах танцює, ужралася як свиня, до всіх цілуватися лізе. Ланселот похмурий сидить, все одно гірше не буде.

І ось настає перша шлюбна ніч. Стримуючи блювотні позиви, юний рицар входить в спальню і бачить на ліжку - обалдінну красуню (можливо навіть блондинку, але про це історія замовчує).
Промовляє до нього ця красуня:
- Ну шо вилупився? Щелепу підбери, а то наступиш. Ось така ось я вдячна. Дав ти мені на весіллі відірватися, тепер моя черга тобі чогось дати. Можу ось красивою бути, але тільки половину часу. Хочеш вночі буду красунею, а вдень кошмаром стрьомним, хочеш - навпаки. Вибирай. Тільки давай швидше, а то спати хочеться.

Задумався Ланселот. Вдень на людях зі старою ганьбитися, зате вночі життю радіти, або днем гоголем ходити, а вночі з цим покемоном спати. Дилема-с ...
І каже:
- Щось у мене після всього цього пияцтва мозок не варить. Так що вирішуй ти сама.
- Молодець, хвалю! Ти знову дав мені розпорядитися своїм життям. За це я завжди буду красунею. Живи та радій.

МОРАЛЬ: Не важливо, красива твоя жінка чи ні. Розумна або дурна.
Все одно - вона відьма
(с)

)))

 

21 січня о 10:00 ·
НУ Й ЩО?
О, це дивовижне НУ Й ЩО, якому навчила мене в ще далекому дитинстві одна безстрашна жінка…
Я тоді шубовснула в білому костюмі в найбруднішу з калюж, і переймалася лише тим, що зараз про мене скажуть на конкурсі читців, переодягнутися до якого в мене не було жодного шансу…
Одна з вчительок із жалем веліла мені йти додому, а інша — ні…
— Брудна? Ну й що??? — здивувалася вона, — вірші ж не забула?
— Ні, — схлипнула я своїм червоним заплаканим носом.
— Тоді вперед! Не костюм демонструєш!
— Та ти глянь на неї! — обурилася перша.
— Ну й що??? Нормальна дитина в нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо кожного разу йти, то нічого не вийде. Іди, Ліля! Читай. Інше не важливо.
І я пішла.
Через дві години я вийшла з залу.
Костюмчик зморщився й затвердів, але в трохи тремтячих від хвилювання руках була затиснута книга прекрасних повістей Володимира Железнікова, яка жива й досі…
Приз за перше місце…
Вдома я вперше читала «Опудало»…
Зі сльозами, але і з твердою думкою про те, що якби я опинилася поруч з Оленкою Безсольцевою з її розпачем, я сказала б їй ті ж слова, що почула сама від чудової вчительки…
Ну й що?…
Що з того, якщо ти потрапив у велику, чи малу неприємність?..
Що з того, якщо тебе не люблять, не приймають, не поспішають зрозуміти?..
Що з того, якщо життя не поспішає зі своїми щедрими подарунками, про які ти мрієш?…
Хіба це привід опускати руки, назавжди зарахувати себе до нещасних, і не висовувати носа в галасливий світ?…
Хіба чиясь нелюбов — вирок?…
Хіба сьогоднішній програш — запорука відсутності завтрашніх перемог?…
Хіба чужа оцінка — привід для зниження твоєї самооцінки?…
Хіба ті, що не бажають тобі щастя, можуть хоч якось вплинути на його появу?…
Н у й що?…
Так говорю я, тримаючи за руки маленьких і дорослих, які вирішили, ніби те, що трапилося з ними перетворює їх на ізгоїв і невдах…
І я не знецінюю їхніх переживань, розплутую довгі й гіркі клубки болю, шукаю правильні рішення…
Але…
Жодного шансу я не даю думкам про те, що хоч якась причина може засудити людину до хронічного відчуття себе нікчемною, або негідною щастя…
Жодного!
І не дам…
НУ Й ЩО? — це чесне питання, яке замінює поверхню, що розхитується під ногами на надійну платформу психологічної стійкості, друзі…
Будь-якого троля можна заткнути за пояс, спокійно, і без роздратування зупиняючи своїм НУ Й ЩО всі його токсичні спроби відшукати в нас вразливі місця…
Продовжуйте з усмішкою після будь-яких невдач…
З розумною усмішкою відмовляючись від будь-якої ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити…
Ну й що?…
Життя ж триває!..

