Показати повну версію : Memory
Черешенька
13.07.2007, 19:30
Спомин, знов покликав мене він, у безмежнії далі, в мрії, й ніжності, й сни...
Mem'ry
All alone in the moonlight
I can smile at the old days
Life was beautiful then
I remember
The time I knew what happiness was
Let the mem'ry live again
Сьогодні одна пісня навіяла мені незвичні часи, нагадала про апогеї "блаженства" та безтурботність минулих днів.
Спогади - це щось дійсно особливе, це речі, особи, думки, які прилітають до тебе із теплих добрих країв, щоб на крилах уявлення і пригадування віднести тебе у колиску радості та щастя.
(Хочу поговорити про прекрасні спогади, ті, які освявають душу і залишають печать ніжності у серці й щиру усмішку на вустах)
Чом душу смуток огортає,
чому так жаль за тим, що відбуло,
чом забуттям стежки не проростають,
тих давніх днів, де милим все було...
А на мене завжди навіюють смуток і ностальгію слова з пісні All By Myself.
Eric Carmen - All By Myself
When i was young
I never needed anyone
And makin' love was just for fun
Those days are gone
Livin' alone
I think of all the friends i've known
But when i dial the telephone
Nobody's home
All by myself
Don't wanna be
All by myself anymore
All by myself
Don't wanna live
All by myself anymore
Hard to be sure
Some times i feel so insecure
And love so distant and obscure
Remains the cure
All by myself
Don't wanna be
All by myself anymore
All by myself
Don't wanna live
All by myself anymore
або Байрон.
TO TIME
by
Lord Byron
Time! on whose arbitrary wing
The varying hours must flag or fly,
Whose tardy winter, fleeting spring,
But drag or drive us on to die ---
Hail thou ! who on my birth bestow'd
Those boons to all that know thee known;
Yet better I sustain thy load,
For now I bear the weight alone.
I would not one fond heart should share
The bitter moments thou hast given;
And pardon thee, since thou could'st spare
All that I loved, to peace or heaven.
To them be joy or rest, on me
Thy future ills shall press in vain;
I nothing owe but years to thee,
A debt already paid in pain.
Yet even that pain was some relief,
It felt, but still forgot thy power:
The active agony of grief
Retards, but never counts the hour.
In joy I've sigh'd to think thy flight
Would soon subside from swift to slow;
Thy cloud could overcast the light,
But could not add a night to woe;
For then, however drear and dark,
My soul was suited to thy sky;
One star alone shot forth a spark
To prove thee --- not Eternity.
That beam hath sunk, and now thou art
A blank; a thing to count and curse,
Through each dull tedious trifling part,
Which all regret, yet all rehearse.
One scene even thou canst not deform;
The limit of thy sloth or speed
When future wanderers bear the storm
Which we shall sleep too sound to heed:
And I can smile to think how weak
Thine efforts shortly shall be shown,
When all the vengeance thou canst wreak
Must fall upon --- a nameless stone.
на жаль переклад найшов тільки російською
К ВРЕМЕНИ
О Время! Все несется мимо,
Все мчится на крылах твоих:
Мелькают весны, медлят зимы,
Гоня к могиле всех живых.
Меня ты наделило, Время,
Судьбой нелегкою — и все ж
Гораздо легче жизни бремя,
Когда один его несешь!
Я тяжкой доли не пугаюсь
С тех пор, как обрели покой
Все те, чье сердце, надрываясь,
Делило б горести со мной.
Да будет мир и радость с ними!
А ты рази меня и бей!
Что дашь ты мне и что отнимешь?
Лишь годы, полные скорбей.
Удел мучительный смягчает
Твоей жестокой власти гнет;
Одни счастливцы замечают,
Как твой стремителен полет!
Пусть быстротечности сознанье
Над нами тучею висит:
Оно темнит весны сиянье,
Но скорби ночь не омрачит!
Как ни темно и скорбно было
Вокруг меня — мой ум и взор
Ласкало дальнее светило,
Стихии тьмы наперекор.
