myRelax.com.ua
19.12.2006, 21:01
Кафе з панорамами Львова / огляд переможця
Людина, котра читатиме цей огляд, скоріше за все просто збирається провести вільний час якось по-новому, по-особливому. Так, по-особливому... Спробуємо уявити... Хочеться тепла, гарячого напою в руках, хорошого співбесідника і нехай собі за вікном падає дощ, а за краплями видно місто, старе місто... Безперечно, важко догодити вимогливому львів’янину горнятком кави чи затишною атмосферою. У крайньому випадку, прірва людей може підсказати що-небудь непогане. Натомість, хочу поділитись досвідом про ті місця, де можна чаювати, розглядаючи красу нашого старого міста.
Ага... Перше, що повинно прийти на думку – “Тарко”, останній поверх «Магнусу». Так, саме він, саме цей заклад пришвидшеного годування є безперечно найвідомішим оглядовим майданчиком старого міста. Знаю точно, особливо пощастить тому, хто перший всядеться за столиком в куточку біля вікна. А краєвид з вікон вартує келиха пива та інших можливих напоїв – якщо не зважати на подерті дахи з однієї сторони та дивні будинки з іншої, можна милуватись вулицею Городоцькою, проспектом Свободи, Високим Замком і Оперним театром...
Серед усього доброго, що мені доводилось там робити – було і сидіння на тому VIP місці, а ще було розглядання аж-поки-не-виженуть через вікно кухні працівників, а ще подьоргування за шнурівки таких-дивних-римських жалюзів, а ще катання у прозорому ліфті... Ну і все. Смак кухні, як і очікувалось, не вражає. Затишку не вистачає. Колись безкоштовний туалет переназначили в кінець коридору і почали брати за нього гроші. Детальніше дивіться-питайтеся де-інде, зупинятись на цьому не хочеться.
Та і на наступному не зупинявся б, якщо не обіцяв розповісти про приємні окові краєвиди. Одного разу, провівши цілий день під сонцем і таки нестрибнувши з парашутом, засмучений і бажаючий випити мінеральної водички зайшов у супермаркет по дорозі додому. Супермаркет знаходився на першому поверсі зовсім нового будинку, який назвали чомусь... “Скриня”. Так от, там, у цьому будинку зі скла та металу на останньому поверсі знаходиться кафетерій. Ціни там середні і відповідно присутні різноманітні категорії відвідувачів. Знову ж таки – найкращий краєвид тільки з одного столику, хоча, як і у першому випадку, видно добре звідусіль. “А що ж видно?” – задасте Ви слушне запитання. А видно милуючі око справжнього чоловіка всілякі поїзди-електрички, машини, трамваї... ну і, відзначу, що*непогано видно вулицю Городоцьку та наш Головний залізничний вокзал. Скажу відверто – перебуваючи у цьому кафетерії відчував навіть щось подібне на таке примарне слово “затишок”. Кухні там нема, обслуговування самостійне і вердикт такий – молодший скляно-метало брат Тарко.
Якось не дуже плавно переходжу до зовсім іншого закладу громадського харчування – напівресторану чи то напівкафетерію, що на останньому поверсі*готелю Дністер. Навмисне не збираюсь говорити про постійно порожнє кафе на другому поверсі, бо те саме на останньому вартує більшого. Очевидний недолік закладу – “фейс-контроль”, плюси – унікальний краєвид з вікон на всю стіну та абсолютний спокій через абсолютну відсутність відвідувачів, що якимось приємним чином впливає на формування романтично-затишної атмосфери; невизначений графік роботи закладу; батарея, яку можна змусити гріти, туалет недалеко з негіршим краєвидом... це все переваги на смак. А що дійсно поганого… Погано те, що нема навколо ні душі; а з-за великих вікон досить прохолодно. Ціни середні та вище середніх...
