Показати повну версію : Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)
Liliyah Romanova
28.01.2007, 06:59
Отаке просте слово, а таке важке та болюче...
І хто його придумав? Невже не можна без нього? А якщо не можна, то як з ним жити?
В Оттаві (Канада) я з вересня 2005. А здається, що набагато довше. Їхати сюди не хотілося. Причина проста: я однолюб, у всьому. Не можу я ще десь дити довше, ніж півроку. А тут мала застрягнути на добрих 2-3.
І от живу тут, намагаючись не дивитися на календар і не думати, скільки вже тут і скільки мені ще лишилося до повернення додому... І не дай Боже, щоб хтось мене назвав "емігранткою". Починаю протестувати і зразу плакати. І додому не пишу майже. Написала друзям, що ностальгія прибиває, як тільки почну писати листа (зразу реву і впадаю в депресію).
Вдома я взагалі не слухала української музики (окрім фольклору), а тут - постійно. І так на серці щемить...
Казали мені, що то пройде, як матиму заняття якесь, як матиму роботу. А не пройшло. Часу вільного не стало, а ностальгія тільки посилилася.
І за що мені любити цю Канаду? І як жити з ностальгією?..
В мене жорстокі напливи ностальгії на свята, коли багато людей їдуть додому і з екрана телека всі закликають їхати на свята додому, до родини, щоб святкувати з найдорожчими людьми, а ти сидиш в тому Техасі, де до церкви найближчої української пиляти 150 км. Думала, ялинка поможе. Не пройшов такий номер, бо її зразу скритикував мій брат, а потім і мій шеф. І після того вічуття свята пропало. Правда, до церкви я таки вибралась і таки стало легше. А потім - Новий Орлеан, краса Французького Кварталу і порожні вікна в будинках подалі. На деяких до сих пір видно мітки, які залишила вода. Після такої картини я зрозуміла одне - життя триває далі. І коли мені зовсім стане зле, то я зможу поїхати до Львова хоч на трошечки. Україна - вона не дуже далеко, всього через океан перелетіти треба і я буду ВДОМА.
або на форум зайти :) ще ближче
Liliyah Romanova, Mariya отак вас почитала, аж мурахи по спині почали бігати... Гарно написано, чути аж той біль що у вашім серці...
Але завше дивувалась вмінню наших громадян, особливо якскраво це видно коли то є лвів'яни: починають цінувати тую Батьківщину і любити теє осіннє місто тілько як втратять!!! То бісить! Бісить бо то є малозрозумілим...
А ностальгія... То власне згадки про щось завше симпатичніші аніж правда... То ще одне маленьке задоволення яке завше з тобою поруч з мріями, думками, спогадами...
Liliyah Romanova
28.01.2007, 18:54
Я любила і до того, як сюди приїхала. Любов раптом не з'явилася. Вона була завжди. А без Львова взагалі жити важко.
Я перед тим, як виїхала, кілька днів ходила Львовом, їздила в маршрутках і трамваях, намагаючись на нього надивитися. Дивилася на обдерті будинки, відчувала ями на дорогах і думала: "Отакий той бідолашний Львів обдертий, а я його так люблю. Просто за те, що він є, що я тут народилася." Нью Йорк теж обдертий, брудний та смердючий. І живуть люди. Певно, і люблять його також. Так що не так вже й страшно, що Львів мало де має гарний вигляд.
Я ж сказала, що не хотіла сюди їхати. Поїхала, бо чоловік мусів їхати (він тут на студіях). Не лишати ж його самого? Перші 6 місяців у мене була така глибока депресія, що я навіть надвір не могла виходити. Закривалася в себе в кімнаті і намагалася не думати про те, де я і не звинувачувати чоловіка, що він мене сюди привіз. А як виходила на вулицю, то все у мені наїжачувалося. Здавалося, що тут всі на мене тиснуть: і люди, і будинки, і дерева...
Зараз мені всі кажуть, що я дурна, що не повинна хотіти додому, що повинна використати шанс і залишитися в Канаді, а мені тут не подобається. Моя мама все дивується, як я їй розказую за тутешні маразми та негативи, бо я єдина, хто ґанить Канаду. Інші, хто сюди виїхали тільки охають та ахають від хахоплення. А в мене тверезий погляд на все. Нема тут дуже від чого ахати. Є, звичайно, плюси, але не так їх уже й багато.
Зараз мені всі кажуть, що я дурна, що не повинна хотіти додому, що повинна використати шанс і залишитися в Канаді, а мені тут не подобається. Моя мама все дивується, як я їй розказую за тутешні маразми та негативи, бо я єдина, хто ґанить Канаду. Інші, хто сюди виїхали тільки охають та ахають від хахоплення. А в мене тверезий погляд на все. Нема тут дуже від чого ахати. Є, звичайно, плюси, але не так їх уже й багато.
Мені важко судити,бо я "там" не була, і не знаю наскільки об`єктивною може бути моя думка,але ж і "тут" хтось мусить бути...:) Я не розумію людей,котрі просто втікають звідси,бо "випав шанс"... І ніяка Ви не "дурна" лише через те,що хочете додому...
А щодо Львова, то я Вас чудово розумію...Я не так далеко від нього,як Ви, але дуже за ним скучаю. Я прожила у Львові останні 9 років,довго до нього звикала...Але,коли звикла, вже не можу без нього...За обставинами зараз я в Франківську, але при кожній зручній нагоді втікаю у Львів:)
Напевно є ностальгія за домом, а є ностальгія за Львовом,це якесь особливе відчуття...
Час від часу доводиться приймати складні рішення в цьому житті. Деякі обставини змусили мене їхати сюди. І тому тепер я вчусь жити в цьому світі. Виживаю поки-що.
Liliyah Romanova
29.01.2007, 02:19
Маріє,
ну, у вас благородна мета. :) В мене, здається, теж. Не пускати ж чоловіка самого на кілька років за кордон. ;)
Щодо плюсів Канади, то мій загальний висновок такий, що це просто матеріальні блага, а от з духовністю ... Для мене матеріяльні блага - це не мета життя.
Liliyah Romanova
29.01.2007, 02:25
Напевно є ностальгія за домом, а є ностальгія за Львовом,це якесь особливе відчуття...
Цілком з вами згідна. Я це вже давно відчула, ще коли їздила до бабусі в Заліщики на літо. :) Ніби недалеко, ніби не так і зле, а погано. :)
І взагалі, ну не було в мене у Львові відчуття, що мені чогось бракує. Усього було по трохи: і доброго, і поганого. :)
Порівняти з іншими країнами я могла вже й раніше. Ще в 14 років у мене виробилося тверде правило: "Нічому не дивуватися, це - Україна". :D Так що я ніколи не мріяла про виїзд із країни. І далі утверджуюся, що не хочу.
Своє довге перебування тут намагаюся сприймати просто як хороший (а місцями і поганий) досвід.
Оин раз в мене була майже істерика. Скачала я з Інету Квітку Цісик (люблю її страшенно) і дійшла справа до "Чуєш, брате мій..." От тут я не роплакалась, я розревілась як корова. Оце "в чужині умру, заки море перелечу крилонька зітру" натиснули клавішу десь глибоко там, коло серця (пишу і знов сльози в очах стоять). Зранку я вирішила для себе одне - Україна недалеко, туди мені летіти 25 годин з пересадками і з добиранням до Х"юстона (стільки ж зі Львова до Донецька поїзд їде), якщо зовсім зле стане - поїду додому. Найдивніше, люди тут відносяться з розумінням до таких речей як ностальгія, маю на увазі моє керівництво, вони мене відпустять, ненадовго, звичайно, ж, але відпустять. Тому в мене нема відчуття того, що я в клітці з якої виходу нема.
Liliyah Romanova
29.01.2007, 08:39
Рада за вас. А я мушу дочекатися кінця терміну, бо туди-сюди літати для нас задорого. Ех, добре хоч час швидко біжить...
Воно і мені літати задорого, але як зовсім зле стане, то вибору не буде.
Невстранец
29.01.2007, 13:06
Воно і мені літати задорого, але як зовсім зле стане, то вибору не буде.
Совершенно с Вами согласен, Мария! Время лечит...
Liliyah Romanova
29.01.2007, 17:43
Про пісні:
Ми з чоловіком іноді, як в машині їдемо, пускаємо майже на повну потужність "Не спи, моя рідна земля" Мандрів. І обоє ледь втримуємося, аби сльозу не пустити...
Ось тут (http://rapidshare.com/files/10243114/patriotychna.rar) можете собі її стягнути.
Liliyah Romanova
12.02.2007, 19:05
Мені не подобається жити в чужому суспільстві, де я не можу бути просто собою, спілкуватися своєю мовою...
От "Бояриню" Лесі Українки читали? То до мене якраз пасує.
А далі все просто, якби в Україні з'явилися ті плюси, що є в Канаді, то була би взагалі казка. :)
У Канаді люди довіряють урядові і поліції. Вони їх не бояться, а саме довіряють. Правда, через це тут сильно розвинулося вміння "доносити" та жалітися на кожного, хто здається підозрілим, або щось зробив не так. Позитивно те, що тут людина почувається безпечною і захищеною. І безпека тут понад усе! Для всіх. Ну, майже. Якось у нас в гуртожитку увімкнулася пожежна сирена, бо в когось тостер зламався і спалив грінки. Приїхали 3 пожежні машини, всі вийшли з гуртожитка. Всередині залишилися лише троє українців, які вийшли на коридор, понюхали, що чути лише палений хліб і більше ніц, та й вернулися до кімнат. :)
Правила тут виконуються беззастережно. Ніхто не проситиме проїхати "одну зупинку" задурно. Але людина як особистість тут дуже поважається, понад усе є інша людина. Протилежна сторона медалі: твоя свобода закінчується там, де починається моя. Наприклад, якщо у школі якась дитина занадто активна і вчитель мусить щось придумувати, аби дитина мала чим зайнятися, то такій дитині починають давати заспокійливе.
Тут все зроблено для того, щоби люди, котрі мають вади, могли нормально жити і почуватися повноправними членами суспільства. З іншого боку, на вулицях купа людей, які самі до себе говорять, дивно поводяться, бо уряд економить гроші на божевільнях. :)
Viktoria Jichova
12.02.2007, 19:23
Лілю, мене зацікавило ось що: як це дитині можуть дати "заспокійливе"?:confused: В Чехії (точно ще не знаю, оскільки не маю практики з дитсадочками та школами) для таких дітей призначено або інший клас зі спеціальною програмою навчання та кваліфікованими вчителями, вихователями, або школи, де у класах є мінімум дітей: група складається з 5-6 дітей, бо коли б їх було більше, тоді би неможливо було за ними доглянути.
А от що стосується отих "дивних", самих із собою розмовляючих людей на вулицях - то я таке ж явище бачила в Австралії. Але мені здалося, що це стосується більше наркоманів, а ніж просто душевно хворих.
Liliyah Romanova
12.02.2007, 19:48
Я про це довідалася 2 тижні тому.
Просто в мене малий дуже активний. Нормальна дитина, непосидюча, цікавська. В нього немає проблем з концентрацією, може спокійно сидіти і вчитися, але якщо швидше щось зробить, то не може на місці всидіти. І десь було, що однокласника штовхнув. Мені сказали йти до психолога. Коли про це почули знайомі, то в один голос закричали, аби я лікареві в першу чергу сказала, що я не по ліки прийшла, а по раду.
Просто тут вчитель може піти до шкільного психолога (який навіть не є медиком) і вони обоє призначать дитині заспокійливе, аби вона нікому не заважала. І це цілком реально. Такі діти є. І законопослушні батьки "садять" своїх дітей на заспокійливе, бо так вчитель і психолог порадили. Отак.
Viktoria Jichova
12.02.2007, 19:52
Як на мене, це знущання над дитиною.:mad:
А про таких "непосид" є термін - гіперактивна дитина. Тут інші методи потрібні. Якрaз такі, щоб з дитиною займатися та забавити її, а не "заспокоювати" ліками та вбивати її темперамент.
Liliyah Romanova
12.02.2007, 20:01
Як на мене, це знущання над дитиною.:mad:
А про таких "непосид" є термін - гіперактивна дитина. Тут інші методи потрібні. Якрaз такі, щоб з дитиною займатися та забавити її, а не "заспокоювати" ліками та вбивати її темперамент.
От про те і йдеться. Суспільство хворе. Тільки й чуєш: "ми в Канаді так не робимо".
Samojlovu4
12.02.2007, 22:53
Ой дівчата, дівчата - ваші плачі аж за живе беруть... :o Скопіюйте і збережіть собі цю гілку, за пару літ, якщо таки додому вернетесь, цікаво вам буде її ще раз перечитати. Думаю, тоді вектор ностальгії зміниться в діаметрально-протилежному напрямку, і пізно буде шкодувати, шо маму не послухались...;)
Liliyah Romanova
12.02.2007, 23:02
НЕ збираюся я за Канадою сумувати. От якби у Штатах жила, може, сумувала б. А Канада мені в печінках сидить. :(
Koza-Dereza
12.02.2007, 23:14
Очiкування дитини особисто для мене змiнило ностальгiчний настрiй. Я теж жила у минулому думала весь час що там iнакше iтд... але тепер, коли у мене є реальне майбутнє, дитина, i її життя тут в Америцi, я все бiльше i бiльше думаю про це, як я буду мати це життя i помагати їй мати її життя. Це є надзвичайним полегшенням для мене, тому що тяжко жити в тузi, бути незадоволеним.