Но луч погас — и Время стало
Пустым мельканьем дней и лет:
Я только роль твержу устало,
В которой смысла больше нет!
Но заключительную сцену
И ты не в силах изменить:
Лишь тех, кто нам придет на смену,
Ты будешь мучить и казнить!
И, не страшась жестокой кары,
С усмешкой гнев предвижу твой,
Когда обрушишь ты удары
На хладный камень гробовой!
Ліна КОСТЕНКО
* * *
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
Eric Carmen - All By Myself
офтоп - чи бачили Ви цю пісню в виконанні Бріджіт Джонс у першій частині фільму ;) ?
Boris_Kiev
13.07.2007, 23:32
Хочу поговорити про прекрасні спогади, ті, які освявають душу і залишають печать ніжності у серці й щиру усмішку на вустах
Серпень 19**. Напівдикий куточок Чорного моря. Другі студентські канікули.
Неподалік від пляжу – невеличний кінотеатр. Навіть фільм пам’ятаю – «Народжена вільною» (за Джой Адамсон; про левицю). А в кінозалі – стареньке піаніно.
Під час сеансу тихенько відчинив вікно.
І ось романтичною ніччю вилізли ми з моря (про холодне шампанське заздалегідь домовився з вірменином з генделика),
залізли через вікно до кінозалу (досить високий 2-й поверх) і -
. . .We skipped the light fandango
turned cartwheels 'cross the floor
I was feeling kinda seasick
but the crowd called out for more
The room was humming harder
as the ceiling flew away
When we called out for another drink
the waiter brought a tray
And so it was that later
as the miller told his tale
that her face, at first just ghostly,
turned a whiter shade of pale. . .
...And I would not let her be
one of sixteen vestal virgins
who were leaving for the coast...
oFDcB-X4Rbs
Піаніно було жахливе – клавіші западали. Моя Слухачка змушена була їх підштовхувати вгору, підсвічуючи сірниками.
За вікном кричали чайки. . . І згадалося оце:
'All hands on deck, we've run afloat!'
I heard the captain cry
'Explore the ship, replace the cook:
let no one leave alive!'
Across the straits, around the Horn:
how far can sailors fly?
A twisted path, our tortured course,
and no one left alive...
Q6BzNEZxbiw
А ця композиція
xTPQvdOT2y0
досі асоціюється з тим сезоном...
Черешенька
13.07.2007, 23:39
А я сьогодні згадала замок десь вглибині Європи і ми там, молоді, веселі, щасливі, міжнародні діти. І імпровізація джазова за фортеп"яно, і п"янке вино, і старий готичний зал. І щире звучання "Yesterday" (і "Quanta namera" і "Wind of change" і море інших світових хітів) багатоголосним хором. І дружні потиски руки.
... і пропозиція стати принцесою Беніну :) (оце вже точно незабутнє!)...
офтоп - чи бачили Ви цю пісню в виконанні Бріджіт Джонс у першій частині фільму
якого фільму п. Оля?
Часто згадується Херсонес.Це було генально-шторм на морі,небо чорне,некрополіс,вітер...Все було якось безтурботно і прекрасно.Якраз так само,як згодом в Ольвії.Крім всього,в уяві появлялися люди,які колись жили тут.
Черешенька
14.07.2007, 23:40
Пригадала собі ще щось :) (взагалі-то історій у мене набралося б безліч, найцікавіших, тільки не хочу їх "на люди" виставляти). На жаль, зараз з цією людиною я не можу знайти спільну мову... А був час, коли ми проводили спільні сніданки з запашною кавою на балконі, мистецькі дискусії про усе на світі, коли я отримувала чудові послання (написані від руки чи напечатані для мене на найдавнішій друкованій машинці) і відвідували вечірні пивні дегустації у чудових кпайпах.
Що ж мене, однак, найбільше вразило, - вазон 100 (живих) квітучих ромашок, котрі я одного дня отримала в подарунок і той факт, що про те, як вони до мене попали, я так і досі не дізналася...
