Deus igrok
01.03.2008, 18:29
Типове Положення
про будинок-інтернат для громадян похилого віку та
інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для
ветеранів війни і праці
1. Загальні положення
1.1. Будинок-інтернат для громадян похилого віку та
інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни
та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною
соціально-медичною установою загального типу для постійного
проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці,
інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і
медичного обслуговування.
2. Завдання будинку-інтернату
2.1. Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення
належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування,
надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам,
які потребують стороннього догляду і допомоги.
2.2. Мешканці будинку-інтернату забезпечуються відповідно до
встановлених норм:
житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і
твердим інвентарем та столовим посудом;
раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі і
дієтичним, з урахуванням віку і стану здоров'я осіб, що проживають
у будинку-інтернаті в межах натуральних норм харчування (проміжки
часу між прийманням їжі не повинні бути більше ніж чотири години,
останнє приймання їжі організовується за дві години до сну);
цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною
допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених
лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;
слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними
виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування
(крім моторизованих), медикаментами та життєво-необхідними ліками
відповідно до медичного висновку;
комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення,
радіофікація, тепло-, водопостачання тощо);
організацією культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи
з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців будинку-інтернату.
умовами, що сприяють адаптації громадян похилого віку
громадян похилого віку, ветеранів війни, праці та інвалідів у
новому середовищі.
Стаціонар для людей похилого віку вже за місяць запрацює у селі Пришиб. Наразі завершується ремонт приміщень сільської дільничної лікарні, на базі якої розташується стаціонар. Як зазначає заступник голови облдержадміністрації Н.Мякушко, це має бути сучасний заклад із цивілізованими умовами: опаленням, теплими туалетами і душовими, інвалідними візками тощо. У ремонтні роботи вже вкладено близько 125 тис. грн. із районного бюджету. Заклад попередньо розрахований на 20 місць. Як каже Н.Мякушко, це повністю задовольнить потреби Кременчуцького району. У стаціонарі перебуватимуть люди похилого віку, які не мають рідних, або такі, діти котрих судом позбавлені опіки над батьками.
Наразі на Полтавщині працюють 12 будинків для престарілих, у Кременчуцькому районі такий заклад буде першим.
http://www.panorama.pl.ua/doc.php?id=1244
У Європі цілком нормальним вважається, коли діти здають своїх батьків до будинку престарілих. Наприклад, у Швеції такі люди нерідко йдуть до подібних закладів із власної волі. Хоч і не таємниця, що жителів цієї країни (як, проте, й інших представників Заходу) часом звинувачують у надмірній суворості до батьків, аргументуючи це тим, що покоління живуть автономно (тільки 3% шведських громадян проживають в одній квартирі зі старими). І навіть догляд за лежачими перебирає на себе держава, а не «рідна кровинка». Проте тамтешній стареньких це анітрохи не ображає, оскільки ті дуже поважають свободу і права іншої людини та вважають за краще не створювати проблем навіть дуже близьким і рідним.
«На Заході будинки престарілих — це можливість жити так, як людина хоче, — розказує Н. Вержиковська. — Там пенсіонери мешкають у комфортабельних кімнатах, за які платять, отримують культурну програму і почуваються повноцінним громадянами своєї країни. Більш того, в Європі якісно інше ставлення до старості, цей час присвячують подорожам і реалізації бажань».
http://www.day.kiev.ua/38875/
Дехто на старість не тільки залишається сам, але й опиняється не вдома, а в будинку престарілих. Цілу драму переживають ті, від кого відмовляються діти. Хоча вже там, у цих будинках старості й смутку, вони, мабуть, усі більш-менш рівні. Принаймні так видається сторонньому спостерігачеві, який тільки бачить багато старих, невеселих людей, а поміж них – ще й калік. Розум підказує, що тут їм не так уже й погано. Адже є що їсти, тепло, кожен має свій кут і ліжко, опіку. Та водночас серце стискається від жалю. Чомусь на згадку приходить власна бабуся, яка нізащо, як, напевно, всі старенькі, не покинула б власного дому. І при цьому думалося, що їй, яка протягом майже двох років лежала з поламаним стегном, було в цьому жахливому становищі вдома ліпше, ніж тим, хто опинився на старості на казенному хлібі. Хоча, звичайно, дехто з цього приводу висловлює інші думки. Мовляв, за кордоном віддавати старих людей у будинки престарілих (будинки сеньйорів) – нормальна практика.
І їм там дуже й дуже непогано.