Samojlovu4
13.02.2007, 00:23
НЕ збираюся я за Канадою сумувати. От якби у Штатах жила, може, сумувала б. А Канада мені в печінках сидить. :(
Переважно я чув навпаки, людей до Канади більше тягне. І зарікатися не треба, хтозна, будете чи не будете сумувати... Мій швагро 8 років в Гамериці жив, вернувся до Львова - землю цілував. Зарікався до Нюйорка більше ні-ні, був для нашоі родини зразком патріота, антиамериканістом і найбільшим оптимістом відносно України яко держави в одній особі. Більше 5 років ві Львові, нічого так, не бідує, своя приватна будівельна фірма... Тільки тепер не впізнати його, не той Андрійко! Переситився Батьківщиною, переконався, здався, набудувався України. Коротше, в квітні їде здавати на громадянство, посилено студіює англійську зараз. Сестру мою хоче забрати також.
Так-що гілочку всетаки збережіть, рано чи пізно і Вас наші реалії за живе дістануть...;)
Samojlovu4
13.02.2007, 00:33
І ще. В Канаді Ви скільки, лише близько 1,5 року? Рано ще судити, не спішіть. Це ще продовжується фаза перших місяців по приїзді, коли все обухом, та по голові, та боляче дуже... Через рік-два прийде і до Вас інша фаза: усвідомлення беззаперечних переваг життя на дикому Заході, в цьому суспільстві і в гідній державі.
Samojlovu4
13.02.2007, 00:35
До-речі, як вкорінитеся в Канаді, думаю, ніщо не заважатиме Вам жити в США при бажанні...
у мене теж ностальгія — 20 років жив на лтчаківський, ще й досі ідентифікую себе як "личаківця", але вже тривалий час там не живу...
ностальгія...
Viktoria Jichova
13.02.2007, 00:50
Якби ж то лише ностальгія.. А що тоді робити, коли тобі серце розривається надвоє та змішані почуття тебе пронизують: і за домівкою страшенно сумно, і за "другим" домом теж? От приїжджала я восени минулого року до Львова - так, рідні, друзі, знайомі до болю вулички, парки, храми та вежі, львівська осінь: краса неймовірна - ну чого б іще людині бракувало? Та побула я вдома зо 3 тижні - і вистачило. Страшенно чужою та самотньою я себе там почувала: якось вже все по-іншому сприймаю. І що дивно для самої себе було - хотілося втікати щонайдужче. Бо дуже сумно робилося від думок, що нічого з минулого мого львівського життя вже не повернути.:( І звісно, взнаки дається той факт, що життя за кордоном та подорожі по світу все-таки людину змінюють. Але мої початки за кордоном були ще важчі, особливо, коли дійшло до такзваної фази "і тут ще не вдома", і "там вже ні". Тепер мені вже набагато легше, бо вже все сприймаю так, що маю дві домівки: ту, де я народилася і виросла, і ту, де живу зараз.:) І навіть тоді, коли я була в Австралії, то дуже сумувала, як за Львовом, так і рівним чином за Прагою. Шизофренія якась у почуттях чи що. Але одне я знаю, що я би вже не змогла жити десь за межами Європи, тобто, мушу бути від своїх України та Чехії щонайближче, щоб завжди мати змогу коли завгодно повернутися.:)
Liliyah Romanova
13.02.2007, 03:55
О, це ще одна причина, чому я би не імігрувала до Канади - задалеко. :)
New Shrek
13.02.2007, 10:15
Через рік-два прийде і до Вас інша фаза: усвідомлення беззаперечних переваг життя на дикому Заході, в цьому суспільстві і в гідній державі.Ви всіх одним аршином міряєте.Моїй дочці подобається обітована земля ,а сину ні.Туть ви агітуєте всіх виїхати з місць народження,що попахує дромоманією.По глупоті ума і я в свій час побороздив по світу.Що не завадило мені осісти в місці мого народження.Я напевне не український патріот ,бо не розбудовую Україну за її межами.Ненавижу Г"америку.Не вважаю гідною державою
Германію,яка стільки нещасть принесла моєму народу.Слава Богу комуняки втратили свої позиції в моїй державі і радий ,що в мене нема ностальгії за СРСР.Не захоплююсь красою Львова,не люблю українське село,критично висловлююсь про міщан і нову еліту.Але живу дома.В своїй хаті своя правда і сила, і воля!
Этот вирус зовут ностальгия,
Не поможет, увы, Интернет.
Просто мы теперь стали другими,
Понимаем, что прошлого нет.
Что нам надо:
По сути - немного
Прикоснуться к тем теплым домам.
Мы с тобой, собираясь в дорогу,
Наше детство оставили там.
Далеко, далеко за морями,
За горами, не виден в дали,
Мир огромный, потерянный нами
На другой половине Земли.
Будут сниться знакомые лица,
Проступая из завтрашней тьмы.
Не сумев увезти за границу,
Нашу юность оставили мы.
Хорошо бы вернуться однажды,
Появиться на белом коне!
Так мечтает, наверное, каждый,
Или это все кажется мне.
Как собрать уцелевшие части?
И забрать их оттуда с собой?
Мне теперь вспоминается часто
То, что не было, может, со мной…
Мы живем совершенно другие
На другой половине Земли...
Этот вирус зовут ностальгия
И лекарство еще не нашли.
New Shrek
13.02.2007, 11:27
Гарно!Жжот...
New Shrek
13.02.2007, 14:33
Още один перл виловив, Samojlovu4 агагітує Liliyah Romanova Цитую:
Допис від Liliyah Romanova
Полковнику, в моїх планах не стояло сюди їхати. А от тут лишатися точно не стоїть і не стоятиме. Мене від цього суспільства вже нудить і від цієї країни теж. Є кілька плюсів, але я без них проживу.
Я тут лише з певних суто особистих причин. Я тут не на заробітках. І лише чекаю, коли вже зможу додому вернутися.
Моя мама постійно дивується, каже, що ми з чоловіком єдині, хто жене на Канаду, а нам тут НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. Що в тому такого?
Samojlovu4:
Таки дійсно єдині. Якщо прожили вже пару років в західному суспільстві і маєте можливість тут лишитись, послухайтесь дружньої поради: не робіть дурниць, НЕ ВЕРТАЙТЕСЯ В УКРАЇНУ!!! Хоча б заради Вашого синочка. Правда одна - наступні 200 років на Неньці добра не буде!!!! Запам`ятайте це, і, у випадку Вашого повернення, не нарікайте потім, що Вас не попереджали...
New Shrek
13.02.2007, 14:39
Правда одна - наступні 200 років на Неньці добра не буде!!!! І що характерно ,всі промовчали.На сусідніх гілках собачаться зі старшими братами з Росії,аж тріски летять.А туть мовчок!
І що характерно ,всі промовчали.На сусідніх гілках собачаться зі старшими братами з Росії,аж тріски летять.А туть мовчок!
Справа в тому, Шрек, що більшість із присутніх (крім Самойловича, звісно) не збирається жити довше 80-100 років... Тому сперечатися про те, що буде через 200 - сенсу власне немає :)
Невстранец
13.02.2007, 14:53
Справа в тому, Шрек, що більшість із присутніх (крім Самойловича, звісно) не збирається жити довше 80-100 років... Тому сперечатися про те, що буде через 200 - сенсу власне немає :)
С тем, что при Вашей жизни, и жизни (ну, по крайней мере молодости :)) Вашей дочки (до истечения 200 лет) на Украине добра якобы не будет, и делать на ней нечего, Вы, очевидно, согласны. :confused: И всё равно держите ребёнка там? :eek: :eek: Подумайте как следует. Уважаю Ваше мужество, жертвенность во имя будущих поколений, но дочку обрекать на существование "во зле" - это чересчур... :( Или как всё-таки?
Не согласен. А почему - кто-кто, а Вы уж точно знаете и понимаете.
Если кто другой попросит - растолкую :)
Невстранец
13.02.2007, 14:58
Не согласен. А почему - кто-кто, а Вы уж точно знаете и понимаете.
Если кто другой попросит - растолкую :)
Так New Shrek уже попросил :) А Вы ему баки продолжительностью жизни...
Так New Shrek уже попросил :)
Так я ж ответил :)
А Вы ему баки продолжительностью жизни...
:) :rolleyes:
Невстранец
13.02.2007, 15:05
Так я ж ответил :)
Не-а.
:) :rolleyes:
Ах, вот в чём дело... :cool:
Не-а.
Шрек спросил, почему молчок... Я ответил. Почему 200 лет плохо будет - он не спрашивал :)
Невстранец
13.02.2007, 15:13
Шрек спросил, почему молчок... Я ответил. Почему 200 лет плохо будет - он не спрашивал :)
ОК, придёт Шрек и скажет, ответили Вы ему, или таки нет :D :D Может, ему инфа о средней продолжительности жизни человека, не задающего лишних вопросов, покажется нормальным объяснением "молчка"... :)
А пока я Вам отвечу... вдруг я неправ оказался насчет Вас.
Невстранец, родину, как и мать - не выбирают. Я уверен, что ей (дочери) было бы лучше за бугром. Да вот не хочется уродовать ребенка "их" цивилизацией.
New Shrek
13.02.2007, 15:37
....... родину, как и мать - не выбирают. Я уверен, что ей (дочери) было бы лучше за бугром. Да вот не хочется уродовать ребенка "их" цивилизацией.Как я Вас понимаю......
Я до речі не хотів своїми словами спричинити будь-який душевний чи моральний дискомфорт тим форумчанам, які проживають зараз за кордоном і там виховують своїх дітей. Вибачте якщо щось не так.
Але я справді в останню чергу хотів би, щоб моя донька виросла у США, і там навчалась. Ситий шлунок на жаль, - це єдина їхня перевага.
Liliyah Romanova
13.02.2007, 21:09
Знаєте, а я саме через свого малого тут лишатися не хочу. Не хочу, щоб моя дитина тут виховувалася.
Крім того, мені в Україні було добре. Не дуже добре, але й не погано. Мого патріотизму цілком вистачало, щоб не нарікати. І тверезості мислення.
Сюди народ їде по гроші. А я заради грошей не живу. І не буду.
Тут народ взагалі приїжджає і навіть мови не вчить. Працюють все життя прибиральницями (якщо жінки)... І ні слова англійською! То ж важко повірити!
В мене з англійською проблем немає, роботу знайти нормальну теж змогла, але осідати тут не хочу все одно. Але тут про то тихо мовчу, бо ніхто не розуміє.
Добре, хоч батьки не агітують тут лишатися.
Samojlovu4
13.02.2007, 23:52
Шрек, про 200 років я загнув, перепрошую, помилився... Звичайно не 200, які 200?! Напевно 250-300. Чому? Тому що Рос... :D нєа, спокійно-спокійно, братани на другому місці... На першому місці ми, українці. Бідній Україні з таким народом і ворогів не треба. ;)
Zoryanazirka
14.02.2007, 00:54
І мене пробиває іноді.. Але більше сумую за тим чого вже нема
Zoryanazirka
14.02.2007, 01:01
Знаєте, а я саме через свого малого тут лишатися не хочу. Не хочу, щоб моя дитина тут виховувалася.
Крім того, мені в Україні було добре. Не дуже добре, але й не погано. Мого патріотизму цілком вистачало, щоб не нарікати. І тверезості мислення.
Сюди народ їде по гроші. А я заради грошей не живу. І не буду.
Тут народ взагалі приїжджає і навіть мови не вчить. Працюють все життя прибиральницями (якщо жінки)... І ні слова англійською! То ж важко повірити!
В мене з англійською проблем немає, роботу знайти нормальну теж змогла, але осідати тут не хочу все одно. Але тут про то тихо мовчу, бо ніхто не розуміє.
Добре, хоч батьки не агітують тут лишатися.
І мені в Україні непогано :) Але краще ніж де-інде. Всюди добре, але вдома і стіни лікують. Яка б небула мертва після трансатлантичних перельоьів, в той ж день іду до мами в гості. Так можу тижнями не навідуватися. Тут пісня московська в голову прилізла - єду я на родіну, пусть крічат уродіна, а она нам нравітса.. Хоч і московська, але правда.
Viktoria Jichova
14.02.2007, 01:12
Одна калина за вікном,
Одна родина за столом,
і Україна - бо в нас іншої нема.:)
(так здається? От пригадала собі слова тієї пісні, та не знаю чи правильно, бо давно вже не чула її).:)
Liliyah Romanova
14.02.2007, 01:35
У мене було купа коліжанок, які лише й мріяли, аби виїхати і на Україну наплювати. Не розумію я таких і все.
Хм. Привіт. Воно от, коли гармонії в душі нема, то погано всюди, а коли є, - то всюди і добре. У мене буває ностальгія за Англією початку минулого століття... і довоєнним Парижем... оці круасани з кавою на розі і я така богемна працюю в магазині капелюшків... Ах, пробило на одкровення - обожнюю капелюшки! :)
П.С. Насправді, часом бере зло. Таке тихе зло. За згаяний країною час. Ви не зіпсуєте дитині майбутнє виховуючи її в Штатах, Канаді, Іспанії. Не зіпсуєте, виховуючи в Україні. Тут справа в іншому.