Boris_Kiev
15.07.2007, 00:15
Якось дуже давно …, гуляючи з Дамою серця (поетесою київського андерграунду), зайшли до її коліжанки. Перед будинком ріс «дорослий» клен. Леді сказала, що її коліжанка мріяла, щоби гілки клену повернулися в бік її балкону, а вони росли якось «паралельно».
В хаті я відразу зрозумів, що там ішло обговорення теми, як допомогти їхньому співробітнику, який втрапив у незрозумілу для мене халепу по роботі (науковий заклад, де усі усіх підсиджували), тому я взяв пляшечку (не першу за той день) і пішов на балкон.
Там побачив будівельний блок (роликовий) і товстий електричний дріт. Щось мене надихнуло – і я тихенько підтягнув дві гілки до балкону, зафіксував…
Господиня наступного дня поїхала у тривале відрядження, а коли повернулася – побачила здійснення своєї мрії. Гілки - що з дротом, що без дроту - дивилися «куди треба». Треба було чути, якими словами вона довго висловлювала свою подяку !
Треба було чути, якими словами
що п. Борис - лаялася :) що ви їй дров наламали :) ?
Блін,класна гілка!Так всім і хочеться пункти додавати.Всі спогади якісь такі романтичні і солодкі,шо їх так приємно читати!
Боюсь,не всім би сподобалися мої романтичні спогади.Бо не всі бачуть романтику у нічному цвинтарі.Хоча там також можна пережити особливі моменти...Так як я...
Дуже люблю вислів "Не сумуй, що це минуло, посміхнись, бо це було..." :)
Дуже люблю цвинтарі ранкові у тумані, денні у гарячій імглі та нічні з похмурим (романтичним) настроєм.
Так Мег не всі люблять цвинтарі...
Йшов пяний дядько через цвинтар додому. Десь спіткнувся, впав. Прокидається - ніч, цвинтар він у ямі лежить. Вилазить ледве - весь синій, опухший, бруднющий. Дивиться дядько яму поряд копає. Підкрадається до нього наш пяничка - думав налякати - покричав, пошумів раз другий - той не реагує. Та й пяний пішов своєю дорогою.
Тільки він підходить до виходу з цвинтаря як копач його по спині лопатою хрусь. Каже:
- Ти ходи-ходи, а за територію ні кроку...
Boris_Kiev
16.07.2007, 21:21
На цвинтарі:
- Мужчино, проведіть мене, бідь ласка, до виходу. Бо я так небіжчиків боюся!
- Прошу, пані, з великим задоволенням ! (і чого нас так бояться ?)
ЗГАДАЙ МЕНЕ
Згадай мене, як відійду з життя
у мовчазний, такий далекий край,
— туди руки мені не простягай,
звідкіль мені не буде вороття.
Згадай мене, як наше майбуття
вже більш не плануватимеш, як рай;
лише згадай — не радь і не картай —
запізно повернутись з небуття.
Якщо б мене ти часом призабув,
і згадував лиш часом — не журись,
як темнота окутає колись
останній слід, де образ мій — мутний,
волію, щоб ти в радості забув,
ніж щоб ти згадував і був сумний.
(автор Невідомий)
Миху,ще один:
Йде вуйко через цвинтар і страшно боїться.Дивиться-ше один йде.Підбігає до нього (ну,разом веселіше).А той його питає:”Шо,страшно?Я тоже боявся,як живий був!”
Черешенька
17.07.2007, 01:06
Ви знаєте, спогади, ніжні повернення в минуле - вони наповнюють часто/переважно/завжди моє життя!.. Бувають дні чи хвилини, коли надзвичайно важко на душі. Відчуваєш свою нікчемність і ні-до-чого-неспроможність...
Тоді приходять ті, хто пережив зі мною (чи я з ними) незабутні миттєвості, хто подарував мені піднесення і злети і був поруч, просто для того, щоб здіснити разом крок у нове, у майбутнє, щоб сказати, я тут, я поруч, не бійся, іди...
