kYula
25.11.2007, 18:23
17.11. 1921 в с. Малі Міньки поблизу смт. Базар (нині Народицького р-ну Житомирської обл.) у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія, командир Г. Котовський) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю.Тютюника .
23.11.1921 жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову.Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: "До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!" І залунало: "Слава Україні!". Далі хлопці заспівали "Ще не вмерла Україна!". Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
359 героїв, що поховані в братській могилі села Базар, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення "продразвестками", вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Чекісти стягнули всі сили. Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Червона кіннота вдень і вночі переслідувала повстанців.
Це були бої на виснаження, повстанці були напівроздягнені, голі, босі, впродовж двох тижнів не мали перепочинку.
Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині.
Тоді Житомирські рухівці збили дубового хреста, хотіли встановити його на братській могилі. Міліція заборонила. Василь Овсієнко згадує, що автомобілями перекрили тоді дорогу до села. Майор міліції злукавив: мовляв, захищатимуть від селян. Через бійку хрест не встановили. Рік він пролежав схованим в базарівських кущах.
Хоча тодішній голова колгоспу дав розпорядження нагорнути могили. На них напередодні референдуму 91-го року з’явився хрест і табличка, на якій триста п’ятдесят дев’ять прізвищ.
Пам’ятник базарівським героям звели 2000 року, щоправда, за гроші не української влади, а українців Великої Британії.
Сьогодні вшановували пам"ять жертвам комуністичного режиму. Звичайне село, в 30-кілометровій зоні. Хатки збіднілі, дороги розбиті. Але навіть в цю пору року природа гарна. Все таке мирне і спокійне, навіть і не вірилось, що колись там були такі страшні страти не лише повстанців, а місцевих жителів, яких більшовики рубали на шматки, за те, що вони переховували патріотів.
Ще не дійшовши до меморіалу, перше, що мене привернуло увагу - численні прапори Народного Руху, Народної Партії, Свободи, Українських Націоналістів та Гайдомацького руху. Але народу, як мене повідомили ті, хто раніше їздив в Базар, було не багато, проте людей, щоб вшанувати героїв було достатньо. Почалося все з молитви та покладання квітів до кургану.
Лунали виступи кількох політиків, серед яких був Іван Заєць (мав приїхати ще Левко Лук"яненко, але натомість народ почув лише його повідомлення, щодо вшанування загинутих патріотів 1923року в Житомирській обл). Всі хто виступав, завершували промову фразою "Слава Україні!". Мій знайомий, який спочатку не відразу збагнув що ж на це казати, під кінець все-таки навчився казати "Героям Слава!"
Вшанування закінчилося приблизно через 3 години...
Вічним Героям Слава!!!
http://photo.unian.net/ukr/keywords/286?fp=32 (фото є на початку 3й сторінки і вкінці 2ї)
23.11.1921 жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову.Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: "До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!" І залунало: "Слава Україні!". Далі хлопці заспівали "Ще не вмерла Україна!". Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
359 героїв, що поховані в братській могилі села Базар, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення "продразвестками", вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Чекісти стягнули всі сили. Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Червона кіннота вдень і вночі переслідувала повстанців.
Це були бої на виснаження, повстанці були напівроздягнені, голі, босі, впродовж двох тижнів не мали перепочинку.
Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині.
Тоді Житомирські рухівці збили дубового хреста, хотіли встановити його на братській могилі. Міліція заборонила. Василь Овсієнко згадує, що автомобілями перекрили тоді дорогу до села. Майор міліції злукавив: мовляв, захищатимуть від селян. Через бійку хрест не встановили. Рік він пролежав схованим в базарівських кущах.
Хоча тодішній голова колгоспу дав розпорядження нагорнути могили. На них напередодні референдуму 91-го року з’явився хрест і табличка, на якій триста п’ятдесят дев’ять прізвищ.
Пам’ятник базарівським героям звели 2000 року, щоправда, за гроші не української влади, а українців Великої Британії.
Сьогодні вшановували пам"ять жертвам комуністичного режиму. Звичайне село, в 30-кілометровій зоні. Хатки збіднілі, дороги розбиті. Але навіть в цю пору року природа гарна. Все таке мирне і спокійне, навіть і не вірилось, що колись там були такі страшні страти не лише повстанців, а місцевих жителів, яких більшовики рубали на шматки, за те, що вони переховували патріотів.
Ще не дійшовши до меморіалу, перше, що мене привернуло увагу - численні прапори Народного Руху, Народної Партії, Свободи, Українських Націоналістів та Гайдомацького руху. Але народу, як мене повідомили ті, хто раніше їздив в Базар, було не багато, проте людей, щоб вшанувати героїв було достатньо. Почалося все з молитви та покладання квітів до кургану.
Лунали виступи кількох політиків, серед яких був Іван Заєць (мав приїхати ще Левко Лук"яненко, але натомість народ почув лише його повідомлення, щодо вшанування загинутих патріотів 1923року в Житомирській обл). Всі хто виступав, завершували промову фразою "Слава Україні!". Мій знайомий, який спочатку не відразу збагнув що ж на це казати, під кінець все-таки навчився казати "Героям Слава!"
Вшанування закінчилося приблизно через 3 години...
Вічним Героям Слава!!!
http://photo.unian.net/ukr/keywords/286?fp=32 (фото є на початку 3й сторінки і вкінці 2ї)