Невстранец
14.02.2007, 12:29
Хм. Привіт. Воно от, коли гармонії в душі нема, то погано всюди, а коли є, - то всюди і добре. У мене буває ностальгія за Англією початку минулого століття... і довоєнним Парижем... оці круасани з кавою на розі і я така богемна працюю в магазині капелюшків... Ах, пробило на одкровення - обожнюю капелюшки! :)
Понимаю. :) Но это исправить дешевле и проще, чем ностальгию по Родине. Достаточно лишь перечитать наиболее "вкусные" из книг, по которым Вы составили впечатление об Англии начала прошлого столетия и о довоенном Париже, и Вы снова окажетесь там. Что характерно - именно в той самой обстановке, по которой ностальгируете (ничего "там" не изменилось, не понастроили МакДональдсов, не заасфальтировали брусчатку, мало автомобилей, не понаехали соотечественники...) :)
Liliyah Romanova
14.02.2007, 18:48
Знаєте, колись Оля мені сказала, що її тягне туди, де лишилися її родина, діти, друзі. От і в мене так.
Оттава взагалі дуже погане місто до життя. Це говорять всі, хто лиш сюди перебирається. Усі тут поступово черствіють, бо пробитися до людей через шкляну стіну, яку вони навколо себе збудували, неможливо. І поступово всі новоприбулі стають такими ж черствими та неуважними до інших, як ті інші були, коли новоприбулі ще були новоприбулими... Люди тут холодні і неговіркі як риби. Вони не імпрезують. О 21 місто вимирає. О цій годині майже усе місто спить. Якщо ви хочете щось у когось позичити чи віддати, чи позичити комусь, ви повинні зробити це найпізніше о 20, бо далі усі йдуть спати. І якщо ви домовлятиметеся із кимось про зустріч, то причина має бути справді вагомою. До вас прийдуть у гості, якщо ви скажете, що щось святкуєте. Тоді зроджується дивне нездорове бажання святкувати дні народження тих, хто лишився в Україні, але не святкувати своє... Вам доведеться теленофонувати разів із 10, аби ОДИН раз піти разом із знайомими, котрі також мають дітей, у парк.
Якщо ви приїдете сюди, то навряд чи хтось вам допоможе. Ви не отримаєте жодної корисної інформації, поради, вказівки. Вам доведеться усе проходити, розвідувати, досвідчувати самим. І коли через рік ви почнете ділитися інформацією з іншими, новоприбулі будуть вам безмірно вдячні, а місцеві, широко розкривши очі, дивуватимуться, що ви знайшли щось таке у їхньому місті. Невже воно все і справді тут є? І невже хтось цим користується...
Люди тут мають по 2-3 дітей. І здається, саме для того, щоби могти цілковито замкнутися у своєму світі, зробитися самодостатніми... Правильно, тоді світ стає дивовижно стабільним, ніщо не може його порушити, зворухобити. Жодна дискусія, жодна зустріч, жодна розмова... Усе навколо стає таким дивним, пластмасовим, ватяним, паперовим, усміхненим, привітним, але таким до болю штучним...
Як добре, що нині паде сніг і ховає усе чорне, сіре... І світ стає схожим на казку. Забудь, що тебе щось хвилює, все добре, все біле... і холодне.
Samojlovu4
14.02.2007, 21:41
А мене теж інколи ностальгія за рідними і Львовом пробиває.:o Але мені легше: лише Німеччину і Польщу переїхав - і вже дома. І чим ближче до наших митниць, тим швидше в мене зникає ностальгія. Одного разу їхав машиною з синочком додому. То на Краківцю мене протримали тоді 5 ГОДИН!!! Причому я був сам з 2-РІЧНОЮ ДИТИНОЮ!!! :eek: Завбачливо мав всі документи з собою, дозвіл від жінки нотаріальний, різні свідоцтва про одруження-народження...
Ну і, як правило, одного тижня мені вистачає: за цей час застілля вухами лізе, ностальгія за Батьківщиною зникає в перші ж дні. Особливо, коли вирішую якісь навіть найменші організаційні проблеми, які виникають так чи інакше постійно. Декларації, авто на чужих номерах, паспорти, дозволи, заяви і так далі і так далі... У нас дістати якусь, приміром, копійчану довідку з ЖЕКу чи ВВіРу вартує набагато більше зусиль і часу, ніж тут поставити машину на облік, пройти техогляд чи "вибити" з молодіжної контори няню для сина. Тому під кінець відпустки вже дуже хочемо назад, і я і дружина. Хоча, правду сказати, при виїзді з України трошки сумно, далі за Краковом сум, як правило, зникає, а при в`їзді в Німецію навіть якось радісно робиться.
Ой, почитала я всіх вас тут і ось що хочу сказати.
Лілю, я Вас розумію! Ви не приїхали до Канади на постійно, а мало не з примусу, тому Ви там, як на каторзі! :(
Я не розумію тих, хто спить і бачить, щоб покинути ту остогидлу (як їм здається) країну і поскоріше втікти! Ми виїхали ще в 1992 році. В мене ніколи не було ностальгії якоїсь депресивної, бо я виїхала в тяжкий час, коли моїй дитині не було де "Малиша" купити, хоч і гроші були. Чоловік їздив до Польщі привозив, тому я потрапила відразу ніби в рай! До того невдовзі переїхала вся наша сім"я. Ні за ким дуже близьким не доводилося скучати, хіба що за друзями і дальшою родиною. Ну і за землею, яка мене виростила. Але скоро я почала часто відвідувати Україну з лікувальними і бізнесовими цілями, тому все надолужила.
Коли приїжджаю в Україну, то від сили трьох тижнів мені вистачає повністю. То з врахуванням того, що я нікому не надоїдаю, а живу в свої хаті. :)
Моє серце вже більше тут! Що пороблю? :(
Liliyah Romanova
14.02.2007, 22:21
А я не збираюся Україну відвідувати, я зираюся туди ПОВЕРНУТИСЯ. Мені в тому плані легше. :) І застіллю не буде причини.
Олю, знаєте, я з острахом думаю, що раптом Роман подумає, що може, нам тут легше буде. Я живу так, що навіть на календар не дивлюся. А як дивлюся, то не задумуючись. Бо як подумаю чкільки ще чекати, то аж вити хочеться... І все таке ще більше чуже робиться...
Zoryanazirka
15.02.2007, 13:22
А мене теж інколи ностальгія за рідними і Львовом пробиває.:o Але мені легше: лише Німеччину і Польщу переїхав - і вже дома. І чим ближче до наших митниць, тим швидше в мене зникає ностальгія. Одного разу їхав машиною з синочком додому. То на Краківцю мене протримали тоді 5 ГОДИН!!! Причому я був сам з 2-РІЧНОЮ ДИТИНОЮ!!! :eek: Завбачливо мав всі документи з собою, дозвіл від жінки нотаріальний, різні свідоцтва про одруження-народження...
Ну і, як правило, одного тижня мені вистачає: за цей час застілля вухами лізе, ностальгія за Батьківщиною зникає в перші ж дні. Особливо, коли вирішую якісь навіть найменші організаційні проблеми, які виникають так чи інакше постійно. Декларації, авто на чужих номерах, паспорти, дозволи, заяви і так далі і так далі... У нас дістати якусь, приміром, копійчану довідку з ЖЕКу чи ВВіРу вартує набагато більше зусиль і часу, ніж тут поставити машину на облік, пройти техогляд чи "вибити" з молодіжної контори няню для сина. Тому під кінець відпустки вже дуже хочемо назад, і я і дружина. Хоча, правду сказати, при виїзді з України трошки сумно, далі за Краковом сум, як правило, зникає, а при в`їзді в Німецію навіть якось радісно робиться.
Про митниці ну чиста правда :) І чим провінційніше місто де аеропорт чи перехід тим тяжче :)
Ностальгія має чотири основні стадії. Відповідно до стадії проходження й дописи... Хто ці стадії вже пройшов, той любить весь світ. До смерті. А перед смертю до нього приходить осяяння (мені так думається), що не варто було нікуди їхати...
... а може все й не так... ;)
Переважно я чув навпаки, людей до Канади більше тягне. І зарікатися не треба, хтозна, будете чи не будете сумувати... Мій швагро 8 років в Гамериці жив, вернувся до Львова - землю цілував. Зарікався до Нюйорка більше ні-ні, був для нашоі родини зразком патріота, антиамериканістом і найбільшим оптимістом відносно України яко держави в одній особі. Більше 5 років ві Львові, нічого так, не бідує, своя приватна будівельна фірма... Тільки тепер не впізнати його, не той Андрійко! Переситився Батьківщиною, переконався, здався, набудувався України. Коротше, в квітні їде здавати на громадянство, посилено студіює англійську зараз. Сестру мою хоче забрати також.
Так-що гілочку всетаки збережіть, рано чи пізно і Вас наші реалії за живе дістануть...;)
Правду написалисьте, Самойловичу! :)
У нас тут багато теж таких можна спостерігати! ;) Бо людей багато понаїжджало звідусіль. Особливо мені їх в магазині часто вислуховувати доводиться! :) Все їм не таке! І хліб ватяний, і білочки сірі, і хати дерев"яні (а там вони мали камениці :D ), і американці тупі - одним словом
каторга! ;) А я їм одне-єдине запитання даю: "Хто вас сюди кликав?Вас сюди що, етапом везли?" Я би на місці Америки безкоштовний білет таким купувала назад і штамп в паспорті ставила "Без права повернення!" :cool:
А то їдуть назад, наїдяться української, російської, білоруської дійсності і назад вертаються. Нє, щоби поїхати спокійно, раз така ностальгія пробиває, "вилікуватися" і тоді побачити, де тобі краще. А то приїжджають туди , статті до газет пишуть, а потім з псячими очима повертаються назад, щоб мав народ з чого сміятися....:D
Liliyah Romanova
21.02.2007, 18:42
Сьогодні борюся з депресією.
Хочеться додому. Борюся з надзвичайно сильною ностальгією ось уже 4 місяці. І що мені з нею робити? Сьогодні знову дзвонитиму до мами. Я як у Львові була, то, мабуть, так часто не дзвонила. Чому в Україні нема де робити вищі богословські студії? Чому конче їхати так далеко?
Ну вбийте мене, але я тут не хочу бути! Ну хай собі це буде гарна країна, хай все тут так легко, безпечно, приємно. Але все одно вона чужа. Що з того, що мені тут люди посміхаються, що з того, що я посміхаюся їм, коли все це таке штучне...
Відколи я тут, ще ні разу не сказала правду на питання "how are you?" А нікого навіть це не цікавить. Сказали як "привіт" і погнали далі.
І знаю я мінуси України, знаю, але я ХОЧУ боятися, замикати двері на 2 замки, не ходити додому пізно ввечері, а старатися вернутися ще завидка. Хочу відчувати, що я вдома, що хоч продавщиця до мене не посміхається, то вона таки в цьому щира, бо фіговий настрій в неї. А нащо себе стресувати, прикидаючись, що все прекрасно і чудово, коли так не є?
От зараз знову почую, що я ще дурна та зелена, а най буде. Я дурна і зелена, бо я не почуваюся тут удома, бо я хочу до Львова, бо я там УДОМА...
Лілю, у Вас справді депресія...:( Це вже не в Канаді справа. В мене знайома медсестра таке мала років 4 назад. І не було їм тоді змоги з"їздити додому, от вона й страждала. :( Потім поїхали десь чере рік. Я думала, що вона у Львові і залишиться. Але -ні! Вернулися назад, хату купили, вона вже має дві роботи. Про ностальгію вже мовчить. Правда нераз впадає а депресію, бо чоловік роботу загубить чи ще з якої причини. Видно, що в неї нерви слабкі...:( Може й Вам що треба попити заспокоююче? Я серйозно! В кожного ж різна нервова система.
Viktoria Jichova
21.02.2007, 19:36
Ой, Лілю, як я вас розумію! В мене теж таке відчуття було, коли я була в Австралії. Та навіть у Франції (хоч я там була лише який місяць та у знайомих, котрі повністю про мене піклувалися і нiчого робити не тре´ було:) - ах, солодка Франція!!;) ), все рівно за домом сумувала. Але не переживайте. Я теж так рахувала кожен день, і прокидаючися вранці, сама себе запитувала: "скільки ще?" та :"це все сон! Ось, прокинуся - і я вже вдома!". Кожного разу я собі це повторяла і ось - цей час поминув, ніби я там ніколи не була. Побачите, ще після повернення до Львова Вас будуть доймати спогади про життя у Канаді - і нікуди від тих спогадів не дінетеся. Але чомусь тепер мені пригадується лише все хороше та найцікавіше.:)
І ще, ось тепер собі пригадую. "Оззі" (так себе називають самі австралійці) при вітанні вимовляють не " how are you?", а щось на спосіб того: "гав´ ай". А я собi думала: "так, справді Гаваї!":):)
Zoryanazirka
21.02.2007, 19:37
Тут так і хочеться згадати прислів"я - добре там, де нас нема. В америці нарікають як там зле, шо все не так, а от в Україні так-то, а приїдждають і хвалять рідним як там добре за океаном:))
Liliyah Romanova
21.02.2007, 19:40
Олю, власне проблема в тому, що я занадто сильна. А ще й до всього ніколи не признаюся нікому, що мені зле, чи щось. Мене ніхто не бачить інакше, як усміхненою. І завжди питають, звідки у мене стільки енергії, що я і з малим і вся така енергійна, щаслива. Бо я всі свої болі та жалі геть у куточок заганяю і ні з ким ними не ділюся.
От тут я про це написала, а більше ж ніхто й не довідається.