А молодь працює і не має часу. Може, й так. Може, колись і в нас держава доросте до такого рівня економічного й культурного розвитку, що зможе в закладах згаданого типу забезпечити старшим людям належні умови життя, гідну старість і... гідну смерть.
http://www.arka.org.ua/newissue8/articles.php3?id_issue=71&id_heading=23
про будинок-інтернат для громадян похилого віку та
інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для
ветеранів війни і праці
1. Загальні положення
1.1. Будинок-інтернат для громадян похилого віку та
інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни
та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною
соціально-медичною установою загального типу для постійного
проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці,
інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і
медичного обслуговування.
2. Завдання будинку-інтернату
2.1. Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення
належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування,
надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам,
які потребують стороннього догляду і допомоги.
2.2. Мешканці будинку-інтернату забезпечуються відповідно до
встановлених норм:
житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і
твердим інвентарем та столовим посудом;
раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі і
дієтичним, з урахуванням віку і стану здоров'я осіб, що проживають
у будинку-інтернаті в межах натуральних норм харчування (проміжки
часу між прийманням їжі не повинні бути більше ніж чотири години,
останнє приймання їжі організовується за дві години до сну);
цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною
допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених
лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;
слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними
виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування
(крім моторизованих), медикаментами та життєво-необхідними ліками
відповідно до медичного висновку;
комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення,
радіофікація, тепло-, водопостачання тощо);
організацією культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи
з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців будинку-інтернату.
умовами, що сприяють адаптації громадян похилого віку
громадян похилого віку, ветеранів війни, праці та інвалідів у
новому середовищі.
Стаціонар для людей похилого віку вже за місяць запрацює у селі Пришиб. Наразі завершується ремонт приміщень сільської дільничної лікарні, на базі якої розташується стаціонар. Як зазначає заступник голови облдержадміністрації Н.Мякушко, це має бути сучасний заклад із цивілізованими умовами: опаленням, теплими туалетами і душовими, інвалідними візками тощо. У ремонтні роботи вже вкладено близько 125 тис. грн. із районного бюджету. Заклад попередньо розрахований на 20 місць. Як каже Н.Мякушко, це повністю задовольнить потреби Кременчуцького району. У стаціонарі перебуватимуть люди похилого віку, які не мають рідних, або такі, діти котрих судом позбавлені опіки над батьками.
Наразі на Полтавщині працюють 12 будинків для престарілих, у Кременчуцькому районі такий заклад буде першим.
http://www.panorama.pl.ua/doc.php?id=1244
У Європі цілком нормальним вважається, коли діти здають своїх батьків до будинку престарілих. Наприклад, у Швеції такі люди нерідко йдуть до подібних закладів із власної волі. Хоч і не таємниця, що жителів цієї країни (як, проте, й інших представників Заходу) часом звинувачують у надмірній суворості до батьків, аргументуючи це тим, що покоління живуть автономно (тільки 3% шведських громадян проживають в одній квартирі зі старими). І навіть догляд за лежачими перебирає на себе держава, а не «рідна кровинка». Проте тамтешній стареньких це анітрохи не ображає, оскільки ті дуже поважають свободу і права іншої людини та вважають за краще не створювати проблем навіть дуже близьким і рідним.
«На Заході будинки престарілих — це можливість жити так, як людина хоче, — розказує Н. Вержиковська. — Там пенсіонери мешкають у комфортабельних кімнатах, за які платять, отримують культурну програму і почуваються повноцінним громадянами своєї країни. Більш того, в Європі якісно інше ставлення до старості, цей час присвячують подорожам і реалізації бажань».
http://www.day.kiev.ua/38875/
Дехто на старість не тільки залишається сам, але й опиняється не вдома, а в будинку престарілих. Цілу драму переживають ті, від кого відмовляються діти. Хоча вже там, у цих будинках старості й смутку, вони, мабуть, усі більш-менш рівні. Принаймні так видається сторонньому спостерігачеві, який тільки бачить багато старих, невеселих людей, а поміж них – ще й калік. Розум підказує, що тут їм не так уже й погано. Адже є що їсти, тепло, кожен має свій кут і ліжко, опіку. Та водночас серце стискається від жалю. Чомусь на згадку приходить власна бабуся, яка нізащо, як, напевно, всі старенькі, не покинула б власного дому. І при цьому думалося, що їй, яка протягом майже двох років лежала з поламаним стегном, було в цьому жахливому становищі вдома ліпше, ніж тим, хто опинився на старості на казенному хлібі. Хоча, звичайно, дехто з цього приводу висловлює інші думки. Мовляв, за кордоном віддавати старих людей у будинки престарілих (будинки сеньйорів) – нормальна практика.
І їм там дуже й дуже непогано.
А молодь працює і не має часу. Може, й так. Може, колись і в нас держава доросте до такого рівня економічного й культурного розвитку, що зможе в закладах згаданого типу забезпечити старшим людям належні умови життя, гідну старість і... гідну смерть.
http://www.arka.org.ua/newissue8/articles.php3?id_issue=71&id_heading=23