P.S. Нарід, цінуйте і любіть людей, що вас оточують! Не скупіться на добре слово чи щиру похвалу, не заощаджуйте емоції, - бо вони бумерангом повенуться до вас і наповнять душу прекрасним!!!
Отримала сьогодні лист, який навіяв теплі і сумні спогади... Якось на серці спокійно і до сліз боляче. Я завжди думала, що біль втрати близької людини вилікує час. Але напевно помилилась... Болить так, як в той день коли мені сказали, що його більше нема... Кожен спомин про минулі спільно проведені часи приносить радість обрамлену нестерпним болем...
Висновок ? - не відкладати на завтра приємні слова, які треба сказати сьогодні.
Сьогодні такий веселий вечір!
За пляшкою пива згадалося стільки хоорошого!
Згадалися часи,коли ми пили пиво,коли дерева жовтіли,а потім ми пили пиво,як вони були вкриті снігом,який все падав,падав,тихо падав,лапатий,на землю....
Згадалося дитинство,канікули на селі,ляльки,забавки...І так приємно і весело було.Те,що колись сприймалося серйозно,сьогодні так весело і приємно згадати.
І жаль,шо вже ніколи не буде так.Дерева ті самі,та люди під ними вже не ті.
Ляльки ті самі,але вже так весело не буде
Черешенька
29.07.2007, 21:58
А мені згадалися часи становлення групи "Мертвий півень" і коли вони у нас в школі виступали (їх ще тоді ніхто не знав і не сприймав, але у нас в старших класах вчилася родичка одного з виконавців, тому ми мали ексклюзивний шанс почути наживо дивацьких фацетів, для тодішніх часів).
Потім прийшло розуміння і захоплення Барбарою, Чайкою і іншими...
Була "Лялька" і драйвові концерти, з творчими особистостями і багатозірковим коньяком...
І пісня, яка для мене просто дуже важлива і незабутня... До речі, слова чудової поетеси Наталки Білоцерківець.
Забуваються лінії запахи барви і звуки
Слабне зір гасне слух і минається радість проста
За своєю душею простягнеш обличчя і руки
Але високо і недосяжно вона відліта
Залишається тільки вокзал на останнім пероні
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
Вже вона роз'їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот
Залишилась любов але краще б її не було
В провінційній постелі я плакала доки стомилась
І бридливо рум'яний бузок заглядав до вікна
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
Затихала стихала банальна вокзальна весна
Ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
В провінційній постелі що потом кишить і слізьми
І твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми
Надто гірко ми плакали і ображали природу
Надто сильно любили коханців соромлячи тим
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
Оскільки ви тут ділитеся своїми спогадами,я теж вирішила трошки поринути у минуле...Чомусь зразу згадалось перше кохання,вірші,йому присвячені...Тоді мені здавалось що цього разу це -назавжди,а тепер я радію,що все сталося так як сталося...Тепер в мене коханий чоловік,з яким ми чекаємо малятко,а з тих днів залишились тільки мої вірші...
***
Пам"ятаєш,як падав сніг?
І вулицями тихо вітер мандрував?
Ти обіцяв мені віддати цілий світ,
А замість світу біль подарував...
Здавалось би,уже не оживу,
Як сніг розтану,й побіжу водою,
Як крапля горя в море упаду,
Як потічок стечу з щоки сльозою...
А потім знову ти,і знову промінь світла,
І подихом одним розправив крила птах,
Стежина з терну знову вмить розквітла
І стало легше,смуток зник в словах.
А пам"ятаєш,як прогулювались влітку?
І як привітно вітер тіло обіймав?
Наша любов тоді нагадувала квітку,
Просту і світлу,без товстих оправ...
Здавалось,що назавжди
Ми двоє,-я іти...
Та не сховати правди
В обіймах самоти...
13.09.05
Якшо вже про спогади,то ця пісня гарно підходить.Вона мені теж навіює спогади і пофіг,шо то імо.
One night and one more time
Thanks for the memories
Even though they weren't so great
He tastes like you only sweeter
vBulletin версії 3.7.3, © 2000-2008, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008