Крім того, Ви ж таки й справді знаєте, як і чого я сюди їхала. Мені ніколи не бракувало тверезости мислення. Я знаю, що я можу тут лишитися, можу тут жити, мати дітей, внуків. А нащо, якщо я просто не хочу. Я можу пристосуватися до будь-чого. А нащо, якщо я не хочу? Ну, не було мені в Україні погано. То чого мені відти втікати? Я ніколи Україну не ненавиділа. Я її завжди любила. Такою, як є.
Тут так і хочеться згадати прислів"я - добре там, де нас нема. В америці нарікають як там зле, шо все не так, а от в Україні так-то, а приїдждають і хвалять рідним як там добре за океаном:))
Ліля точно не буде хвалитися, бо їй не є добре! :( І я не хвалюся, як приїжджаю! Бо нащо хвалитися домом? В кожного ж він свій.Мені тут добре, бо я вже почуваюся вдома.А вдома по-різному буває! ;)
Liliyah Romanova
21.02.2007, 19:44
Тут так і хочеться згадати прислів"я - добре там, де нас нема. В америці нарікають як там зле, шо все не так, а от в Україні так-то, а приїдждають і хвалять рідним як там добре за океаном:))
Та тут добре. В плані матеріяльному. Але я ніколи не була матеріялісткою.
В мене й в Україні в матеріяльному плані все було нормально. Тут як тільки приїхали, то перших півроку жили як бомжі. Гірше, ніж в Україні. Зараз я працюю, чоловік теж трохи. Малий у школі.
Але отак жити лише на роботі та в хаті я не вмію. А тут місто після 21 вимирає. До людей після 20 вже дзвонити не можна. За останні 3 місяці зі своїми друзями-сусідами бачилася ж 2 рази.
Тут таке враження, що інші люди нікому не потрібні. Хата, робота і все. А брак спілкування надолужується безглуздими розмовами у черзі в магазині.
От удома в мене ніколи не було часу на форум. А тут я би без нього померла просто. Часом мушу навмисне переставати сюди заходити, бо залежність починається.
МЕНІ У ЛЬВОВІ БУЛО ДОБРЕ!!!
Тут інше прислів'я працює. Всюди добре, а вдома...
Liliyah Romanova
21.02.2007, 19:46
Ліля точно не буде хвалитися, бо їй не є добре! :( І я не хвалюся, як приїжджаю! Бо нащо хвалитися домом? В кожного ж він свій.Мені тут добре, бо я вже почуваюся вдома.А вдома по-різному буває! ;)
Думаю, якби мені сюди мою маму, тата, брата, бабусю, а ще моїх найближчих друзів, то мені би точно було легше. А гроші мені людей ніколи не замінять.
От я не була на форумі 2 місяці, то аж зачахла просто від браку спілкування. І тоді і віра чахне також, здається, що живеш у якомусь богомпокинутому світі.
Liliyah Romanova
21.02.2007, 19:49
Ой, Лілю, як я вас розумію! В мене теж таке відчуття було, коли я була в Австралії. [...]
Дякую, Вікторіє. :)
Мені часом смішно буває, що купую щось таке, що мені про Україну нагадує. Недавно купила такі кексики хімічні-хімічні. І не їла їх, а все одно серце тішилося, що я такі колись у Львові в якомусь магазині бачила і в одної подруги довелося кавальчик з'їсти, бо пригостила. :D :D :D
Це не є мій мій перший раз поза Україною.
Коли у 8 класі поїхала до Франції та Німеччини на мало не 2 місяці, то як додому вернулася, був шок. Але з того часу, я так Україну полюбила, просто до божевілля. І коли виїжджала потім кудись, то завжди сильно додому тягнулася.
Якось поїхала на півроку на навчання до Польщі. Додому не було можливості поїхати. Своїх грошей у мене там фактично не було. Все було оплачено, ще й друзі мною опікувалися. Теж був рай. А я таки випросила їх, аби мені купили квиток додому і поїхала додому на тиждень, на Паску. То був ТАКИЙ тиждень!!!
А ще, коли я дуже за домом сумую, то в мене то завжди на мові відбивається. Не на українській, на іноземній. Завжди починаю говорити з помилками. І само воно так відбувається.
Та тут добре. В плані матеріяльному. Але я ніколи не була матеріялісткою.
В мене й в Україні в матеріяльному плані все було нормально. Тут як тільки приїхали, то перших півроку жили як бомжі. Гірше, ніж в Україні. Зараз я працюю, чоловік теж трохи. Малий у школі.
Але отак жити лише на роботі та в хаті я не вмію. А тут місто після 21 вимирає. До людей після 20 вже дзвонити не можна. За останні 3 місяці зі своїми друзями-сусідами бачилася ж 2 рази.
Тут таке враження, що інші люди нікому не потрібні. Хата, робота і все. А брак спілкування надолужується безглуздими розмовами у черзі в магазині.
От удома в мене ніколи не було часу на форум. А тут я би без нього померла просто. Часом мушу навмисне переставати сюди заходити, бо залежність починається.
Лілю, а Ви знаєте, що у всьому плюси є?! :) Я дійсно звикла тут, що мені ніхто до хати не влізе, коли я його не чекаю, не подзвонить і буде мені щось теревенити, коли мені вже не хочеться говорити. Правда, у нас інша межа - після 10-ї не порядно дзвонити, не після 8-ї. :) Хіба до близьких родичів.
Я й сама за собою помітила, що "американізувалася", як приїхала додому в 2001 році і ми були там 2 місяці. Сусіди потім висказували, що вже подумали, що я так загордилася. :) А я вже прсто не звикла по хатах ходити, чи годинами на вулиці вистоювати і пльотчити. :p
Liliyah Romanova
21.02.2007, 20:04
Мені тут не довелося мінятися взагалі. В плані правил і так далі, я то все і вдома мала. Я люблю правила і жити стосовно них. В тому плані, то моєму чоловікові тут важко, а не мені. А я як вдома за правилами жила, так і тут. Вся різниця, що тут усі такі, а вдома - не всі. :D
Я так змінилася після того, як уперше побувала в Німеччині (14 років). Досі мені саме ця країна найбільше подобається.
Для мене кожна поїздка до якоїсь іншої країни просто була новим досвідом, щось у мені змінювалося. І як не дивно, мені ставало тоді легше в Україні жити. :) Ну не дадуть мені в Україні поліетиленового пакета задурно, то трудно, заплачУ 5 копійок. :D:D:D Якщо десь траплялося, що мій малий щось виніс із магазину, а я не помітила (бо він у візку), то я як у Львові, та і тут, завжди вертаюся, аби заплатити за те. Навіть якщо то лише 1 долар чи 50 копійок. :)
В плані моєї чесности мені тут легше, бо не болить серце за людей, які просять провезти їх 2 зупинки чи зупинку задарма, або за 50 коп., а не за гривню. Не болить серце за тих, хто лиш намагається якось обдурити державу, хоча насправді обдурює самого себе. А потім нарікає, що держава йому погана. Якщо свою державу не любиш, то нічого від неї вимагати чогось кращого. А тут серце теж за наших болить, бо вони думають, що вони ще далі в Україні і намагаються обдурити де можуть і кого можуть. Аби лиш і на цента нещасного і то вже їм як маслом помастили. І шкода мені тоді канадців, бо вони не можуть наших людей тут зрозуміти. От дійсний квиток до 13:55, а наш буде сідати в автобус о 14:15 і швидко махатиме перед очима водія квитком, аби той годину не помітив. А водій навіть подумати не може, що таке можна робити, тому не перевірятиме. :D:D:D
Viktoria Jichova
21.02.2007, 20:11
Лілю, а Ви знаєте, що у всьому плюси є?! :) Я дійсно звикла тут, що мені ніхто до хати не влізе, коли я його не чекаю, не подзвонить і буде мені щось теревенити, коли мені вже не хочеться говорити. Правда, у нас інша межа - після 10-ї не порядно дзвонити, не після 8-ї. :) Хіба до близьких родичів.
Я й сама за собою помітила, що "американізувалася", як приїхала додому в 2001 році і ми були там 2 місяці. Сусіди потім висказували, що вже подумали, що я так загордилася. :) А я вже прсто не звикла по хатах ходити, чи годинами на вулиці вистоювати і пльотчити. :p
Олю, в Чехії теж так - без попередньої домовленості по телефону нема чого у гості йти без спросу. Теж після 21:00 неслушно комусь дзвонити. Та нічого, я спочатку теж дивувалася, але зараз мені так навіть дуже подобається, оскільки ніхто не набридає.;) :) І чехи в цьому плані точно як німці - теж дуже дисципліновані і страшно не люблять, як хтось запізнюється.
Samojlovu4
21.02.2007, 20:11
Ліля, не переживайте так. За пару місяців-років ностальгії Вашої суттєво поубавиться, гарантія 99,999%. Особливо після більш-менш тривалого перебування в Україні. Багато з нас через таке перейшло.
Мене от що цікавить: невже нема там української громади навколо української церкви? Це ж Канада. Здорово помагає проти Ваших симптомів...
Liliyah Romanova
21.02.2007, 20:20
Не помагає.
Я вже писала, що Оттава дуже гниле місто. Тут всі громади в результаті також гнилі. Тут і польська громада теж якась приморожена. Всі кажуть, що в Оттаві після Європи чи інших канадських міст дуже важко прижитися. А українці тут взагалі новоприбулих трактують дивно. Про те, що ми одні одних не розуміємо (в плані потреб і т.д.) навіть говорити не буду, а коли ще й мене "радянщиною" називають... Я в Оттаві позитивно почуваюся лише серед англомовних українців та в польському костелі. :D:D:D (Наскільки знаю, то в Оттаві найменша спільнота українців. От у Торонто можна жити і ніколи англійською навіть одного слова не навчитися.)
От у Торонто та Монреалі я відживаю. Бо в Торонто люди класні, а в Монреалі почуваюся, ніби я у Львові. Місто дуже гарне і європейське.
Якби в Україну перенеслися ті плюси, що є в Канаді, то я би взагалі була дуже щаслива. Хоча мені там і так добре. :)
Олю, в Чехії теж так - без попередньої домовленості по телефону нема чого у гості йти без спросу. Теж після 21:00 неслушно комусь дзвонити. Та нічого, я спочатку теж дивувалася, але зараз мені так навіть дуже подобається, оскільки ніхто не набридає.;) :) І чехи в цьому плані точно як німці - теж дуже дисципліновані і страшно не люблять, як хтось запізнюється.
Віко, то вже окрема тема! ;) Можна цілу гілку зговорити про наших людей на рахунок точності у всьому! Я і своїх родичів, як хочу, щоб вони прийшли до мене на 6-ту, то запрошую на 4-ту! :D
Liliyah Romanova
21.02.2007, 20:34
А в мене був кум у Львові, який любив прийти без запрошення після 21.30 і ще й потім просився ночувати. :) Тут ми з чоловіком таки найшли одного приятеля, який до нас приходить після 21 і не має проблеми з тим, аби посидіти до півночі чи й довше. :) То ся називає, кому шо. :D:D:D
Я люблю спонтанність. В нас було ціле коло друзів, які домовлялися про гості чи імпрезу "сьогодні на сьогодні", а не за місяць наперед. :)
Liliyah Romanova
21.02.2007, 20:36
Віко, то вже окрема тема! ;) Можна цілу гілку зговорити про наших людей на рахунок точності у всьому! Я і своїх родичів, як хочу, щоб вони прийшли до мене на 6-ту, то запрошую на 4-ту! :D
О, а я завжди всюди на 5 хвилин раніше. :) І Україні завжди від того страждала. Бо тоді виходило, що я чекала не 5 хвилин на людину, а цілих 15 чи 20. І коли комусь про то казала, то мені завжди казали "сама винна". :D :D :D
New Shrek
21.02.2007, 20:47
, бо я хочу до Львова, бо я там УДОМА...
CD «tvій формат»
Я їду додому
Я бачу навколо каміння і квіти,
Міста і вокзали, і сонце, і сніг.
Я буду чекати, я буду хотіти
Їх бачити знову і знову до них!
Приспів:
Я їду додому, до тебе додому,
Де очі знайомі і завжди нові!
Я їду додому, до тебе додому...
Які ж вони довгі, ті ночі і дні!
А, знаєш, буває, коли я не можу
Піднятися далі в полоні оков,
Але відчуваю, невидима сила
Мене підіймає знову і знов!
http://www.okeanelzy.com/ua/2003_1/
Viktoria Jichova
21.02.2007, 20:53
О, а я цю пісню постійно слухала в Австралії! І плакати дуже хотілося під неї, але чомусь не плакалося, лише боляче було..:(
Samojlovu4
21.02.2007, 20:55
Ну во, прийде час переселитеся до Торонто чи Монреаля!!! А за громаду навіть не говоріть - я то як ніхто знаю і відчуваю, то взагалі тема окремої розмови... :eek: Наша, наприклад, тримається в даний час в основному лише завдяки священнику-діаспорцю(українець, роджений в Німеччині по війні) та...двом "чужим" німцям, які просто мають за дружин українок. А всі наші щирі українці пересварені-переобиджені, одне на одного вовком дивляться переважно. Ми, українці, не можемо собі ради дати в малій громаді на кілька десятків чоловік, не те що державу будувати. :( З таким народом Україні і ворогів не треба.:) ;) :D
Liliyah Romanova
21.02.2007, 20:58
Дякую, Шреку, але то все просто романтика. Такого всюди багато. І вдома і не вдома.