Ліля Град.

 

і навздогін до попереднього допису;

 

Мусет баян

АМЕРИКАНСЬКА ПРИТЧА
Старий індіанець прийшов у банк і попросив позику на 500 доларів. Банківський працівник почав оформляти папери.
— Що ти збираєшся робити з цими грошима? — запитав він індіанця.
— Я поїду в місто продавати прикраси, зроблені мною.
— Що у тебе є для забезпечення застави?
— Я не знаю, що таке «застава», — сказав індіанець.
— Ну застава — це щось таке, що має цінність і може покрити вартість позики. У тебе є автомобіль?
— Є — вантажівка 1949 року випуску.
— Ні, це не годиться, —сказав банківський працівник.
— Може, у тебе є худоба?
— Так, у мене є коняка.
— Скільки їй років?
— Не знаю, у неї вже немає зубів, щоб визначити.
Зрештою індіанцю оформили позику і видали 500 доларів.
За кілька тижнів індіанець знову прийшов у банк, дістав пачку грошей. Відрахував належне банку, а решту сховав.
— Що ти збираєшся робити з рештою грошей? — запитав у нього той же працівник.
— Покладу у вігвам, — відповів індіанець.
— Ти можеш зробити депозит в нашому банку.
— Я не знаю, що таке «депозит», — відповів індіанець.
— Ну ти віддаєш свої гроші банку, банк піклується про них, а коли тобі потрібні гроші, ти їх можеш взяти.
Старий індіанець подумав і запитав:
—А у банку є щось — дати мені у заставу?..

 

Шакал прийшов до лева і каже:
- Давай поб'ємося!
Лев на це і вухом не повів.
Тоді шакал пригрозив:
- Я зараз піду і всім розповім, що ти мене злякався.
Лев, позіхнувши, відповів:
- Хай вже краще дурні засудять мене за боягузтво, ніж розумні будуть зневажати за бійку з шакалом.

(c)

 

ВЧИТЕЛЬ ВІД БОГА !!!

Одного разу хлопець впізнав в перехожому свого вчителя з молодших класів. Він підійшов до старого і запитав:
- Ви мене не пам'ятаєте? Я був Вашим учнем.
- Так, я пам'ятаю тебе третьокласником. І чим ти займаєшся зараз?
- Я викладаю. Ви так вплинули на мене, що мені теж захотілося виховувати юних учнів.
- Так? Дозволь мені поцікавитися, в чому ж виразився мій вплив?
- Ви насправді не пам'ятаєте? Дозвольте мені нагадати, освіжити вашу пам'ять.

Одного разу мій однокласник прийшов в клас з красивими годинником на руці, який йому подарували батьки. Він його зняв і поклав в ящик парти. Я завжди мріяв мати такий годинник. Я не втримався і вирішив взяти їх з його парти. Незабаром той хлопчик підійшов до Вас в сльозах і поскаржився на крадіжку. Ви обвели нас усіх поглядом і сказали: «Той, хто забрав годинник, що належать цьому хлопчику, будь ласка, поверніть його».
Мені стало дуже соромно, але мені не хотілося розлучатися з годинником, так що я не зізнався. Ви попрямували до дверей, замкнули їх і веліли нам усім вишикуватися уздовж стіни, попередивши: «Я повинен перевірити всі ваші кишені за однієї умови, що ви всі закриєте очі». Ми послухались, і я відчув, що це був самий ганебний момент в моєму недовгому житті.

Ви рухалися від учня до учня, від кишені до кишені. Коли Ви дістали годинник з моєї кишені, Ви продовжували рухатися до кінця ряду. Потім ви сказали: «Діти, все в порядку. Ви можете відкрити очі і повернутися до своїх парт ». Ви повернули годинник власнику і не сказали більше ні одного слова з приводу цього інциденту.
Так в той день Ви врятували мою честь і мою душу.Ви не заплямували мене як злодія, брехуна, нікчемної дитини. Ви навіть не спромоглися поговорити зі мною про цей епізод. Згодом я зрозумів, чому. Тому що, як справжній учитель, ви не захотіли заплямувати гідність юного, ще не сформувавшогося учня. Тому я став педагогом.