Не здогадаєтесь ніколи де є ще кльовий краєвид. А давайте згадаємо ту прекрасну споруду, геніальний задум архітекторів міста та просто зіпсутий провінційним смаком куточок Львова незрозумілої форми... Вгадали про що мова? Про Укрсоцбанк... Посеред робочого дня, саме “посеред” дня, заходимо всередину цієї споруди. Відразу дивуємося кількості по-дурному використаного місця, але не зупиняємось, щоб не викликати поганих думок у охоронців, та прямуємо до сходів прямо. Піднімаємось на верх. Якщо Ви подумали, що це вже останній поверх, то підніміться ще на один. Якщо ж він вже дійсно останній – повертаємо ліворуч і прямуємо у перші зліва двері – це є бюфет-їдальня місцевих банкірів. Краєвид справді вражаючий. Кухня ніби навіть не зовсім погана, а ціни одні з найнижчих у Львові. Найгірше те – що туди, з мого власного досвіду, приходити їсти фактично можна лише до четвертої години. Приходити звісно ж краще не в час обідньої перерви, а трошки до чи після неї.* Погано також і те, що тітка за прилавком впізнає несвоїх і намагається зіпсувати своїм невпізнавання апетит у добрих людей. Можливо колись ця радість із хорошим краєвидом стане недоступною для сторонніх чи взагалі завершить своє існування, але зараз...
А що якщо час такий, що хочеться подивитись на щось гарнюче, а робочий день закінчився? Тут починаються умовності. Припустімо, що закінчився робочий час більшості кухонь... по десятій вечора... по одинадцятій... дванадцятій... Тоді раджу відвідати цілодобовий ресторан Спліт, що на вул. Коперніка. Переконаний, у багатьох склалось достатньо упереджене ставлення, та все ж. Передчуття жорсткого “фейс контролу” на вході часто не виправдані. Та й що втрачати коли все одно нікуди йти? Обслуговування на високому рівні, –* десь на рівні цін, що вказані у меню. З вікон видно проспект Свободи, втім я переконаний, що під таким кутом Ви на нього не дивились.
У цьому огляді я спробував не рекламувати, покритикувати, а що з того вийшло – оцінювати Вам.
ОЛЕКСАНДР.
ЧИТАТИ ДАЛІ (http://relax.lvivport.com/click/?http://myrelax.com.ua/post/4/326)
Людина, котра читатиме цей огляд, скоріше за все просто збирається провести вільний час якось по-новому, по-особливому. Так, по-особливому... Спробуємо уявити... Хочеться тепла, гарячого напою в руках, хорошого співбесідника і нехай собі за вікном падає дощ, а за краплями видно місто, старе місто... Безперечно, важко догодити вимогливому львів’янину горнятком кави чи затишною атмосферою. У крайньому випадку, прірва людей може підсказати що-небудь непогане. Натомість, хочу поділитись досвідом про ті місця, де можна чаювати, розглядаючи красу нашого старого міста.
Ага... Перше, що повинно прийти на думку – “Тарко”, останній поверх «Магнусу». Так, саме він, саме цей заклад пришвидшеного годування є безперечно найвідомішим оглядовим майданчиком старого міста. Знаю точно, особливо пощастить тому, хто перший всядеться за столиком в куточку біля вікна. А краєвид з вікон вартує келиха пива та інших можливих напоїв – якщо не зважати на подерті дахи з однієї сторони та дивні будинки з іншої, можна милуватись вулицею Городоцькою, проспектом Свободи, Високим Замком і Оперним театром...
Серед усього доброго, що мені доводилось там робити – було і сидіння на тому VIP місці, а ще було розглядання аж-поки-не-виженуть через вікно кухні працівників, а ще подьоргування за шнурівки таких-дивних-римських жалюзів, а ще катання у прозорому ліфті... Ну і все. Смак кухні, як і очікувалось, не вражає. Затишку не вистачає. Колись безкоштовний туалет переназначили в кінець коридору і почали брати за нього гроші. Детальніше дивіться-питайтеся де-інде, зупинятись на цьому не хочеться.