Реальне життя інше. Облізлі стіни. Будинки, що валяться. Діряві дороги. Розколисані маршрутки. ;)
Смішний ви, Самойловичу, але най вам буде, що я кудись переселюся. :)
New Shrek
21.02.2007, 21:00
О, а я цю пісню постійно слухала в Австралії! І плакати дуже хотілося під неї, але чомусь не плакалося, лише боляче було..:(
На сайті можна послухати
http://www.okeanelzy.com/ua/2003_1/
Viktoria Jichova
21.02.2007, 21:05
Дякую, Шреку!:) :)
Liliyah Romanova
21.02.2007, 21:08
Вікторіє, а ще собі ось цю стягніть, якщо її не маєте. То від мене. ;):)
Гурт Мандри. "Не спи, моя рідна земля"
тут (http://rapidshare.com/files/10243114/patriotychna.rar) або тут (http://www.megaupload.com/?d=CR7DRDZ9)
Viktoria Jichova
21.02.2007, 21:15
І Вам дякую, Лілю!:) :)
Ліліє, тримайтеся. Через Вашу депресію пройшли майже всі. І в мене вона є. :) Часом здається, я бачу її в очах людей, що прожили тут 50-60 років... але світ насправді гарний всюди...
П.С. у справах я буваю в місцевому будинку престарілих. побудувала його українська громада. відповідно, старенькі там усі наші. от там витає дух депресії. життя вже прожите, діти, буває, забирають батьків доживати біля себе... а вони, бідні, сидять усі у фойє, в кріселках, дивляться, хто до кого приходить... грядки весною навкруги пороблять...
а далі за грядками - усе чуже...
а Вам що журитися!.. Весь світ перед Вами, усе життя... ще трошки, й воно до Вас повернеться!... але згадаєте мої слова, ;) , ви відчуєте в собі зміни від перебування в Канаді... і будете їй, тій Канаді, тільки вдячні. :)
а Вам що журитися!.. Весь світ перед Вами, усе життя... ще трошки, й воно до Вас повернеться!... але згадаєте мої слова, ;) , ви відчуєте в собі зміни від перебування в Канаді... і будете їй, тій Канаді, тільки вдячні. :)
Молода ше... Не розумієш цих болячок. Я он вдома сиджу, а та сама холєра... :o
New Shrek
06.03.2007, 09:49
...
а Вам що журитися!.. Весь світ перед Вами, усе життя... ще трошки, й воно до Вас повернеться!... Задом,.....і де подінеться юнацька екзальтованість! Отже не будем ж журитись,живім поки молоді!?,бо молодість не вернеться ,не вернеться вона(пісня)
Liliyah Romanova
21.03.2007, 04:55
Говорила я за мінуси, а нині хочеться написати про те, чого мені бракуватиме, коли додому вернуся.
Бракуватиме мені тутешньої людяности та поваги до іншої особи. Те різноманіття людей надзвичайно позитивно впливає на розвиток особовости. І якось так це позитивно, коли інша людина поважає тебе просто тому, що ти є.
І законів вони слухаються через ту ж повагу. Могли би й не слухатися, але тут виглядає ніби суспільство само, навіть без домовленостей, вирішило, що ми будемо поважати одне одного і закони нам в цьому допоможуть. І хоч недовіра є так само, як і всюди, але є щось таке особливе, відчуття, що інша людина не хоче тобі зла, що вона до тебе поставиться так, як хоче, аби ти до неї поставився. І усмішка тут може бути звичкою, але хоч вона і штучна переважно, то все одно дає промінчик світла.
Цього в Україні завжди бракувало і навряд чи це змінилося. :(
Viktoria Jichova
21.03.2007, 10:57
Погоджуюся з Вами, Лілю! Може, і тому, я вже не можу знайти спільної мови з українськими реаліями - якраз через байдужість та зверхність до пересічних людей на урядах, через надмірну людську заздрість, що комусь живеться краще іт.д. та постійні намагання "насолити".. Словом, все таке якесь інше..
Хоча, і за домом дуже бува сумно, але я вже тепер знаю, що з часом такий сум перетворюється у здебільшого лише ідеалізацію втрачених щасливих миттєвостей життя. Життя, котре вже ніколи не повернеться (дитинство, юність, перше кохання:) тощо)..
Koza-Dereza
22.03.2007, 21:09
А мене вже 7 мiсяцiв додому як не тягне. Я живу тут майже 9 рокiв, i оце з вересня моє життя змiнилось так що я хочу бути тут де є моя нова маленька сiм'я. Хоч мiй батько i баба i дiд i багато близьких родiчiв живуть у Львовi, у мене вже ностальгiя пройшла. А через 11 тижнiв взагалi забуду про ностальгiчний настрiй :) Хтозна може ще колись i повернеться але наразi я вилiкована ;)
Отаке просте слово, а таке важке та болюче...
І хто його придумав? Невже не можна без нього? А якщо не можна, то як з ним жити?
В Оттаві (Канада) я з вересня 2005. А здається, що набагато довше. Їхати сюди не хотілося. Причина проста: я однолюб, у всьому. Не можу я ще десь дити довше, ніж півроку. А тут мала застрягнути на добрих 2-3.
І от живу тут, намагаючись не дивитися на календар і не думати, скільки вже тут і скільки мені ще лишилося до повернення додому... І не дай Боже, щоб хтось мене назвав "емігранткою". Починаю протестувати і зразу плакати. І додому не пишу майже. Написала друзям, що ностальгія прибиває, як тільки почну писати листа (зразу реву і впадаю в депресію).
Вдома я взагалі не слухала української музики (окрім фольклору), а тут - постійно. І так на серці щемить...
Казали мені, що то пройде, як матиму заняття якесь, як матиму роботу. А не пройшло. Часу вільного не стало, а ностальгія тільки посилилася.
І за що мені любити цю Канаду? І як жити з ностальгією?..
Повертайся до дому бо інакше впадеш в повну дипресію , а дурні нікому не потрібні.
Повертайся до дому бо інакше впадеш в повну дипресію , а дурні нікому не потрібні.
Що це було? Роздуми вголос після півлітри?:rolleyes:
Повертайся до дому бо інакше впадеш в повну дипресію , а дурні нікому не потрібні.
цікаво, а від коли депресія призводить до одуріння...
Liliyah Romanova
28.03.2007, 17:19
Повертайся до дому бо інакше впадеш в повну дипресію.
Ще трошки і вернуся. :) Ніц мене тут не тримає.
Liliyah Romanova
28.03.2007, 17:24
цікаво, а від коли депресія призводить до одуріння...
Ну, мене це не стосується. ;)
Я от вже на третю роботу пішла. Умови набагато кращі, ніж на попередній, і конкурс треба пройти (і тест з англійської), аби взяли. Я все пройшла, мені зразу після інтерв'ю сказали, що беруть. Думаю, я таки too smart для них. :D
Samojlovu4
28.03.2007, 18:35
Ще трошки і вернуся. :) Ніц мене тут не тримає.
Ліля, не гнівайтесь, маю до Вас прохання: якщо можна, постарайтесь, будь-ласка, якомога довше протриматись на форумі, ще принаймі рік, або пару років. Дуже кортить прослідкувати подальший розвиток Вашої ностальгії, особливо після повернення на Україну. Я вже поминав тут свого швагра, який для нас був еталоном патрійота-оптиміста, будівника квітучої України, що вернувся з далеких гамерик на відбудову, землицю рідну на летовищі цілував... Він, до-речі, тиждень тому здав екзамен на американське громадянство, не витримав таки рідних реалій.
Повірте, ніяких кривих думок, лише спровокована цікавість, з побажанням всього найкращого. Дякую.
Liliyah Romanova
28.03.2007, 19:07
Ліля, не гнівайтесь, маю до Вас прохання: якщо можна, постарайтесь, будь-ласка, якомога довше протриматись на форумі, ще принаймі рік, або пару років. Дуже кортить прослідкувати подальший розвиток Вашої ностальгії, особливо після повернення на Україну.
Постараюся протриматися. ;)
Щодо ностальгії та еміґрації. Принцип такий, що якби в Україні можна було мати 2 громадянства, то я би тоді ще одна мати не відмовилася, поки не можна, то я і з українським можу помордуватися.
Еміґрувати на цей континент, де я зараз, не збираюся. Десь у Європі можна, до України ближче і дешевше. :D
afterstep
28.03.2007, 19:07
Він, до-речі, тиждень тому здав екзамен на американське громадянство, не витримав таки рідних реалій.
якщо б то він один такий ;)
--
То в українському стилі - любити батьківщину з-за океану
Liliyah Romanova
28.03.2007, 19:18
То в українському стилі - любити батьківщину з-за океану
Та, і не знати, яка вона насправді...
Ні, я додому вернуся. Вважайте, що хочете, мені тут все чуже. Я вірю, що Україна має майбутнє і я готова на нього почекати. Найлегше втекти від неї і жити собі в достатку, а залишитися і щось для неї робити - оце виклик. А я не люблю легких завдань і не люблю легких шляхів.
afterstep
28.03.2007, 19:39
проблема не в тому, щоб робити - а в тому, що праця піде на смітник ;)
ніби й роботяща нація - українці, але по тій руїні Україні такого не скажеш ;) І не тому, що не працюють
Liliyah Romanova
28.03.2007, 19:42
Українці схильні вважати, що то вороги, яким вони "побудували державу", повинні тепер "віддати борг" і побудувати українцям державу, бо вони вже й так перепрацювалися: Ноя на Україну переправили, ковчег у Карпатах (чи то Криму) на якір поставили, Ісуса виростили та вишиванку йому пошили, колесо винайшли, хліборобство також, ну скільки ще можна людство розуму вчити, най і людство на українців трохи попрацює.
-------------
"Не туди б'єш, Іване!"
afterstep
28.03.2007, 20:32
все значно простіше, хоч за океаном цього і не зрозуміють. Не українці до чогось там схильні/несхильні, і не пошук ворогів - типова людська риса - на заваді. На заваді таке явище як "хуторянство" ;)
--
Потім пошукав і знайшов до теми:
http://www.oligarh.net/?/themeofday/11079/
Liliyah Romanova
28.03.2007, 20:56
все значно простіше, хоч за океаном цього і не зрозуміють. Не українці до чогось там схильні/несхильні, і не пошук ворогів - типова людська риса - на заваді. На заваді таке явище як "хуторянство"
Теж правда.
Мене тут часто "радянщиною" називають. Я мовчу, бо і так своє знаю, а їх не змінити.
afterstep
28.03.2007, 21:21
часто "радянщиною" називають
це свідчить про те, що у вас є якісь риси/вислови, не притаманні вихованцю капіталістичного суспільства ;)
--
Изя, запомни: это ты тут еврей, а в Израиле до конца своих дней будешь русским...
Liliyah Romanova
28.03.2007, 21:36
це свідчить про те, що у вас є якісь риси/вислови, не притаманні вихованцю капіталістичного суспільства
Зараз вам розкажу за що мене так назвали. Я сказала, що то дивно, що у нашому гуртожитку, який має 7 поверхів, кухня є лише на першому і четвертому. Ну, хіба не дивно? Мені сказали, що то лише в радянському союзі кухня на кожнім поверсі. І не маразм?
Я розумію, що тут культура мікрохвильової себе перевершила у всіх можливих маразмах, але блін, ну не пам'ятаю я часів радянського союзу, хоч убийте. І навіть знати про них не хочу. Тому в це суспільство з абсолютною легкістю вписуюся. В мене немає типової риси, аби будь-яким робом "переступити чи перехитрити" місцеві правила. Я їх усі розумію і приймаю, вони мені подобаються.
Ет, що там говорити, зарозумілість у них і все. Легко Україну любити здалеку.
Зараз вам розкажу за що мене так назвали. Я сказала, що то дивно, що у нашому гуртожитку, який має 7 поверхів, кухня є лише на першому і четвертому. Ну, хіба не дивно? Мені сказали, що то лише в радянському союзі кухня на кожнім поверсі. І не маразм?
Лілю, Ви хоч на якому поверсі мешкажте? як то їсти готувати? чи вони всі на субпродуктах? :eek:
afterstep
28.03.2007, 21:45
Мені сказали, що то лише в радянському союзі кухня на кожнім поверсі
я вам ще тезу підкину - і лише в радянському союзі крани ремонтують самостійно. ;)
afterstep
28.03.2007, 21:46
як то їсти готувати? чи вони всі на субпродуктах?
так питання навіть не стоїть - є кафе, можна й в ресторані ;)
Зараз вам розкажу за що мене так назвали. Я сказала, що то дивно, що у нашому гуртожитку, який має 7 поверхів, кухня є лише на першому і четвертому. Ну, хіба не дивно? Мені сказали, що то лише в радянському союзі кухня на кожнім поверсі. І не маразм?