Обидва замовкли під враженням цієї історії.

Потім молодий педагог запитав:
- Коли Ви мене побачили сьогодні, хіба не згадали про цей епізод? Старий вчитель відповів:
- Справа в тому, що я обстежував ваші кишені теж з закритими очима !!!
1 год

 

Літня жінка попрямувала в банк, щоб зняти 10 доларів.
Касир сказав їй:
- Для зняття менш 100 доларів використовуйте банкомат. Будь ласка, йдіть, якщо немає інших питань. За Вами стоїть черга відвідувачів.
Літня жінка мовчала кілька секунд, потім повернула карту касирові і сказала:
- Тоді, я зніму всі гроші, які в мене є.
Касир здивувався, коли перевірив залишок на рахунку.
- У Вас на рахунку 500 000 доларів, а в банку зараз немає такої суми. Чи не могли б Ви записатися на прийом і повернутися завтра?
Старенька тоді запитала, скільки вона може відразу зняти. Касир сказав їй, будь-яку суму до 3000 доларів.
- Ну, будь ласка, дайте мені зараз 2915 доларів.
Касир, не в кращому настрої, повернувся до сховища, забрав стопки по 20, 10 і 5 доларів, і провів наступні десять хвилин, відраховуючи 2915 доларів.
- Чи можу я ще чимось допомогти Вам сьогодні, мем ?, - Суворо запитав касир.
Літня жінка поклала 10 доларів в сумочку і сказала:
- Так, я хотіла б покласти 2905 доларів на свій рахунок.

Мораль цієї притчі:
Не намагайтеся ускладнювати життя літнім жінкам, - вони все життя вчилися мистецтву виживання серед мудаків

 

Один чоловік прийшов до церкви. Він забув вимкнути телефон, який під час молитви задзвонив. Священик відчитав його. Люди, які молилися, лаяли його після молитви за те, що він порушив тишу. Всю дорогу додому його дружина вичитувала йому за його неуважність. На його обличчі можна було побачити сором, розгубленість і приниження.
Після цього випадку цього чоловіка ніколи більше не бачили в церкві.

І в цей же вечір він пішов в бар. Цей чоловік все ще нервував і його руки тремтіли. Випадково він розлив свій напій на стіл. Офіціант вибачився і дав йому серветку, щоб витертися. Прибиральник витер підлогу. Керуюча бару запропонувала йому інший напій за рахунок закладу. При цьому вона сказала: "Не турбуйтеся, чоловіче. Всі роблять помилки". З цього дня він ходив в бар щовечора.

Іноді наше ставлення, як віруючих, може підштовхнути душу в пекло. Ви можете змінити ситуацію тим, як ви ставитеся до людей, особливо, коли вони роблять помилки.

16 липня о 09:30

 

Одного разу вчитель попросив учнів записати на листочку імена всіх людей, яких вони ненавидять.

Коли вони зробили це, вчитель сказав їм принести на наступний день в школу пакетик з помідорами за кількістю записаних імен.

Деякі діти принесли пакетик з двома помідорами, у інших було три помідори, п’ять, або навіть десять.

Учитель попросив учнів носити з собою ці помідори протягом двох тижнів. Але вже через пару днів хлопці стали скаржитися на поганий запах гниючих овочів. Кільком учням було важко всюди носити з собою десяток помідорів. Запах був занадто різкий і сильний.

Через тиждень вчитель зібрав клас, ще раз вислухав їхні скарги і сказав:
– Все це дуже схоже на те, що ви носите в своєму серці, коли вам не подобаються деякі люди. Ненависть роз’їдає душу і робить її хворою. Якщо ви не можете переносити запах зіпсованих помідорів через тиждень, уявіть собі «аромати» від гіркоти і злоби, які ви носите в своєму серці кожен день!

Серце – це гарний сад, який потрібно регулярно чистити від бур’янів, тобто прощати тих, хто розлютив вас. Це звільняє в ньому місце для дійсно хороших речей.

Не беріть від життя все, беріть тільки краще!
#притча

17 год