Та і на наступному не зупинявся б, якщо не обіцяв розповісти про приємні окові краєвиди. Одного разу, провівши цілий день під сонцем і таки нестрибнувши з парашутом, засмучений і бажаючий випити мінеральної водички зайшов у супермаркет по дорозі додому. Супермаркет знаходився на першому поверсі зовсім нового будинку, який назвали чомусь... “Скриня”. Так от, там, у цьому будинку зі скла та металу на останньому поверсі знаходиться кафетерій. Ціни там середні і відповідно присутні різноманітні категорії відвідувачів. Знову ж таки – найкращий краєвид тільки з одного столику, хоча, як і у першому випадку, видно добре звідусіль. “А що ж видно?” – задасте Ви слушне запитання. А видно милуючі око справжнього чоловіка всілякі поїзди-електрички, машини, трамваї... ну і, відзначу, що*непогано видно вулицю Городоцьку та наш Головний залізничний вокзал. Скажу відверто – перебуваючи у цьому кафетерії відчував навіть щось подібне на таке примарне слово “затишок”. Кухні там нема, обслуговування самостійне і вердикт такий – молодший скляно-метало брат Тарко.
Якось не дуже плавно переходжу до зовсім іншого закладу громадського харчування – напівресторану чи то напівкафетерію, що на останньому поверсі*готелю Дністер. Навмисне не збираюсь говорити про постійно порожнє кафе на другому поверсі, бо те саме на останньому вартує більшого. Очевидний недолік закладу – “фейс-контроль”, плюси – унікальний краєвид з вікон на всю стіну та абсолютний спокій через абсолютну відсутність відвідувачів, що якимось приємним чином впливає на формування романтично-затишної атмосфери; невизначений графік роботи закладу; батарея, яку можна змусити гріти, туалет недалеко з негіршим краєвидом... це все переваги на смак. А що дійсно поганого… Погано те, що нема навколо ні душі; а з-за великих вікон досить прохолодно. Ціни середні та вище середніх...
Не здогадаєтесь ніколи де є ще кльовий краєвид. А давайте згадаємо ту прекрасну споруду, геніальний задум архітекторів міста та просто зіпсутий провінційним смаком куточок Львова незрозумілої форми... Вгадали про що мова? Про Укрсоцбанк... Посеред робочого дня, саме “посеред” дня, заходимо всередину цієї споруди. Відразу дивуємося кількості по-дурному використаного місця, але не зупиняємось, щоб не викликати поганих думок у охоронців, та прямуємо до сходів прямо. Піднімаємось на верх. Якщо Ви подумали, що це вже останній поверх, то підніміться ще на один. Якщо ж він вже дійсно останній – повертаємо ліворуч і прямуємо у перші зліва двері – це є бюфет-їдальня місцевих банкірів. Краєвид справді вражаючий. Кухня ніби навіть не зовсім погана, а ціни одні з найнижчих у Львові. Найгірше те – що туди, з мого власного досвіду, приходити їсти фактично можна лише до четвертої години. Приходити звісно ж краще не в час обідньої перерви, а трошки до чи після неї.* Погано також і те, що тітка за прилавком впізнає несвоїх і намагається зіпсувати своїм невпізнавання апетит у добрих людей. Можливо колись ця радість із хорошим краєвидом стане недоступною для сторонніх чи взагалі завершить своє існування, але зараз...
А що якщо час такий, що хочеться подивитись на щось гарнюче, а робочий день закінчився? Тут починаються умовності. Припустімо, що закінчився робочий час більшості кухонь... по десятій вечора... по одинадцятій... дванадцятій... Тоді раджу відвідати цілодобовий ресторан Спліт, що на вул. Коперніка. Переконаний, у багатьох склалось достатньо упереджене ставлення, та все ж. Передчуття жорсткого “фейс контролу” на вході часто не виправдані. Та й що втрачати коли все одно нікуди йти? Обслуговування на високому рівні, –* десь на рівні цін, що вказані у меню. З вікон видно проспект Свободи, втім я переконаний, що під таким кутом Ви на нього не дивились.
У цьому огляді я спробував не рекламувати, покритикувати, а що з того вийшло – оцінювати Вам.
ОЛЕКСАНДР.
ЧИТАТИ ДАЛІ (http://relax.lvivport.com/click/?http://myrelax.com.ua/post/4/326)