Що то за дивина така?:eek: Тут навіть машини, якими подорожують обладнані кухнями! :eek:
А! То ваш гуртожиток певно обладнаний для католицьких священників, які мають бути без дружин. А для чого хлопам кухні? ;)
так питання навіть не стоїть - є кафе, можна й в ресторані ;)
ну звичайно, що можна.. але як хочеш щось приготувати, то йти на якийсь інший поверх?... може у них не треба пильнувати свою страву, але у нас в студентських гуртожитках достатньо було тільки відвернутися, як баняк борщу пропадав :D
afterstep
28.03.2007, 22:06
ще раз повторюю - у розвиненому суспільстві, в якому сфера послуг складає, як то і має бути, більше 50 відсотків ВВП - нікому й на думку не спаде самостійно готувати їсти чи ремонтувати крани. Все є, його можна придбати за помірну (не обтяжливу) для себе ціну6 і на це просто не потрібно витрачати час.
afterstep
28.03.2007, 22:07
тільки відвернутися, як баняк борщу пропадав
а навіщо було відвертатися? тобто - можна й з-під носа поцупити ;)
кухня, як і ванна кімната має бути в кожній хаті :) Готують самі чи ходять в кафе. :)
afterstep
28.03.2007, 22:25
і крани чоловік має ремонтувати сам - бо який же тоді він чоловік?
--
Як ви думаєте - чому в радянському союзі і зараз у нас такий жахливий побутсервіс (особливо державний)?
Liliyah Romanova
28.03.2007, 22:39
А! То ваш гуртожиток певно обладнаний для католицьких священників, які мають бути без дружин. А для чого хлопам кухні?
То гуртожиток виключно для студентів. За нас платить університет, тому у нас вибору немає.
У кімнатах є ТІЛЬКИ мікрохвильова. Ми живемо на третьому поверсі. Я користуюся маленькою електроплиткою. Але до духовки треба на 4 поверх іти.
Тут можна страву спокійно лишати на кухні. Ніхто ніц не поцупить. Лиш не надовго лишати, бо можуть викинути і то суто з міркувань про безпеку. :)
Так що отаке цікаве студентське життя. Але вони тут і справді то піцу замовляють, то гидоту всіляку заморожену у мікрохвильових розморожують. Готують тільки чорні. Ну і я. :)
і крани чоловік має ремонтувати сам - бо який же тоді він чоловік?
--
Як ви думаєте - чому в радянському союзі і зараз у нас такий жахливий побутсервіс (особливо державний)?
не знаю, але мій чоловік до ремонту не надається :) Швидше я полагоджу щось, а не він :cool:
Готують тільки чорні. Ну і я.
До церкви теж тільки чорні і європейці новоприбулі по-святковому одягаються. Ви не помітили цього? ;)
не знаю, але мій чоловік до ремонту не надається :) Швидше я полагоджу щось, а не він :cool:
Бо біда всіх великих бізнесменів. :D
Бо біда всіх великих бізнесменів. :D
нє, його дома мама від усього оберігала.. я потроху з тим борюся - взяла за файну звичку дарувати йому дорогі але дуже якісні інструменти.. трохи допомагає - самому хочеться вже десь то застосувати :) Пригадую, я кв перший тиждень, коли я йому подарувала викрутку з різними насадками (чи як вони там називаються), то він удома попідкручував усе що можна було!!! Дверцята на кухні, які вже від експлуатації трохи розхиталися як нові стали. Потім той запал пропадає, то я дарую щось нове... у нього вже не поганий арсенал :) Інколи таки щось зробить сам, але як правило то роблять посторонні люди :cool:
соррі за оффтоп
Koza-Dereza
29.03.2007, 01:23
нє, його дома мама від усього оберігала.. я потроху з тим борюся - взяла за файну звичку дарувати йому дорогі але дуже якісні інструменти.. трохи допомагає - самому хочеться вже десь то застосувати :) Пригадую, я кв перший тиждень, коли я йому подарувала викрутку з різними насадками (чи як вони там називаються), то він удома попідкручував усе що можна було!!! Дверцята на кухні, які вже від експлуатації трохи розхиталися як нові стали. Потім той запал пропадає, то я дарую щось нове... у нього вже не поганий арсенал :) Інколи таки щось зробить сам, але як правило то роблять посторонні люди :cool:
соррі за оффтоп
Ума, я читаю i смiюсь, бо мiй такий самий. Я йому теж дарую приладдя всяке. Хоч вiн вже за декiлька рокiв навчився багато чого робити, навiть побiлку!!! I умивальник в ваннiй помiняв, я так гордилась! :D А як ми тiльки почали зустрiчатись, то вiн бiдака не знав як молотка в руцi тримати. Згодом навчився :) (не вiд мене, а з книжок та iнтернету)
afterstep
29.03.2007, 11:10
не знаю, але мій чоловік до ремонту не надається Швидше я полагоджу щось, а не він
Бо біда всіх великих бізнесменів.
В жодному разі не бізнесменів ;) Але давайте розглянемо гіпотетичну ситуацію.
--
Чоловік самостійно зробив ремонт в ванній/туалеті. Вийло дешевше на роботу майстрів - і трошки дорожче в різних дрібницях - щось не так врахував, на інструмент потратився...
--
І робив він той ремонт 9 місяців - у вільний час (бо на роботу тра' ходити). Робота також частково страждала - бо ті самі матеріали купувати - краще в робочий час. Тобто, за час роботи над сантехнікою чоловік недоотримав якусь кількість грошви на основній роботі. І весь той час був певний дискомфорт в квартирі.
--
Альтернатива - зробити ремонт за тиждень-два, доки ви з'їздили кудись у відпустку, але заплатити якісь гроші додатково майстрам за роботу.
==
І тут кожен вибирає, що йому важливіше/доступніше.... Згоден, що при зарплаті 700 грн. перший варіант - і без будь-яких альтернатив ;)
Koza-Dereza
29.03.2007, 19:35
Альтернатива - зробити ремонт за тиждень-два, доки ви з'їздили кудись у відпустку, але заплатити якісь гроші додатково майстрам за роботу.
afterstep, ви так оптимiстично говорите за "тиждень-два" ремонту з майстрами що менi хочеться вам вiрити. Але я з особистого досвiду, i впевнена що не я одна, знаємо що навiть майстри за так скоро нiчого не зроблять. I ТИМ БIЛЬШЕ, коли майстрам платиш по годинам. Я не хочу вас ображати, якщо ви майстер i це ваша робота, може ви i чесна людина. Але з досвiду цi речi затягуються так на довго, i нiчого не поробиш. Хата роздерта, грошi заплаченi, хазяїн мовчить в тряпочку i покiрно чекає кiнця як другого пришестя. :)
afterstep
29.03.2007, 20:10
ні - мене то тільки чекає за пару років. Поки що малого спонукаю освоїти карате та подумую над тим, де б самому в спортзал походити ;)
Liliyah Romanova
29.03.2007, 22:30
До церкви теж тільки чорні і європейці новоприбулі по-святковому одягаються. Ви не помітили цього? ;)
Ага, то правда. За тим, як одягаються американці (з моїх спостережень - більшість) та деякі (Канада в цьому плані все-таки інша) канадці, можна скаладати цілі каталоги "як НЕ ТРЕБА одягатись". ;) Часом виглядають так, ніби вони з радянського союзу приїхали. :o
Оце мені сон приснився, що приїхала я до Львова, а подарунки забула в валізу кинути, от уві сні по магазину якомусь львівському бродила, щоб презентів накупити :)
New Shrek
19.04.2007, 08:22
приїхала я до Львова, а подарунки забула
Що є в Техасі чого не було би у Львові?
Що є в Техасі чого не було би у Львові?
Пекани в шоколаді :)
New Shrek
19.04.2007, 08:34
А марципани є?
Є і марципани так само. :)
New Shrek
19.04.2007, 08:41
ну жиди напевне завезли..
Тут і кавуни цілий рік є, тільки вони зимою несмачні, а вже зараз нічого такі, солодкі і соку багато мають.
Оце мені сон приснився, що приїхала я до Львова, а подарунки забула в валізу кинути, от уві сні по магазину якомусь львівському бродила, щоб презентів накупити :)
Важайте, не забудьте, бо у Львові все таке, що є в Америці, набагато дорожче! ;)
New Shrek
19.04.2007, 08:54
на Сиховіт еж кавуни є тіко не знаю чи є вар"яти шо їх купують
Тут і кавуни цілий рік є, тільки вони зимою несмачні, а вже зараз нічого такі, солодкі і соку багато мають.
Тут тільки хурма і гранати по сезону. ;) І чого б це? :confused:
New Shrek
19.04.2007, 08:55
набагато дорожче!
Відсотків на тридцять
New Shrek
19.04.2007, 08:57
хурма і гранати по сезону
то єдині фрукти не модифіковані і зберігаються дуже коротко
Koza-Dereza
04.05.2007, 23:17
http://www.ukrtelecom.ua/offers/webcams/ukrtelecom?id=19
Що є в Техасі чого не було би у Львові?
техасці...
Отаке просте слово, а таке важке та болюче....
"Повернення грецькою мовою - nostos. Algos означає страждання. Відтак ностальгія - це страждання, спричинене нестримним бажанням повернення. Для вираження цього споконвічного поняття більшість європейців використовують слово грецького походження - nostalgia, а також слова, що мають свої корені в національній мові. Anoranza - кажуть іспанці, saudade - кажуть португальці... Іспанське anoranza бере початок від латинського ignorare - не знати, не відати. В такому етимологічному світлі ностальгія постає як страждання від незнання. Ти далеко - і я не знаю, що з тобою. Моя країна далеко, і я не знаю, що там відбувається..." (Мілан Кундера. "Неведение" (L'ignorance).
New Shrek
27.06.2007, 16:29
Ой Вера ,как Вы все правильно по полочкам разложили ,Пишите чаще
Черешенька
03.07.2007, 19:17
Я хочу теж додати цитату зі статті ("Nostalgie, або повернення Казанови") найулюбленішого перекладача, філолога, письменника та неперевершеної людини Тимофія Гавриліва:
"Однак чи бодай раз пробували ми уявити собі Казанову в, скажімо, сімдесят п’ять років? Коли шкіра береться брижами, сльозяться очі, тремтять руки, а запах з ротової порожнини дедалі важче перебити духмяними рослинними екстрактами, коли відкривається гротескна невідповідність між пожаданнями духа і (не)спромогою тіла? Хто уявляв собі Казанову на схилі років? Артур Шніцлер спробував написати про п’ятдесятитрьохрічного авантурника. Про велику ностальгію. Про небажання змиритися з тим, що життя, завершуючи акціональність, входить у неративну фазу, в якій дедалі менше подій і дедалі більше спогадів. Про вигнанця (втікача), якому в обмін на принизливу послугу дозволено повернутися на батьківщину. Про, можливо, останню велику і блискучу пригоду старіючого коханця. Це саме той вік, в який австрійський письменник створив цю свою – найкращу – новелу.
NOSTALGIE – французьке слово, означає “туга за батьківщиною”. Всяка інша туга – то tristesse (моя улюблена фраза)".
New Shrek
03.07.2007, 20:07
неперевершеної людини Тимофія Гавриліва:
"Однак чи бодай раз пробували ми уявити собі Казанову в, скажімо, сімдесят п’ять років?
Тимофія Гавриліва,з комплексом меншовартості на сексуальному грунті!
Черешенька
10.07.2007, 16:55
з комплексом меншовартості на сексуальному грунті
Пане Шреку, стосувався би Ваш попередній допис мене, то ще би (можливо!) змовчала, але оскільки Ви образили мені дорогу людину, високо інтелігентну і моральну, яка цього зовсім не заслужила, то мушу Вам відповісти!
1) Знаєте твердження: "Не судіть!.." (і продовження ще до нього)? Думаю, важливо, щоб такий життєвий принцип для оптимальної комунікації і співіснування спрацьовував!
2) Тимофій Гаврилів - митець, про що я писала вище. Не всім дано, на жаль, високі сфери пориву пера, польоту думки та іскри фантазії зрозуміти.
3) Щоб ввійти повністю у суть тексту і висловлювати певні судження чи критику, необхідно ознайомитись з твором в контексті.
4) Перед тим, ніж давати комусь (чи чомусь) оцінку, слід озброїтися об"єктивністю і неупередженістю і розглянути всі сторони медалі.
(Могла би ще кілька пунктів навести, але зупинюся на сказаному і побажаю Вам краще заглиблюватися у суть і сутність речей та людей)
І якось так це позитивно, коли інша людина поважає тебе просто тому, що ти є.
Мені боляче кожного разу коли повертаюсь в Україну. Треба знову і знову звикати до людського озлоблення. Але чсе ж люблю повертатися додому....
Liliyah Romanova
10.07.2007, 20:16
Мені боляче кожного разу коли повертаюсь в Україну. Треба знову і знову звикати до людського озлоблення.
А ви побільше наш форум читайте. Тут вам допоможуть почуватися як удома і в позитивному значенні, і в негативному. ;)
Ласкаво просимо! :)
New Shrek
10.07.2007, 20:18
краще заглиблюватися у суть і сутність речей та людей)вже прецедент на форумі був,розмова про третю особу до нічого не приводить,у віртуальній реальності є тілько двоє -Ви і я
Мені боляче кожного разу коли повертаюсь в Україну. Треба знову і знову звикати до людського озлоблення. Але чсе ж люблю повертатися додому....
пардон, озлоблення ви відчуваєте, коли приїжджаєте до україни, чи коли повертаєтеся до сша?....
пардон, озлоблення ви відчуваєте, коли приїжджаєте до україни, чи коли повертаєтеся до сша?....
Коли повертаюсь в Україну...
Коли повертаюсь в Україну...
невже у сша всі доброзичливі та незаздрісні?.....
не зовсім розумію: озлоблення у нас всюди, чи тільки в окемих місцях?...
чи може ви маєте на увазі озлоблення знайомих, які знають що ви тепер мешкаєте закордоном?....
невже у сша всі доброзичливі та незаздрісні?.....
Я не говорила, що в США всі доброзичливі та незаздрісні. Так вже сталось, що мій досвід такий, що американці більш привітніші.... Але скрізь є різні люди, чи то в Америці чи то в Україні.
Доречі мешкаю я в Україні, а в США тимчасово
Прочитавши гілку зразу згадав прекрасну пісню з репертуару "Пікардійської терції" - "Я в чужині дивлюся на небо"
Я в чужині дивлюся на небо
Десь високо летять журавлі
Може буть якраз вони сядуть
У моєму далекім селі.
Журавлі - мої друзі хороші
Якщо будете в ріднім краю
То не в службу, а в дружбу попрошу
Розшукайте ви матір мою.
Як знайдете ви мою маму
Як знайдете ті очі сумні
Передайте привіт ви від мене
Журавлиною мовою їй.
Liliyah Romanova
02.08.2007, 20:30
Загострений приступ ностальгії. Впереміж із депресією...
Кожної другої ночі сниться, що їду додому, що біжу в обійми свого тата, що гуляю по Львову кілька днів без перерви...
А тут ще на форумі реклама висить "забронюй собі місце у львівському готелі"... І як тут не розплакатися...
Liliyah Romanova
02.08.2007, 21:39
Загострений приступ ностальгії. Впереміж із депресією...Хто підкаже, як лікувати такий стан? Я вже кілька днів нічого не їм. Одні чаї і добре якщо йогурт чи банан.
Просто я вже настроїлася додому їхати, а тоді дістала роботу і... Залишилася. Я вже не можу. Так ще ніколи за татом і мамою не сумувала. А у Львові би, певно, бруківку цілувала. А вирватися додому зараз - ніяк. :(:(:(
Ой-ой, да кто Вам что посоветует... Бросайте все и езжайте или хоть на выходных сделайте что-то необычное, неправильное для вашей привычной жизни.
Не есть нельзя, если все так плохо, зачем такая работа... Может отпустят как-то?
Samojlovu4
02.08.2007, 22:52
Ну було в нас теж колись, хіба може не в такій гострій формі... переїхалися до Львова, з малим, на митниці нас 5 год. протримали, виясняли чи я сина продавати не привіз і чи взагалі дітьми часом не торгую... попробували виробити нові закордонні паспорти... Цього вистачило - ностальгію як рукою зняло...
Liliyah Romanova
02.08.2007, 22:59
Салато, та робота супер. Якраз на роботі відживаю. А от на вулиці - вмираю хочу в Україну. Завантажила вже себе чим можу. Французька, права вчу, малий. На вихідні з чоловіком на озеро. Але як тільки про дім подумаю - істерика. Вже навіть перестала друзям мейли писати, бо починаю писати і реву. І ніби ніц не бракує і все добре, а до мами би щодня дзвонила.
На днях приходили студентки зі Львова. Вже поїхали додому. То ми з чоловіком ніби жартома сказали, що поцілуйте за нас рідні землі. Але то не жарт був. То було цілком серйозно. Я тут так за все з дому хапаюся. Піду в польський магазин, побачу щось наше, українське, і стою плачу. :( Не їла би того ніколи, а все одно... :(
А Ви беріть приклад з пісеньки у виконанні гурту "Шум" (рідна діяспора):
"...
По Канаді ходжу доляри рахую,
де мя нічка займе там і заночую.
Гоп-щуп Канадо, вкраїнська громадо
Музиченьки грайте, а ви всі гуляйте
...
Дайте кавал хліба, пачку маргарини,
Бувайте здорові їду до Марини (від автора - тобто в Україну)"
"Для людини, яка не знає, до якої гавані вона направляється, жоден вітер не буде попутним" - Сенека Старший. А оскільки ви знаєте мету своїх мрій, залишається тільки дочекатись "вітру надії" який домчить Вас у рідний край.
Черешенька
02.08.2007, 23:08
Та що тут сказати, Лілю... Я би все кидала і їхала, знаю, що безвідповідально, до певної міри, але моє нормальне самопочуття мені важливіше.
Єдине, що ще можу порадити при такому стані, словами Андруховича: "Упоратися з ностальгією досить легко — слід лише усвідомити, що минулого просто немає". І жити теперішнім, сьогоденням... Але невпевнена, чи то дієве.
Згадалася мені пісня (сподіваюся, що Тебе не розчулю нею):
Чом, чом, чом, Земле моя,
Так люба ти мені, так люба ти мені,
Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене краса твоя?
Чим, чим, чим мене манить
Пташні твоєї спів,
Запашний цвіт лісів?
Чим, чим, чим?
Манить мене
Водиця струй твоїх,
Що тут пливе?
Тим, тим, тим!
Дитино, знай,
Бо тут ти вперше світ
Узріла в яри літ;
Тим, тим, тим!
Дитино, знай,
Бо води й ті ліси-
Твій рідний край!..
Мабуть, тому й тягне додому...
Liliyah Romanova
03.08.2007, 04:33
Та що тут сказати, Лілю... Я би все кидала і їхала, знаю, що безвідповідально, до певної міри, але моє нормальне самопочуття мені важливіше.
Я би теж, якби сама була. Але не все так просто, бо я тут через чоловіка. Він докторат робить. Якщо я не працюватиму, доведеться йому і тоді не матиме часу докторат писати. Не можу ж я його підвести. Тому мучуся. Він не винен, я не винна. Такі обставини. А що я зроблю, що я однолюб. Як вибираю, то лиш раз і назавжди.
Поїхала би додому, але треба рік чекати. Лиш тоді зможу. До того часу, маю надію, не всохну. Просто напливами йде. Ззовні й не скажеш, а в душі, аж фізично відчуваю, як серце кров'ю та слізьми обливається. А їсти не можу, не лізе. Все бабусині страви мені в голові. Навіть видається, що запах чую... :(
Упоратися з ностальгією досить легко — слід лише усвідомити, що минулого просто немає
Я інакше трохи живу. Не дивлюся на календар наперед. Мене саме це вбиває. Стараюся не думати, що рік чи два. Просто живу...
Але часом ніщо не допомагає. І перечитую "Бояриню" Лесі Українки. То як про мене. За чоловіком поїхала, але без України жити не могла.
Дякую вам, Черешенько, за пісню. Я її теж дуже люблю. Але мені сльози на очі навертаються, коли співаю заручальну "Ой сивая зозуленька" зі зборів Лесі Українки. Заливаюся сльозами (внутрішніми), коли співаю "молоденькая Маруся всенькі двори обходила, в жодному не плакала, а як прийшла та й під батьків двір, там стала заплакала: ой, дворе ж мій, дворе, чим я тобі не вгодила?.." Буде нагода, то вам колись заспіваю. Тоді мене зрозумієте. Або якщо знаєте цю пісню із тією ж мелодією, що й я, то вже розумієте. :)
Мене вчора ввечері прорвало... Така туга за юністю, якої ще ніколи не було. Згадала своїх бабусю і дідуся, які померли кілька років тому. І так захотілось знову побувати в тому будинку де вони жили, де я провела частину свого дитинства... Відчути знову ту атмосферу сімейного затишку... І вперше я задумалась, що може вже досить по світі волочитися, може вже час повернутися додому...
Мене вчора ввечері прорвало... Така туга за юністю, якої ще ніколи не було. Згадала своїх бабусю і дідуся, які померли кілька років тому. І так захотілось знову побувати в тому будинку де вони жили, де я провела частину свого дитинства... Відчути знову ту атмосферу сімейного затишку... І вперше я задумалась, що може вже досить по світі волочитися, може вже час повернутися додому...
Звичайна собі мить,
Звичайна хата з комином
На росах і дощах настояний бузок
Оця звичайна мить вже завтра буде спомином
А післязавтра - казкою казок
Ліна Костенко
забагато було спочатку вільного часу на самокопання.треба було зразу на роботу йти а зараз напевно депресія на рівні рефлекса
Згадала своїх бабусю і дідуся, які померли кілька років тому.
Моя бабуся померла у жовтні минулого року, напередодні свого дня народження. Це була чудова і мудра жіночка, мої стосунки з нею були більш близькі ніж з мамою.
Вона і вислухає, і порадить, і заспокоє...
Померла раптово. Я саме була на сесії, більше місяця не змогла вирватися додому, розмовляли тільки по телефону, дуже сумували один за одним.
І ось останній день сесії, купила квиток - їду додому! Ранковий звінок - померла бабуся...
Неймовірна туга...
Zirnycja
14.12.2007, 16:06
або на форум зайти :) ще ближче
Здається, тому й я на форумі! Забігаю до нього, ніби у Львів зїздила! Але, щоправда, все набагато складніше!..
Маруся-мама
14.12.2007, 18:41
Поїхала би додому, але треба рік чекати. Лиш тоді зможу. До того часу, маю надію, не всохну
Тоді дієти не тра...
Перед тим як будете їхати додому мус до нас в гості приїхати. То просто МУС!!!
Щодо ностальгії. Я маю таке щастя що моя бабуся є зі мною і вона мені бавить мою найменшу дитину. Правда за Львовом туга нераз є. Я коли 9 років тому приїжджала у Львів літом, то вставала в 6 раненько і просто бігла вниз по Круп*ярській, потім по Личаківській до Галицького базару, аби купити свіженьке молочко коханому на снідання. А по-дорозі до всіх усміхалась і казала Добрий день!
Деякі мене сприйняли як божевільну, а я була божевільна від бруківки під ногами і раннішнього запаху міста.
я була божевільна від бруківки під ногами і раннішнього запаху міста.
Так, Львів- це щось таке казкове, навіть важко пояснити. Ми колись жили в іншому кінці міста. В мене така ностальгія за тими вулицями де я провела дитинство, якими ходила в школу. Що не раз прошу чоловіка, поїхали туди, просто походимо вулицями. Там маиже нічого не змінилося, ми якби опиняємось в тих часах і здається, що машина часу перенесла нас на років 20 назад.
Liliyah Romanova
27.12.2007, 23:49
Не можу зрозуміти... Левандівко, як Ви робите фото так, що у вас такий чіткий чорний колір, без сірих крапок... як?
Штатив. І добра камера. Нє? :)
А я не того плачу... :(:(:(
А я не того плачу.
А чого?
Liliyah Romanova
28.12.2007, 00:02
А чого?
Та подивлюся на фото Львова - серце рветься.
Більше не буду дивитися... :(
Та подивлюся на фото Львова - серце рветься.
і в мене рветься, тільки я не можу надивитися , хочеться до вього доторкнутися .......Львів-це кохання!
Liliyah Romanova
28.12.2007, 00:23
і в мене рветься, тільки я не можу надивитися , хочеться до вього доторкнутися ...
Та вам ближче ніж мені...
Якби я хоч на тім самім континенті була, вже би кілька разів додому з"їздила...
а не припускаєте, що там так і залишитеся?
Liliyah Romanova
28.12.2007, 00:32
а не припускаєте, що там так і залишитеся?
Ви мене нині взагалі забити хочете? :(
Koza-Dereza
28.12.2007, 00:52
А в мене в червнi 2008го буде 10 рокiв пiсля закiнчення школи. А я напевно на зустрiч i не попаду :(
є дві сторони справи-емоційна і прагматична.як казав мій знайомий один пенсіонер-в Канаді добре жити а в Україні добре вмирати.-він був повоєнний емігрант і щороку їздив додому
Я то побачив на власні очі,коли в 1989 році до нас приїхали вуйко з цьоцею з Канади.Землю цілували в Борисполі,по приїзді.А через два тижні знервовані втікали звідси,аж куріло...
Liliyah Romanova
28.12.2007, 06:20
Кому сказати, якщо ніхто не зрозуміє?
Як мовчати, якщо болить...
Що це? Слабкість? Ностальгія?
Це неможливо перебороти...
Як із цим жити?
Аби лиш боліло трохи менше...
Поїдь на 2-3 тижні додому
Liliyah Romanova
28.12.2007, 06:43
Поїдь на 2-3 тижні додому
Та вже рік рвуся...
Так, Львів- це щось таке казкове, навіть важко пояснити. Ми колись жили в іншому кінці міста. В мене така ностальгія за тими вулицями де я провела дитинство, якими ходила в школу. Що не раз прошу чоловіка, поїхали туди, просто походимо вулицями. Там маиже нічого не змінилося, ми якби опиняємось в тих часах і здається, що машина часу перенесла нас на років 20 назад.
Так, Львів - чудове місто, яке притягує, за яким тужиш. Але я думаю, що в нас таки ностальгія за тими місцями, де ми провели дитинство, де ми були безтурботно щасливі. Ми от до мого 8-річного віку жили біля Червонограда, в такому містечку Гірник. Нічого там не було запам"ятовуючого, просто, збудоване за совєцких часів, містечко. Хрущовські будинки, такий самий парк, пару магазинів, дві школи, біля лісу бараки, невеликий дитячий майданчик, за ним базарчик, а там далі і пару шахт виглядали. Але яке мені рідне це містечко! Скільки хороших спогадів, аж зараз навіть сльози на очі навертаються. :(
Хоча люблю і мамине село на Бродівщині, де ми потім всі канікули проводили,а я ще й рік там жила в бабці і до школи ходила, люблю Сокільники, в яких я з 10-річного віку, навіть часто ностальгую за Миколаєвом, де пройшли студентські роки, але таки той сіренький Гірник мені найбільше в пам"яті закарбувався і при кожній згадці про нього я повертаюся у найщасливіші часи свого життя. От так! :(
жінка тоже 2 роки вмирала з ностальгії-потім на три тижні поїхала і попустило.привикаєш до багатьох життєвих дрібниц які дуже полегшують життя і ще такий фактор що життя не стоїть на місці-ми змінюємось тут і там (дома)теж оточення змінюється.потім по приїзду воно все таке і не зовсім як памяталось.
Я,навіть після двох тижнів у Варшаві не міг зразу привикнути до холодних батерей,до відсутності води,до транспорту...
Маруся-мама
28.12.2007, 17:21
Та вже рік рвуся...
Поїхати додому то мус. При першій можливості і як тільки вдасться, то вирвись і полети додому.
Але всеодно, Ліля молодець бо тут з чоловіком і дитиною, хоч трошки рідних душ поряд, бо коли людина тут сама як палець це набагато складніше, тоді нераз точно готовий вовком вити.
Я можливо і не правильно робила, але коли мій чоловік казав - я їду на Україну то я його відпускала. Дуже багато разів мені не вдавалось з ним поїхати, бо я була коло своїх дітей. Він в цьому плані інакший, але й що робити там залишилась його мама а моя всетаки тут. Тай тато йому недавно відійшов. Гроші грошима але часами варто їсти бульбу без масла а ті гроші витратити аби провести хоч один день з батьками.:no:
коли я приїхала після Відня до Києва, то мені здавалося, що депресія не скінчиться. ніби два різних світи. переше, що я побачила, коли пішла прогулятися улюбленими місцями Києва - бійка на очах у дитини.
але вже за кілька днів я зрозуміла, що так звично і комфортно як на Батьківщині я себе не відчуваю ніде. тому все налагодилося. головне вміти посміятися із певних недоліків, а не робити з них трагедію.
а як я приїжджаю зі Львова, то тоді у мене справжнісінька ностальгія: передивляюсь по сто разів фото, ділюсь з усіма враженнями і страшенно хочу назад:)
Liliyah Romanova
28.12.2007, 17:27
Я,навіть після двох тижнів у Варшаві не міг зразу привикнути до холодних батерей,до відсутності води,до транспорту...
А я реалістка. :)
Один раз був шок, коли мені було 13. З того часу я просто приймаю все як є. І не нарікаю на те, що маю.
життя нормалізується десь на 3-4 році коли вже маєш коло друзів,робота ок,коли місцеве життя стає звичним а память про дім притуплюється
Liliyah Romanova
28.12.2007, 17:31
ніби два різних світи.
Усюди є свої мінуси.
Моя мама каже, що я єдина, хто живе у Канаді і її критикує. Решта знайомих, котрих діти сюди виїхали, кажуть, що всі лиш дифірамби співають.
Ну так, плюси є, але є й мінуси.
Додано через 17 секунд
життя нормалізується десь на 3-4 році коли вже маєш коло друзів,робота ок,коли місцеве життя стає звичним а память про дім притуплюється
Ви в Оттаві хоч трохи жили?
У мене з кожним роком тільки загострюється...
ні але в курсі що то місто занудливих бюрократів з уряду-Торонто напевно веселіше
Liliyah Romanova
28.12.2007, 17:34
ні але в курсі що то місто занудливих бюрократів з уряду
Тут коло друзів як таке не існує, бо всі кочують кожних кілька років. Про що говорити?
Маруся-мама
28.12.2007, 17:36
Усюди є свої мінуси.
Моя мама каже, що я єдина, хто живе у Канаді і її критикує. Решта знайомих, котрих діти сюди виїхали, кажуть, що всі лиш дифірамби співають.
Ну так, плюси є, але є й мінуси.
...
Ну як можна лише дифірамби співати, адже так багато недоліків у цих прекрасних країнах іменуємих Канада і США. Є дуже гарне англійське слово - denial! Он люди надумала собі що погане все лише в Україні і крапка. Завжди є дві сторони медалі.
Так тут легше заробити гроші, так тут відносно дешевше життя, але тут є багато мінусів які мене особисто нераз страшать... незважаючи на те що я тут вже прожила добрих 14 років. Уявляєте? Все довкола і рідне і чуже...
Zoryanazirka
28.12.2007, 21:09
Я дуже багато подорожую, і де не була б мене завжди тягне додому. Як сідаю на літак завжди в голові пісенька - і ми всюди іноземці.. я їду до дому, додому до мами. Якби чудово небуло закордоном, але мій дім там де я почуваюся комфортно. І справа не в воді і батареях, справа в енергетиці самого місця. В моєму житті так склалося що досить довго (до народженняя дитини) домом я називала те місце де сьогодні ночую.
Добре там,де нас нема.
Добре в дитинстві,де вже нас нема...добре в юності,де нас теж вже немає.
Добре поїхати туди,де був щасливий,але відчуваєш,що там вже ти непотрібний...
Сьгодні в Універі була дискусія про те, чи погодились би мої одногрупники виїхати закордон і там жити ....і практично всі сказали, що при першій би нагоді....
Я півроку жила в Швейцарії. Такій ситій і європейській. Мене там дуже добре прийняли, люди радились , досі там залишились друзі....Але десь за місяць вже почала відраховувати дні до відльоту і це при тому, що мала необмежений доступ до нету і скайпу і з мамою тринділа по 2 години мало не щодня....
ностальгія у мене іноді буває за школою.
мала ДУЖЕ дружний клас. 33 учня - а ніби єдиний організм. от як згадаю, аж теплі сльози здавлюють горло.
1 вересня кожного року ми всі їли по ложці каші з одного глечика, тому були справжніми "однокашниками". кашу готувала наша класний керівник. коли їй виповнювалось 50 років, ювілей, був 11 клас, ми тишком-нишком підготували для неї виставу - мікс із багатьох хороших казок, з декораціями, музичним оформленням і костюмами. вона про те нічого не знала, на репетиції ми залишались після уроків або на вихідних. сам День її народження випав на її вихідний(як тепер пам"ятаю, то був четвер). ми попросили директора, і він подзвонив їй додому, викликавши в школу терміново.
потім він її привів в актову залу, де було повністю пусто, жодного глядача, аж поки не посадив її в першому ряді, і не відкрилась завіса, а там - почалась казка:) задіяні були усі 33 учні класу + ще ті, хто вчився з нами до 9 класу, а потім пішов в інші навчальні заклади. вистава тривала півтори години - 2 уроки.
в кінці вистави ми виходили до неї сходами по одному, у кожного в руках була троянда, таким чином, поки зійшли всі - у вчительки в руках зібрався букет близько 40 троянд:) вона, звісно, розплакалась, і сказала, що "вона не достойна таких дітей, як ми".
і безліч є прекрасних спогадів про наш клас... усього не розповісти і в 20 темах.
так, згадалось сьогодні. от я в пошуку і ввела слово "ностальгія"...
Моя мама каже, що я єдина, хто живе у Канаді і її критикує. Решта знайомих, котрих діти сюди виїхали, кажуть, що всі лиш дифірамби співають.
Не тільки ви.Моя сестра також звідтам втекла. Не сподобалась їм Канада і все. Крапка. Живуть у Львові, навіть не шкодують, що повернулись.
А в мене ностальгія деколи за Любліном...Дивно, бо вчилась, то мене до Львова тягнуло, терпіти немогла зимові вечори, коли вертаєшся з лекцій, а всюди світяться домашнім затишком вікна, а ти в гуртожиток...:(
А тепер деколи сяду собі, візьму альбом(знаєте, така допотопна книжка з паперовими фотовідбитками http://files.myopera.com/Creat0R/Opera_AC/Icons/ReadBook_cool.gif )і починаю згадувати, хочеться поїхати, прогулятись улюбленими вуличками...
Liliyah Romanova
23.02.2008, 02:51
Живуть у Львові, навіть не шкодують, що повернулись.
Так і в мене буде. Вже підганяю чоловіка як можу, аби писав. До Львова їхати збираюся з малим, аби наш татко мав час на свій докторат. От нарешті цього місяця побачимо горизонти першого розділу... Є тут плюси, але таки рідне болото мені ближче. :shy:
Додано через 59 секунд
А в мене ностальгія деколи за Любліном...
Мені так до Вроцлава і Катовіц часом хочеться. Саме в гуртожиток. :D:D:D
До речі, Люблін мені сподобався більше за Краків, а Краків - то було суцільне розчарування. Якби не гостювання у Лема, то би взагалі ніяких приємних спогадів не було. :)
Краків - то було суцільне розчарування.
Ліля, здивувала!:eek: Краків таке казкове місто, таке миле і затишне (я про центр), жалкувала часто, що не мала змоги там вчитись (люблінський KUL кращий краківського PATu), а Люблін звичайно файне місто, поляки називають його „stolica polskiej wsi”, тому, що там досі незнайомі люди розмовляють між собою в міському транспорті, привітно посміхаються і нікуди не поспішають. Я от Варшави не люблю, є гарні місця, їх я люблю окремо, а саме місто на мене тугу наганяє, якесь воно таке…не моє.
Все, їду в Люблін. Коліжанки будуть тішитись ))). От би ще візи не тре було…Які ми все ж таки відрізані від світу:( …раніше принаймні в Польщу без проблем можна було їздити, а тепер навіть туди так запросто не потрапиш. Мої литовські друзі казали так: «Курица не птица, Польша не заграница», а тепер бачу, що ще й яка заграніца)).:D :D :D
Samojlovu4
28.02.2008, 19:39
Краків таке казкове місто,
І я знаю одного чоловіка, який буквально ненавидить Краків...
А як на мене, то нічо таке місто... не Львів звичайно, але з пивом піде...
Zirnycja
01.03.2008, 23:09
Не була в Кракові...:( Все мрію... І про Прагу теж. Ось малий трошки підросте, то спочатку до Львова, а потім вже можна і по мріям...
пісеньки в стилі львівське ретро
http://media.twango.com/m1/roundedthumbnail/0110/audio.jpg (http://www.twango.com/media/na100ika.public/na100ika.10038)
Liliyah Romanova
02.03.2008, 17:53
пісеньки в стилі львівське ретро
Щось у мене звуку нема. :(
Щось у мене звуку нема.
викиньте той компак, звук є.
Додано через 39 секунд
пісеньки в стилі львівське ретро
класно.
Liliyah Romanova
02.03.2008, 18:11
викиньте той компак, звук є.
Може, то навпаки на компак перейти, бо зараз на стаці. ;) :p
бо зараз на стаці.
шо таке стаця?
Шановна пані Лілія,випадково зайшов на початок цього форуму,і прочитав про Вашу ностальгію.Я був шокований.Невже там так погано?Я багато працював в Україні над змінами,приймав активну участь в політичних партіях демократичного спрямування і зараз приймаю,але мені здається,що при моєму житті в Україні ще порядку і доброго життя не буде.Сумніваюся,що і мої діти його застануть.Сьогодні говорив з чоловіком,який разом з дружиною пропрацював в США 7 років.Але приїхав на весілля до дочки.Тепер дуже шкодує,що вернувся,каже що попасти туди дуже важко,а їхав би хоч зараз.
Я його розумію,чоловік який вже прожив життя,йому під 50 нема роботи,нема стабільності,діти в принципі вже мають свої сім"ї,а він з дружиною не має того,що мав би мати в стільки років в стабільній державі,хоча збудував дім,виростивдвох синів і дочку,вони при роботі.Але нема матеріальної незалежності.
Можливо вам легше,діти ще малі,чоловік про матеріальне благополуччя дбає і має можливість це робити,а Ви можете і поностальгувати.
Так от я зневірився в тому,що в нас на Україні колись наступить щасливе життя,як би ми не старались.Діло в тому що народ наш безхребетний,занадто терпеливий,от і терпить на роботі начальнику хаму,мерові хапузі,депутатам корупціонерам і президентам(діти яких купують самі дорогі будинки в Європі)-невже заробили чесною працею?І ніяка прокуратура цим не зацікавиться.Так от моя думка тепер така,я дуже шкодую що коли був молодший і діти були менші не втік у світ за очі(в Канаду США Австралію Ірландію а там би потроху ностальгував.)У місті в якому я зараз живу відсотків 15-20 людей емігрували в США.Важко було спочатку,але зі всіх вернулися 1-2 сім"ї.Інші залишилися.Навіть затяті комуністи,що інакше як імперіалістами американців не називали.А тепер приїжджають в гості і їдуть назад,бо кажуть що в нас дуже дороге життя,якби в США булв такий дорогий бензин,і продукти при такій малій зарплаті то там би давно зробили революцію.А ми терпимо.Мені вже надоїло.Я за все життя ні разу не був на курорті чи в санаторії,я не можу собі позволити поїхати відпочити закордон хоч би на тиждень.Це при тому що я в своїй галузі маю вищу категорію і стаж нівроку.Я не кажу що зовсім нічого не заробляю.Я маю можливість смачно поїсти,я маю старенького "Жигуля",я доучую сина в платному вузі(на державний не вистачило грошей),дочка вчиться на державному(!!!!).Але це і все.Вище скочити не можу.Хоча спеціалістом у своїй галузі рахуюсь непоганим.Але не дають нам жити краще ті котрі купують в Лондоні будинки самі дорогі в світі,діти котрих вчаться в приватних школах і т.д.
Так що в нас на Укераїні своя ностальгія,ностальгія за людським життям,бо "скотське" надоїло.
Samojlovu4
14.03.2008, 21:48